Оцінка ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства

У ринковій економіці є ймовірність ліквідації підприємств унаслідок їх банкрутства, тому одним із найважливіших по­казників фінансового стану є ліквідність. У теорії фінансового аналізу розрізняють поняття "ліквідність активів", "ліквідність балансу" та "ліквідність підприємства".

Ліквід­ність активів характеризує як швидко і безперешкодно майно підприємства може бути перетворено на гроші.

Ліквідність балансу – це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань.

Ліквідність підприємства – це його спроможність пере­творювати свої активи на гроші для виконання всіх необхід­них платежів у міру настання їх строку.

Найбільш ліквідним активом є готівка. Наступ­ним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвес­тиції (цінні папери), які у разі необхідності швидко можуть бути переведені в гроші. Ліквідним активом є також дебіторська заборгованість, адже передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчо­му майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, оскільки для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетво­рення. Чим коротший цей період, тим вищою є ліквідність певного виду активів.

Короткострокові зобов'язання – це борги, строк погашен­ня яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, в наявності у підприємства має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів за активом, згрупованих за рівнем їх ліквідності відпо­відно до зобов'язань за пасивом, об'єднаних за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяють на:

1 Найліквідніші активи (A₁) – суми за всіма статтями грошових коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків у міру потреби. До цієї групи належать також короткострокові фінансові вкла­дення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей (рядки 150, 220, 230, 240 активу балансу).

2 Активи, що швидко реалізуються (А₂), – це активи, пе­ретворення яких на гроші потребує певного часу. До цієї групи належить і дебіторська заборгованість (рядки 160– 220). Ліквідність цих активів різна і залежить від суб'єктив­них та об'єктивних чинників: кваліфікації фінансових робітників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів тощо.

3 Активи, що повільно реалізуються (А₃), – це статті роз­ділу II активу балансу, які охоплюють запаси та інші обо­ротні активи (рядки 100 – 140, 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребу­ють додаткової обробки перед реалізацією, що вимагає пев­ного часу.

4 Активи, що важко реалізуються (А₄), – це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності про­тягом тривалого періоду. До цієї групи належать всі статті розділу І активу балансу («Необоротні активи»).

Перші три групи активів (найліквідніші; активи, що швид­ко реалізуються; активи, що повільно реалізуються) про­тягом поточного господарського періоду постійно зміню­ються і тому належать до поточних активів підприєм­ства.

Пасиви балансу за рівнем зростання строків погашення зобов'язань групують так:

1 Негайні пасиви (П₁) – це кредиторська заборгованість (рядки 530 – 610), розрахунки за дивідендами, вчасно не по­гашені кредити (за даними додатка до балансу).

2 Короткострокові пасиви (П₂) – це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довго­строковими зобов'язаннями (рядок 510), векселі видані (ря­док 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією розділу IV балансу («По­точні зобов'язання»).

3 Довгострокові пасиви (П₃) – довгострокові зобов'я­зання, які містяться в розділі III пасиву балансу.

4 Постійні пасиви (П₄) – це всі статті розділу І пасиву балансу («Власний капітал») та розділів ІІ і V пасиву (рядки 380, 430, 630).

Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищують короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути більш чи менш ліквідним. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається переважно з грошових коштів і короткострокової дебіторської заборгованості, то таке під­приємство вважається більш ліквідним, ніж те, на якому обо­ротний капітал становлять переважно запаси.

Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки кожної групи активу і пасиву балансу.

Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо відповідатиме та­ким умовам:

- найліквідніші активи більші або дорівнюють негайним па­сивам;

- активи, що швидко реалізовуються, більші або дорівнюють короткостроковим пасивам;

- активи, що повільно реалізуються, більші або дорівнюють довгостроковим пасивам;

- активи, що важко реалізуються, менші за постійні пасиви.

Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тоб­то поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується і остання умова, оскільки це означає наявність у підприємства власних обо­ротних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Не­виконання однієї з перших трьох умов свідчить, що фактич­на ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

Якщо ліквідність балансу висока, підприємство має можливість після погашення найбільш термінових зобов'язань використовувати зміну засобів на прискорення термінів розрахунків з банком, постачальниками та іншими структурами.

Фінансова стійкість підприємства є однією з найваж­ливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів, яке визначає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичиій практиці роз­роблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Дані показники подано в таблиці 6.1.

Результати аналізу відповідних коефіцієнтів значно впли­вають на кредитну політику банків, фінансові експерти вико­ристовують їх для виявлення відносних переваг різних під­приємств.

Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна зробити висновок, що власники підприємства (акціонери, інвес­тори та інші особи, що зробили внески до статутного капіталу) завжди прагнуть розумного зростання частки позичених коштів; навпаки, кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позики) надають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу. Аналізуючи фінансову стійкість підприємства, потрібно особливу увагу приділити вивченню поточної фінансової стій­кості, що поділяється на такі основні типи:

Абсолютна фінансова стійкість. Вона характеризується нерівністю

ЗЗ < ВОК,

де ЗЗ – загальні запаси;

ВОК – власні оборотні кошти.

Це співвідношення показує, що всі запаси повністю по­криваються власними оборотними коштами, тобто підприєм­ство не залежить від зовнішніх кредиторів. Така ситуація трапляється вкрай рідко і, як правило, її не можна розгляда­ти як позитивну, адже за цих умов адміністрація не має мож­ливості використати зовнішні джерела коштів для фінансу­вання основної діяльності. Нормальним вважають стан під­приємства, коли частка власних оборотних коштів є трохи вищою за 50 %.

Нормальна фінансова стійкість. Характеризується не­рівністю

ВОК < ЗЗ < ДФЗ,

де ДФЗ – джерела формування запасів. Вони визначаються за формулою

ДФЗ = ВОК + Позики банку і позики, що використовують­ся для покриття запасів + Розрахунки з кредиторами за товарними операціями = Підсумок розділу І пасиву балансу + Довгострокові кредити + + Довгострокові позики – Підсумок розділу І активу балансу.

Для покриття запасів використовують як власні, так і за­лучені джерела коштів.

Нестійкий фінансовий стан. Характеризується нерівністю

ЗЗ > ДФЗ.

Виконання цього співвідношення свідчить про те, що підприємство для покриття частини своїх запасів змушене звертатися до додаткових джерел покриття, що не є позитив­ним.

Критичний фінансовий стан. Характеризується поперед­ньою нерівністю, до якої додається наявність у підприєм­ства непогашених у строк кредитів і позик, а також про­строченої кредиторської і дебіторської заборгованостей. Така ситуація означає, що підприємство не може вчасно розра­хуватися зі своїми кредиторами. За умов ринкової еконо­міки при неодноразовому повторенні такого стану підприєм­ство вважається збанкрутілим.

Отже, аналіз фінансової стабільності дає можливість оці­нити готовність підприємства до погашення своїх боргів, його фінансову незалежність, тенденції зміни рівня цієї незалеж­ності, відповідність стану активів і пасивів підприємства ос­новним завданням його фінансово-господарської діяльності.

Висновки

Оцінку фінансового стану підприємства доцільно давати поетапно, на підставі комплексу показників. Найбільш значущими показниками для підприємства і його інвесторів є показники ліквідності, фінансової стійкості і рентабельності. Тому особливу увагу студентам треба звернути на механізм розрахунку цих показників. Для повноцінного розуміння даної теми необхідне знання складу і структури фінансової звітності підприємства.

ТЕМА 10 ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ НА ПІДПРИЄМСТВАХ

Питання 1 Сутність і основні етапи фінансового планування.

Питання 2 Перспективне фінансове планування.

Питання 3 Поточне фінансове планування.

Питання 4 Оперативне фінансове планування.

10.1 Сутність і основні етапи фінансового планування

Дуже важливий елемент підприємницької діяльності - планування, у тому числі фінансове. Ефективне управління фінансами підприємства можливе тільки за умови планування всіх фінансових потоків, процесів і відносин підприємства.

Обґрунтування показників фінансових операцій, як і результативність багатьох господарських рішень, досягається в процесі фінансового планування і прогнозування. Ці два дуже близьких поняття в економічній літературі та на практиці часто ототожнюються. Фактично фінансове прогнозування може передувати плануванню і оцінювати численні варіанти (відповідно визначати можливості управління рухом фінансових ресурсів на макро- і мікрорівнях). За допомогою фінансового планування конкретизуються прогнози, визначаються конкретні шляхи, показники, взаємозв'язані завдання, послідовність їх реалізації, а також методи, які сприяють досягненню вибраної мети.

Фінансове планування – це науковий процес обґрунтування на певний період руху фінансових ресурсів підприємства і відповідних фінансових відносин. При цьому об'єктом планування виступає діяльність підприємства. Для формування і використання різноманітних фондів коштів визначається рух ресурсів, фінансові відносини та нові вартісні пропорції.

