Методи прогнозування імовірності банкрутства підприємства

У світовій практиці для прогнозування стійкості роботи підприємства, вибору його фінансової політики, а також визначення ризику банкрутства використовуються різні економіко-математичні моделі.

Найбільш застосовувані методи оцінки імовірності банкрутства підприємства – це Z-моделі, запропоновані відомим західним економістом Е.Альтманом.

Проведені дослідження показали, що комбінації відносних показників мають високу здатність характеризувати ймовірність швидкого банкрутства того або іншого підприємства. На підставі використання прийомів статистичного методу, названого аналізом множинних дискримінантів (Multiple-discriminant analysis, MDA), були розраховані параметри кореляційної лінійної функції

, (11.5)

де Z - показник неплатоспроможності підприємства;

А – параметри, які показують ступінь впливу показників на ймовірність банкрутства;

Х – показники (фактори впливу) діяльності підприємства.

Дана модель двофакторна. У розрахунках використовувалися такі показники, як коефіцієнт покриття і коефіцієнт фінансової залежності. Для США ця модель має такий вигляд:

, (11.6)

де К_П – коефіцієнт покриття = поточні активи /поточні зобов'язання;

К_ФЗ – коефіцієнт фінансової залежності = позикові кошти / загальний розмір пасивів.

Досліджуючи функціонування різноманітних господарських систем, найбільш часто обмежуються використанням простої функції.

Для підприємств, у яких Z = 0, імовірність банкрутства дорівнює 50%. Якщо Z < 0, то ймовірність банкрутства менше 50% і далі знижується в міру зменшення Z. Якщо Z > 0, то ймовірність банкрутства більше 50% і зростає зі збільшенням Z.

Перевага даної моделі в її простоті та можливості застосування в умовах обмеженого обсягу інформації про підприємство.

Проте очевидно, що прогнозування неплатоспроможності підприємства за допомогою двофакторної моделі не забезпечує високої точності розрахунків, які характеризують ділову активність і ефективність функціонування підприємства. Необхідна більш складна функція, залежна від більшої кількості змінних.

У 1968 р. була запропонована п'ятифакторна модель прогнозування – це так звана модель «Altman Z-score». Вона являє собою функцію від деяких показників, які характеризують економічний потенціал підприємства і результати його роботи за звітний період, де n змінюється від 1 до 5.

П'ятифакторна модель має вигляд

(11.7)

де коефіцієнти К₁ – К₅ розраховуються за такими алгоритмами:

К₁ – частка власних оборотних коштів в активах підприємства;

К₂ – нерозподілений прибуток у загальному обсязі активів (показує рентабельність активів, розраховану з використанням величини нерозподіленого прибутку);

К₃ – частка прибутку (до сплати відсотків і податків) у загальному обсязі активів (характеризує рентабельність активів, розраховану з використанням показника валового прибутку);

К₄ – ринкова вартість акціонерного капіталу в загальному обсязі боргових зобов'язань;

К₅ – виторг від реалізації в загальному обсязі активів (характеризує віддачу активів).

Залежно від Z прогнозується ймовірність банкрутства: до 1,8 – дуже висока; від 1,8 до 2,7 – висока; від 2,8 до 2,9 – можлива; більше 3,0 – дуже низька. Точність прогнозу в цій моделі в межах одного року становить 95%, двох років - до 83%, це є перевагою даної моделі. Недолік цієї моделі в тому, що її можна використовувати в основному для великих компаній.

Семифакторна модель, розроблена Альтманом у 1977р., дозволяє прогнозувати банкрутство на 5 років з точністю до 70% і вміщує такі показники: рентабельність активів, динаміку прибутку, коефіцієнт покриття (ліквідності), коефіцієнт автономії, сукупні активи.

Перевага цієї моделі полягає в максимальній точності. Однак її застосування ускладнене через нестачу інформації (необхідні дані аналітичного обліку, яких немає у зовнішніх користувачів).

Z-рахунок Альтмана - не єдиний критерій визначення можливого банкрутства підприємства. В аналітичному дослідженні та прогнозуванні використовуються й інші критерії імовірності фінансової кризи на підприємстві. До негативних тенденцій у діяльності підприємства можуть призвести фактори макроекономічного характеру, наприклад, політична нестабільність у країні, де розміщене підприємство, і в країнах-постачальниках сировини (споживачів продукції); нестабільність господарського і податкового законодавства, фінансового і валютного ринків; високий рівень інфляції; спад кон'юнктури економіки в цілому.

Перевагами цих рекомендацій можна вважати системність, комплексний підхід до розуміння фінансового стану підприємства з погляду можливого банкрутства, застосування підприємством будь-якої галузі без важливого коригування.