Фінансова санація підприємства, її економічний зміст і порядок проведення

Одним із засобів подолання платіжної кризи і запобігання банкрутству підприємства є фінансова санація. У чому ж суть фінансової санації підприємств? Термін «санація» походить від латинського «sanare» і переводиться як оздоровлення, або видужання.

Закон про банкрутство, прийнятий у 1999 році, розділяє поняття «санація» і «досудова санація». Згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника, або визнання його банкрутом» санація – це система заходів, які здійснюються в процесі проведення справи про банкрутство з метою запобігання визнанню боржника банкрутом і його ліквідації, спрямована на оздоровлення його фінансового стану, а також на задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів за кредитування, реструктуризацію боргів і капіталу і (або) зміна організаційної або виробничої структури суб'єктів підприємницької діяльності.

Досудова санація - система заходів із відновлення платоспроможності боржника, які здійснюються власником підприємства-боржника з метою запобігання його ліквідації. Ці заходи стосуються реорганізаційних, організаційно-господарських, управлінських, інвестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових питань і ведуться відповідно до чинного законодавства до початку порушення справи про банкрутство.

Метою фінансової санації є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, поновлення або збереження ліквідності та платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.

Рішення про проведення санації приймається, як правило, у таких випадках:

– з ініціативи суб'єкта господарювання, що потрапив у кризові умови, якщо існує реальна загроза неплатоспроможності та оголошення його банкрутом у недалекому майбутньому;

– після звернення боржника за власною ініціативою до арбітражного суду із заявою про відкриття справи про своє банкрутство. При цьому право вибору способів санації (реорганізації) залишається за боржником. Одночасно із заявою боржник повинен подати в арбітражний суд такі дані: список дебіторів і кредиторів; бухгалтерський баланс підприємства; іншу необхідну інформацію, що характеризує фінансово-економічний стан підприємства, а також вибрані варіанти санації.

Після закінчення місячного строку від дня опублікування в офіційному друкованому органі Верховної Ради або Кабінету Міністрів України оголошення про відкриття справи про визнання банкрутства даного підприємства у випадку, якщо надійшли пропозиції від фізичних або юридичних осіб, які бажають задовольнити вимоги кредиторів до боржників і подали акцептовані комітетом кредиторів і арбітражним судом пропозиції щодо санації (реорганізації) неплатоспроможного підприємства, арбітражний суд ухвалює рішення щодо припинення процедури оголошення банкрутства і про проведення фінансової санації юридичної особи;

– з ініціативи фінансово-кредитної установи. Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківська установа має право щодо клієнта, оголошеного неплатоспроможним, вживати комплекс таких санаційних процедур: передати оперативне керування підприємством адміністрації, сформованої за участю банку; реорганізувати боржника; змінити порядок платежів; направити на погашення кредиторської заборгованості виторг від реалізації продукції;

– з ініціативи власника застави цілісного майнового комплексу підприємства. У випадку невиконання зобов'язань, забезпечених іпотекою цілісного майнового комплексу підприємства, власник застави має право здійснити передбачені договором заходу для оздоровлення фінансового стану боржника, враховуючи призначення своїх представників на керівні посади підприємства, обмеження права цього суб'єкта розпоряджатися випущеною продукцією та іншим майном. Якщо санаційні заходи не призвели до відновлення платоспроможності підприємства, то власник застави має право звернутися в арбітражний суд із заявою про вилучення закладеного майна;

– з ініціативи агентства з питань запобігання банкрутству підприємств, якщо мова йде про державні підприємства. Після внесення боржника до реєстру неплатоспроможних підприємств агентство уповноважене здійснювати керування його власністю і розробляти пропозиції щодо проведення фінансової санації.

У системі проведення фінансової санації підприємств розрізняють три основних функціональних блоки:

1 Розроблення плану санації.

2 Санаційний аудит.

3 Менеджмент санації.

