СЕРЕДНЬОВІЧНА КУЛЬТУРА БУДДІЙСЬКИХ КРАЇН АЗІЇ

3.5.1. Історична довідка. Огляд цього матеріалу важко здійснити з належ­ною глибиною. По-перше, він дуже великий за обсягом у географічному та історичному відношенні, бо буддизм поширився на величезну територію. По-друге, розвиток культури в лоні буддизму відбувався протягом двох і більше тисячоліть. Тому слід відібрати з цього багатства найпомітніші явища, щоби дати хоча б приблизне уявлення про культурне життя даного регіону.

Країни, які оточували Індію, не мали таких міцних власних релігійних фун­даментів, як брахманізм (наприклад, у Китаї стародавня міфологія була витісне­на конфуціанською та лаоською філософією). Тому ці'.кра'іни були менш «захи­щені» 'від експансії нової та духовно глибокої віри; буддійське вчення та культура вливаються в життя країн, розташованих поруч з Індією, могутніми потоками.

При цьому буддизм на місцях видозмінюється, поєднується з місцевими релігіями та культурами, іноді вже мало нагадуючи власні витоки. «Чистий» буддизм зберігається лише на острові Шрі-Ланка (Цейлон), де він має харак­тер філософсько-аскетичного руху. В інших регіонах буддійської Азії, особливо на Півночі, буддизм набуває вигляду типово «церковного», обростаючи числен­ною кількістю богів і божків, демонів і духів, святих і подвижників.

У буддизмі було узаконено два шляхи — хінаяна (мала колісниця), тобто традиційний буддизм з його зосередженістю на внутрішньому Я (буддизм Шрі-Ланки) та магаяна (велика колісниця), що передбачала синтез буддизму з різними місцевими віруваннями- У сфері культури це, звичайно, стимулювало появу роз­маїття ідей та їхнього політичного, юридичного чи митецького втілення, різних моделей поведінки, різного стилю життя.

Взагалі ж буддизм доволі гнучкий, що дає йому змогу мирно співіснувати з місцевими релігіями та культурними традиціями. Тому буддизм не можна звести до одної «церкви» та одної культури. Це нагромадження сект, поєднання різних національних культурно-художніх традицій.

У сфері впливу магаяни змінюється частково й склад буддійської психології:

розмиваються власне буддійські основи вчення та широко впроваджуються еле­менти місцевих, добуддійських культур, що часто відображали давній, архаїчний тип свідомості.

3.5.2. Культура Тибету в середні віки. У високогірному Тибеті віддавна існувала своя релігія бон, побудована на принципах шаманізму й магії, що по­значилося на характері тибетського буддизму. Він тут поділяється на дві течії

(«жовтошапкова» та «червоношапкова» віри), які є формами ламаїзму і^лама .— ченець-священнослужитель'¹⁷), а ламаїстські монастирі стали центрами своєрід­ної духовної культури й знань, зокрема, заснованих на народному досвіді меди­цини (голковколювання, траволікування, психотерапія), багатої за змістом і формами літератури та неповторного культового мистецтва.

У північному буддизмі дещо всупереч вченню про нірвану виникають по­няття пекла та раю, потойбічного суду. Постають уявлення про численних будд і бодгісатв — праведників, що після здобуття просвітління залишаються в цьому світі у новому тілі, щоб врятувати слабке людство. До числа подібних істот належить глава буддійської «червоношапкової» церкви Далай-Лама («Море-Лама», тобто Великий Лама), який, за уявленнями тибетських буддистів, заново наро­джується на землі в дитині особливого типу.

Ченці-лами проходять, залежно від рангу посвяти, складні випробування. Взагалі, кожний молодий хлопець зобов'язаний провести в монастирі від кіль­кох місяців до кількох років, щоби оволодіти мистецтвом приборкання тілес­них пристрастей та медитації.

З раннього ранку лами медитують у тиші монастиря, їдять один раз на добу, мало сплять, загартовують тіло й волю різними обмеженнями. Лами висо­кого рангу іноді рік проводять у темному підземеллі, переживаючи в самітниц­тві «боротьбу з демонами», жах смерті та усілякого роду тілесні обмеження. Ці ризиковані, на межі розщеплення психіки, експерименти завершуються пере­важно величезною перемогою волі, міцним загартуванням тіла та псиа'іки. Вва­жається, що у такий спосіб лами набувають паранормальних здібностей. Стверд­жують, наприклад, що у таких посвячених відкривається містичне «третє око», яке дає Їм змогу бачити ауру навколо людей і відрізняти добрих від лихих.