Основні завдання фінансового планування діяльності підприємства в умовах ринку такі:

- забезпечення необхідними фінансовими ресурсами виробничої, інвестиційної та фінансової діяльності;

- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ступеня раціонального його використання;

- виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшення прибутку за рахунок ощадливого використання коштів;

- встановлення раціональних фінансових відносин з бюджетом, банками та іншими підприємствами;

- дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів;

- контроль за фінансовим станом, платоспроможністю і кредитоспроможністю підприємства.

Фінансове планування на підприємстві являє собою складний процес і вміщує такі етапи (рис. 10.1).

На першому етапі аналізують фінансові показники діяльності підприємства за попередній період. Використовують дані фінансової документації: бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів. Основна увага приділяється таким показникам, як обсяг реалізації, витрати, прибуток. Проведений аналіз дозволяє оцінити фінансові результати діяльності підприємства і визначити проблеми, які постають перед ним.

Рисунок 10.1 - Основні етапи фінансового планування на підприємстві

На другому етапі здійснюють розроблення фінансової стратегії та фінансової політики з основних напрямків фінансової діяльності підприємства, складають основні прогнозні документи, які стосуються перспективних фінансових планів.

На третьому етапі уточнюють і конкретизують основні показники прогнозних фінансових документів за допомогою складання поточних фінансових планів.

Четвертий етап передбачає узгодження показників фінансових планів з виробничими, комерційними, інвестиційними та іншими планами і програмами, які розробляються підприємством.

На п'ятому етапі здійснюють оперативне фінансове планування, що визначає розроблення поточної, виробничої, комерційної та фінансової діяльності підприємства і впливає на кінцеві фінансові результати його діяльності в цілому.

Процес фінансового планування на підприємстві завершується аналізом і контролем за виконанням фінансових планів. Тобто шостий етап полягає у визначенні фактичних кінцевих фінансових результатів діяльності підприємства, порівнянні їх із запланованими показниками, виявленні причин відхилень від планових показників, у розробленні заходів щодо усунення негативних явищ.

Фінансове планування містить такі елементи (рис. 10.2).

Рисунок 10.2 - Елементи фінансового планування

На підприємстві фінансове планування проводиться за трьома основними напрямками: перспективне фінансове планування; поточне фінансове планування; оперативне фінансове планування. Будь-якій із цих трьох підсистем властиві певні форми фінансових планів, які розробляються (табл. 10.1).

Таблиця 10.1 - Характеристика підсистем фінансового планування

Усі підсистеми фінансового планування взаємозалежні та взаємообумовлені, планування здійснюється в певній послідовності. Найважливішим етапом планування є прогнозування основних напрямків фінансової діяльності підприємства, що здійснюється у процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансового планування. У свою чергу, базою для розроблення оперативних фінансових планів є саме поточне фінансове планування.

10.2 Перспективне фінансове планування

Багатоаспектність планування відображає розмаїтість проблем, які вирішуються у процесі управління економічним і соціальним розвитком суспільства. Будучи головним елементом системи управління, планування виконує роль інструмента реалізації політики держави, її окремих суб'єктів, а також власників підприємств.

У зв'язку з наростанням динаміки економічних і соціальних процесів, які відбуваються в суспільстві, швидкою зміною кон'юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках, необхідністю забезпечення стабільного розвитку суспільства в довгостроковій перспективі на макро- і мікрорівнях соціально-економічної системи усе більше зростає роль перспективного планування.

За часом і характером вирішуваних проблем прогнози діляться на: стратегічні та тактичні, оперативні, короткострокові, середньострокові, довгострокові. Мета стратегічних прогнозів - передбачити найважливіші параметри формування об'єктів управління у середньостроковій і більш віддаленій перспективі. Оперативні прогнози призначені для виявлення можливостей вирішення конкретних проблем стратегічних прогнозів у поточній діяльності та короткостроковій перспективі. Оперативний прогноз має період до 1 місяця; короткостроковий - від 1 місяця до 1 року; середньостроковий - від 1 до 5 років; довгостроковий - більше 5 років.

За функціональною ознакою (напрямками прогнозування) прогнози діляться на два види: пошукові та нормативні. Пошуковий прогноз базується на умовному продовженні в майбутньому тенденції розвитку досліджуваного об'єкта колись і тепер і відокремлюється від умов (факторів), здатних змінити тенденції розвитку. Нормативний прогноз розробляється на базі заздалегідь поставлених цілей. Його завдання полягає у визначенні шляхів і строків досягнення можливих станів об'єкта прогнозування в майбутньому, взятих за цілі. Пошуковий прогноз при визначенні майбутнього стану об'єкта прогнозування відштовхується від його минулого і сьогодення. Нормативний прогноз розробляється у зворотному порядку: від заданого стану в майбутньому до існуючих тенденцій і змін у напрямку поставленої мети.