Як правило, розробленням санаційної концепції та плану санації, за дорученням власників або керівництва підприємства займаються консалтингові фірми в тісному взаємозв'язку із внутрішніми службами контролінгу (якщо такі є на підприємстві). Санаційний аудит проводиться аудиторськими компаніями на замовлення потенційних санаторів, кредиторів та інших осіб, які можуть взяти участь у фінансуванні санації.

Відповідно до класичної моделі санації, функціональна схема якої зображена на рис. 11.1, процес фінансового оздоровлення підприємства починається з виявлення (ідентифікації) фінансової кризи. Наступним етапом санації є проведення причинно-наслідкового аналізу фінансової кризи. На підставі комплексного аналізу господарської діяльності підприємства визначаються зовнішні та внутрішні фактори кризи, вид кризи, його глибина і якість фінансового стану фірми.

Рисунок 11.1 - Класична модель санації

Під час аналізу здійснюється експертна діагностика фінансово-господарського стану підприємства, визначаються його сильні та слабкі сторони. На підставі результатів причинно-наслідкового аналізу відповідно до класичної моделі санації робиться висновок про санаційну можливість підприємства, а потім - про доцільність або недоцільність санації даної господарської одиниці. Якщо підприємство знаходиться в глибокій кризі, не сумісній з подальшим його існуванням, то ухвалюють рішення щодо консервації та ліквідації суб'єкта господарювання. Інакше санація буде означати лише відстрочку часу ліквідації підприємства та нічого, крім додаткових збитків, власникам і кредиторам не дасть. Ліквідація може здійснюватися на добровільній основі або в примусовому порядку.

У випадку якщо підприємство має дійсно реальні надії на виправлення становища, ухвалюють рішення щодо розроблення санаційної концепції з метою проведення фінансового оздоровлення з одночасним визначенням цільових орієнтирів. Чим раніше на санаційноспроможному підприємстві почнеться санація, тим більші шанси на її успіх. У випадку ухвалення рішення на користь санації варто здійснити невідкладні заходи щодо поліпшення ліквідності, платоспроможності підприємства та оптимізації структури капіталу в напрямку зменшення питомої ваги кредиторської заборгованості. Із цією метою доцільно реалізувати так звану шокову (Crash) програму.

Окремим аналітичним блоком у класичній моделі є формування стратегічних цілей і тактики проведення санації. За визначенням цілей санації варто враховувати, що кожне підприємство має обмежені ресурси, обмежені можливості збуту продукції та повинне проводити свою діяльність у рамках правового поля відповідної держави. Мета повинна бути реальною та придатною для кількісного (якісного) виміру. Головною стратегічною метою санації є відновлення ефективної діяльності підприємства в довгостроковому періоді.

Наступним елементом класичної моделі оздоровлення є проект санації, що розробляється на базі санаційної програми та містить техніко-економічне обґрунтування санації, розрахунок обсягів фінансових ресурсів, необхідних для досягнення стратегічних цілей, конкретні графіки та методи мобілізації фінансового капіталу, строки освоєння інвестицій та їх окупності, оцінку ефективності санаційних заходів, а також прогнозовані результати виконання проекту.

У літературі з питань фінансової санації зазначають два види реакції підприємств на фінансову кризу:

– захисна реакція, що передбачає різке скорочення витрат, закриття і розпродаж окремих підрозділів підприємства, скорочення і розпродаж оснащення, звільнення персоналу, скорочення окремих частин ринкового сегмента, зменшення відпускних цін та (або) обсягів реалізації продукції.

– наступальна реакція, що передбачає активні дії: модернізацію оснащення, введення нових технологій, впровадження ефективного маркетингу, підвищення цін, пошук нових ринків збуту продукції, розроблення і впровадження прогресивної стратегічної концепції контролінгу і керування.

