Аналіз композиційної структури пейзажу

Композиційна структура пейзажу аналізується за схемою:

а) вибір теми, сюжету твору;

б) пошук найкращої точки зору;

в) визначення формату й розміру полотна;

г) співвідношення і взаємозв'язок частин;

ґ) виділення основного в творі;

д) досягнення цілісності та єдності зображення.

В. Маковсъкий. Українська дівчина. 1879 р.

Композиція портрета

Портрет як самостійний жанр образотворчого мистецтва

Портрет {франц. portrait — зображати) — зображення, образ будь-якої людини або групи людей, які існують або існували в дійсності. Портрет — один з головних жанрів живопису, скульптури, графіки. Важливим критерієм портрета є подібність зображення до моделлі (оригіналу). Вона досягається не лише правильною передачею зовнішніх ознак портретованого, але й розкриттям його духовної суті, єдністю індивідуальних і

типових рис, які відтворюють певну епоху, середовище, національність. Ставлення художника до моделі, її світогляду передають авторську оцінку портрета (мал. 7.1).

Види портретів

Історично склалася широка типологія портретів. Залежно від техніки виконання, призначення, розрізняють портрети:

- станкові (картини, бюсти, графічні аркуші);

- монументальні (фрески, мозаїки, статуї);

- парадні;

- інтимні;

- погрудні;

- у повний зріст;

- анфас;

- у профіль та ін.

Мал. 7.1.

1)В. А. Тропінін;

2)Т. Г. Шевченко;

3)О. О. Мурашко;

4)Ф. Г. Кричевський;

5)В. Г. Виродова-Гошьє;

6)П. Г. Волокидін;

7)О. О. Шовкупенко;

8)Л. І. Чернов.

Існують портрети на медалях (медальне мистецтво), геммах (гліптика), портретна мініатюра.

За кількістю персонажів портрети поділяють на індивідуальні, подвійні, групові. Специфічним жанром портрета є автопортрет.

Рухливість жанрових меж портрета дозволяє в одному творі поєднувати його з елементами інших жанрів. Такими є портрет — картина, де портретований зв'язаний з речами оточення, з природою, архітектурою, іншими людьми, і портрет-тип — збірний образ, який близький до портрета (мал. 7.2). Можливість виявити в портреті не лише духовні риси людини, але й негативні властивості, зумовила появу портретної карикатури-шаржу, сатиричного портрета (мал. 7.3).

Мал. 7.2

Вик. М. Пимоненко. Святкове ворожіння. 1888 р.

Мал. 7.3.

Вик. А. Монастирський Два приятелі. 1928 р.