Важливим моментом при здійсненні прогнозування є визнання факту стабільності зміни показників діяльності підприємства.

10.3 Поточне фінансове планування

Система поточного планування фінансової діяльності підприємства ґрунтується на розробленій фінансовій стратегії та фінансовій політиці за окремими аспектами фінансової діяльності. Цей вид фінансового планування характеризується розробленням конкретних видів фінансових планів. Вони дають можливість підприємству визначити на поточний період всі джерела фінансування його розвитку, сформувати структуру його доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність, а також визначити структуру активів і капіталу фірми на кінець планованого періоду.

За результатами поточного фінансового планування розробляються три основних документи:

- план руху грошових коштів;

-план звіту про фінансові результати;

-план бухгалтерського балансу.

Головною метою розроблення цих документів є оцінка фінансового плану підприємства на кінець планованого періоду.

Відповідно до законодавчих вимог до звітності з періодизації становлять поточний фінансовий план на рік з розбивкою по кварталах. Дані, вміщені в поточні фінансові плани, характеризують такі параметри:

- фінансову стратегію підприємства;

- результати фінансового аналізу за попередній період;

- плановані обсяги виробництва і реалізації продукції, а також інші економічні показники операційної діяльності підприємства;

- систему розроблених на підприємстві норм і нормативів витрат окремих видів ресурсів;

- діючу систему оподаткування;

- діючу систему норм амортизаційних відрахувань;

- середні ставки кредитного і депозитного відсотків на фінансовому ринку і т.п.

У процесі здійснення поточного фінансового планування для складання фінансових документів важливо правильно визначити обсяг реалізованої продукції. Це необхідно для організації виробничого процесу, ефективного розподілу коштів. Як правило, прогнози обсягів реалізації складають на три роки. Річний прогноз розбивається на квартали і місяці, при цьому чим коротший період прогнозу, тим точніша і конкретніша інформація, що отримується, в ньому. Прогноз обсягу реалізації допомагає визначити вплив обсягу виробництва, ціни реалізованої продукції на фінансові потоки фірми. У табл. 10.2 наведений приклад прогнозу обсягу реалізації конкретного виду продукції.

Використовуючи прогнозні дані щодо обсягу реалізації продукції, розраховують необхідну кількість матеріальних і трудових ресурсів, визначають складові витрат на виробництво. На підставі отриманих даних розробляють плановий звіт про фінансові результати, за допомогою якого визначається величина одержуваного прибутку в планованому періоді. Форма «План звіту про фінансові результати» наведена в табл. 10.3.

Таблиця 10.2 - Прогноз обсягів реалізації на 2010 р.

Таблиця 10.3 - План звіту про фінансові результати

Продовження табл. 10.3

Складаючи план звіту про фінансові результати, особливу увагу приділяють визначенню виручки від реалізації продукції. За основу, як правило, береться значення виручки від реалізації за попередній рік. Потім ця величина обчислюється для цього року з урахуванням змін собівартості порівнюваної продукції, цін на реалізовану підприємством продукцію, цін на куплені матеріали і комплектуючі, оцінки основних коштів і капіталовкладень, оплати роботи працівників.

Далі визначають планову середньорічну суму амортизаційних відрахувань на підставі даних про середньорічну балансову вартість основних фондів і норм амортизаційних відрахувань.

План руху грошових коштів розробляють з урахуванням їх притоку (надходження і платежі), відтоку і розрахунку чистого грошового потоку (надлишок або дефіцит). Фактично він відображає рух грошових потоків при поточній, інвестиційній і фінансовій діяльності. У процесі фінансової діяльності підприємства розмежування напрямків діяльності під час розроблення плану руху грошових коштів дозволяє підвищити результативність управління грошовими потоками.

План руху грошових коштів складають на рік з розбиванням по кварталах і вносять у нього надходження і витрати. У розділі надходжень відображають виторг від реалізації продукції, від реалізації основних засобів і нематеріальних активів, доходи від позареалізаційних операцій та інші доходи, які підприємство може одержати протягом року.

