Людина з позицій прикладної акмеології.

Наука починається з визначення її предмета, наявних закономірностей, вироблення системи понять, методів дослідження.

Предметом акмеології є об'єктивні і суб'єктивні фактори, що сприяють і перешкоджають досягненню вершин життя і творчої діяльності людини [3]. “Акме” – вершина розвитку людини як індивіда, особистості і суб'єкта діяльності. Є кілька спроб опису вершини в розвитку людини. Особливості їх зв'язані з багатьма співвідношеннями процесу розвитку людини (в онтогенезі).

Саме поняття «акмеологія» (від давньогрецького акме – вершина і логія – пізнання, наука) ввів у наукову термінологію професор Н.А.Рибніков у 1928 році. Б.Г.Ананьєв розробив теоретичні й експериментальні основи акмеології як вікової психології зрілості і дорослості. Зараз акмеологія знаходиться на стику природних, суспільних і гуманітарних дисциплін. Акмеологія вивчає феноменологію, закономірності і механізми розвитку людини на ступіні її зрілості і, особливо, при досягненні нею найбільш високого рівня в цьому розвитку [3]. Досліджуючи весь життєвий шлях людини акмеологи синтезують накопичені ряди факторів з області генетики, фізіології, медицини, усіх галузей психології, педагогіки, геронтології, філософії, соціології і виявляють «перетини» життєвих і професійних вершин, установлюють нові закономірності професійної «долі» людини [3]. Знання цих закономірностей дозволяє моделювати раціональні технології виробничих процесів і навчати їм професіоналів, майбутніх і теперішніх, формуючи і перебудовуючи їхнє професійне мислення. Численні дослідження показують, що в основі проблем досягнення «акме» знаходиться мислення людини. Мимовільно мислення перебудовується лише в найбільш талановитих. Для цього потрібно вміти руйнувати старі стереотипи мислення і формувати нові. Засобом перебудови мислення можуть виступати моделі продуктивного (непродуктивного) рішення професійних задач, впроваджувані в процес діяльності людини. При цьому багато в чому сприяє рішенню цієї задачі знання факторів, що впливають на продуктивну діяльність людини.

До факторів, що значно впливають на досягнення «Акме» людини, можна віднести:

об'єктивні (якість отриманого виховання й освіти); суб'єктивні (талант і здібності людини, її відповідальність, компетентність, уміння ефективно вирішувати професійні задачі). Найважливіша методологічна проблема акмеології – виявлення її законів і закономірностей. До загальної характеристики законів акмеології можна віднести [3]: особливості їх методологічної орієнтації (відповідність природно-науковим стандартам); гуманістичну і технологічну спрямованість. Складністю методологічного забезпечення розкриття акмеологічних законів і закономірностей є об'єктивність і суб'єктивність отриманих знань на «виході». З одного боку, вони повинні відповідати суворим критеріям об'єктивності при діагностичному дослідженні людини, а з іншого боку – враховувати суб'єктивізм досліджень.