Характерна літературна пам'ятка тибетського містицизму-— «Книга Мерт­вих», що дуже нагадує давньоєгипетський аналог. У ній описано стани свідомо­сті, що розлучається з тілом; змальовано страшних демонів, які прагнуть зжер­ти людину за її гріхи. Мудрість і воля полягають в тому, щоби не піддатися страху, пройти крізь мару, знайти шлях до буддійського раю.

Храмові богослужіння часто передбачають, окрім речитативного читання священних текстів ламами, ще й священні спектаклі та танці, які виконуються в костюмах і масках (наприклад, обличчя демонів — ворогів Будди — тварино­подібні, страхітливі, зроблені з кісток, хоралів, .хутра та металу). Буддійські храми та святилища (пагоди, ступи) багато прикрашені скульптурою і живо­писом, відображують чарівність «тимчасозого» світу, приреченого на загибель.

Привертає увагу своєю архітектурною своєрідністю резиденція Далай-лами в Лхасі — прямокутна споруда, розташована, мов орлине гніздо, серед непри­ступних, крутих скель. Вона обросла з усіх боків додатковими спорудами; все це нагадує казкову обитель, піднесену над буденністю.

Існувала і світська архітектура — садові та паркові ансамблі у великих містах.

Особливі правила лиття та образного рішення властиві тибетській металевій скульптурі. Вона має зображати нематеріальну сутність речей, і вже у виготов­ленні моделей для виливання з використанням піску, що висипається, а не звичайного воску, закладено ідеологічний зміст: так висихають й обсипаються мирські бажання у того, кого зображують. Завдяки цій технології буддійській скульптурі властиві заокруглені, спокійні форми, що символізують дух нірвани, «згасання бажань». Скульптуру часто робили з дорогих металів (золото, срібло, бронза), прикрашали коштовним камінням — все це повинно було створити образ неземної краси (характерно, що буддійський ченець не смів торкатися золота та срібла).

У живописі домінує складна за малюнком буддійська ікона, що передає розгалужений містичний сюжет. Образи Будди та буддійських святих оточені, як в християнській іконі, німбами (аура святості). Чисті тони та багата гама надають зображенню урочистості.

Наприклад, у північному буддизмі поширена ікона «Колесо сансари», яка є своєрідною ілюстрацією до вчення Будди. Це зображення духовної мандрівки Маудгальяна, учня Будди. Він, розшукуючи померлу матір, відвідує усі сфери її переродження (світ богів, демонів, тварин, мешканців пекла тощо).

У центрі Ікони — страхітливий дух Смерті, що тримає в зубах і кігтях величезне колесо — сансару. Посередині колеса — менше коло, у якому сплелися змія (символ злості), півень (символ чуттєвості) та свиня (символ невігластва).

Навколо — п'ять сфер переродження. Пекло змальовано внизу, тут відбу­вається суд над грішниками, вони зазнають страхітливих тортур. Світи богів і людей — вгорі (люди — справа, боги — зліва). Індію позначено білим сло­ном, Китай — частиною Великої Стіни, Тибет — палацом Далай-лами тощо (цікаво, що у російській Бурятії XX ст. Росію позначали у цій іконі орачем, поїздом або й школою під червоним прапором).

Справа та зліва — сцени пожирання одне одним тварин та «бірітів», лю­диноподібних істот, що втілюють вічний голод.

По верхньому краю ікони змальовано боротьбу богів і демонів, внизу роз­міщено постаті, що символізують страждання: жінка, яка народжує; старий чоловік, хворий та мрець.

усі ікони малювали за каноном, його структуру ченці та віруючі знали напам'ять. Іноді від одного погляду на знайоме зображення буддист впадав у транс. Водночас малюнки, наприклад у медичних трактатах, відрізняються точністю та натуралізмом.

Тибетський буддизм (ламаїзм) і сьогодні поширений у Монголії, частково в сусідніх з Індією районах Китаю, у деяких регіонах Росії, наприклад у Бурятії.

Сьогодні відомості про тибетський буддизм у нас часто перекручені й міфологізовані, бо поширюються через усілякі еклектичні теософські твори.