Залежно від обраної стратегії підприємство підбирає той або інший каталог внутрішньогосподарських санаційних заходів. Використання внутрішніх фінансових резервів дає можливість не тільки перебороти внутрішні причини неспроможності підприємств, а і значно зменшує залежність ефективності проведення санації від залучення зовнішніх фінансових джерел. Разом з тим на підприємствах, які знаходяться у фінансовій кризі, повністю вичерпані такі класичні джерела самофінансування, як прибуток і амортизація. Мобілізація внутрішніх резервів фінансової стабілізації спрямована насамперед на поліпшення (відновлення) платоспроможності та ліквідності підприємства. Як правило, її здійснюють за такими основними напрямками:

1) реструктуризацією активів;

2) зменшенням (заморожуванням) витрат;

3) збільшенням виручки від реалізації.

Перша група санаційних заходів пов'язана зі зміною структури і складу активної частини балансу (досить часто ці зміни супроводжуються також змінами в складі та структурі пасивів). У рамках реструктуризації активів виділяють такі види санаційних заходів:

а) мобілізацію прихованих резервів. Приховані резерви – це частина капіталу підприємства, що не відображена в його балансі. Величина прихованих резервів в активній частині балансу дорівнює різниці між балансовою вартістю окремих майнових об'єктів підприємства та їх реальною (вищою) вартістю;

б) використання зворотного лізингу (господарська операція, що передбачає продаж основних фондів з одночасним зворотним одержанням цих фондів в оперативний або фінансовий лізинг). Наприклад, збиткове підприємство продає лізинговій компанії адміністративний будинок з одночасним укладанням договору про лізинг даного об'єкта нерухомості. Кредитоспроможність даного підприємства знижується. Однак його платоспроможність різко поліпшується. Крім того, підприємство через свою збитковість може одержати значну економію на податкових платежах, які супроводжують операцію купівлі-продажу даного об'єкта основних фондів;

в) лізинг основних фондів. Цей метод уможливлює модернізацію оснащення (здійснення санаційних заходів виробничо-технічного характеру), якщо не вистачає необхідних інвестиційних ресурсів;

г) здавання в оренду основних фондів, які не повною мірою використовуються у виробничому процесі;

д) оптимізацію структури розміщення оборотного капіталу (зменшення частки низьколіквідних оборотних коштів, запасів сировини і матеріалів, незавершеного виробництва і т.п.);

е) продаж окремих, низькорентабельних структурних підрозділів (філій). За рахунок такої операції підприємство може одержати інвестиційні ресурси для перепрофілювання виробництва на більш прибуткові види діяльності;

ж) використання давальницької сировини, тобто спосіб завантаження виробничих потужностей підприємства, при якому сировина і матеріали надаються підприємству безкоштовно, однак готова продукція, виготовлена на давальницьких умовах, є власністю постачальника сировини. Перероблення давальницької сировини розглядається як послуга, за яку підприємство одержує обумовлену в договорі частину готової продукції або певні кошти;

з) рефінансування дебіторської заборгованості (переведення її в інші, ліквідні форми оборотних активів: гроші, короткострокові фінансові вкладення і т.п.). Одним із факторів, що негативно впливає на фінансовий стан підприємств і зокрема на їх платоспроможність, є високий рівень невиправданої дебіторської заборгованості. Стан дебіторської заборгованості на початок 2000 року суб'єктів господарювання перевищував обсяг ВВП країни в півтора рази. Це є істотним резервом відновлення платоспроможності підприємств, які опинилися у фінансовій кризі. Тому фінансовий менеджмент повинен використовувати всі наявні можливості для погашення заборгованості.

Друга група санаційних заходів здійснюється у двох напрямках:

1) заморожування інвестиційних вкладень;

2) зниження валових витрат.

У рамках мобілізації внутрішньовиробничих санаційних резервів аналізуються всі наявні можливості збільшення виручки від реалізації продукції. У цьому випадку варто використати весь арсенал заходів з активізації збутової (маркетингової) політики підприємства. Стимулювати збут можна як наданням знижок покупцям, так і стриманим збільшенням цін; як масовою рекламою, так і її припиненням. Тип санаційних заходів у даній сфері буде залежати від конкретного підприємства і від обраної ним стратегії маркетингу.