У видатковій частині відображаються витрати на виробництво реалізованої продукції, суми податкових платежів, погашення довгострокових позичок, сплата відсотків за користування банківським кредитом. Орієнтовна форма плану руху грошових коштів підприємства подана в табл. 10.4. Така форма плану дозволяє перевірити реальність джерел надходження коштів і обґрунтованість витрат, синхронність їх виникнення, вчасно визначити можливу величину потреби в позикових коштах.

Таблиця 10.4 - План руху грошових коштів на 2010 р.

Продовження табл. 10.4

При такій побудові плану руху грошових коштів планування охоплює весь обіг коштів. У випадку виникнення дефіциту коштів це дає можливість проводити аналіз і оцінку надходжень та витрат коштів і приймати оперативні рішення про можливі способи фінансування.

До того ж план вважається остаточно складеним, якщо в ньому передбачене джерело покриття можливого дефіциту коштів.

Плановий баланс активів і пасивів на кінець планового періоду є остаточним документом поточного фінансового плану. У ньому відображаються всі зміни в активах і пасивах у результаті запланованих заходів, стан майна і фінансів підприємства.

Мета розроблення балансового плану - визначення необхідного приросту окремих видів активів із забезпеченням їх внутрішньої збалансованості, а також формування оптимальної структури капіталу, що гарантувала б достатню фінансову стабільність підприємства в майбутньому. План балансу підприємства можна будувати за такою схемою:

АКТИВИ:

1 Фіксовані активи.

2 Поточні активи.

ПАСИВИ і власний капітал підприємства:

1 Довгострокові зобов'язання.

2 Короткострокові зобов'язання.

3 УСЬОГО пасивів.

4 Власний капітал.

5 УСЬОГО пасивів і власного капіталу.

Для перевірки плану фінансового стану підприємства повинен використовуватися план балансу.

Фінансовий план визначає найважливіші показники, пропорції і темпи розширеного відтворення, є головною формою реалізації цільових настанов, стратегії інвестицій і передбачених нагромаджень.

У табл. 10.5 подана планова структура виторгу від реалізації за елементами витрат.

Поточні фінансові плани розробляються на основі перспективних шляхом їх конкретизації та деталізації. Проводиться зіставлення кожного виду вкладень із джерелами фінансування. Для цього звичайно використовуються кошториси утворення і витрати фондів коштів. Ці документи необхідні для контролю за ходом фінансування найважливіших заходів щодо вибору оптимальних джерел поповнення фондів і структури вкладення власних ресурсів.

Таблиця 10.5 - Планові витрати і виручка від реалізації

10.4 Оперативне фінансове планування

Для здійснення оперативного планування фінансової діяльності розробляються комплекси короткострокових планових завдань щодо фінансового забезпечення основних напрямків господарської діяльності підприємства.

Оперативне фінансове планування передбачає складання і використання платіжного календаря, касового плану і розрахунку потреби в короткостроковому кредиті.

Під час складання платіжного календаря треба стежити за ходом виробництва і реалізації, станом запасів, дебіторської заборгованості з метою запобігання невиконанню фінансового плану. Платіжний календар складають на квартал з розбиванням по місяцях і більш коротких періодах.

У платіжному календарі можуть бути збалансовані надходження і витрати коштів. Правильно складений платіжний календар дозволяє виявити фінансові помилки і таким чином уникнути фінансових труднощів (табл. 10.6).

Таблиця 10.6 - Приблизна форма платіжного календаря на I квартал

Для складання платіжного календаря необхідно мати таку інформаційну базу:

- план реалізації продукції;

- кошторис витрат на виробництво;

- план капітальних вкладень;

- виписки з рахунків підприємства і додатки до них;

- договори;

- внутрішні накази;

- графік виплати зарплати;

- рахунки-фактури;

- установлені строки платежів з фінансових зобов'язань.

Ознакою погіршення фінансового стану підприємства є перевищення планованих витрат над очікуваними надходженнями, що означає недостатність власних можливостей для покриття. У цих випадках необхідно вирішити такі завдання:

- перенести частину витрат на наступний період;

- прискорити відвантаження і реалізацію продукції;

- вжити заходів для пошуку додаткових джерел фінансування.

Надлишок коштів певною мірою свідчить про фінансову стабільність і платоспроможність підприємства.

Разом із платіжним календарем необхідно скласти податковий календар, у якому зазначається, які податки відповідно до законодавства має сплачувати підприємство, як уникнути прострочень і санкцій. Для деталізації картини можна розробляти платіжні календарі з окремих видів руху грошових коштів. Наприклад, платіжний календар щодо розрахунків з постачальниками, платіжний календар щодо обслуговування боргу і т.п.

Касовий план, або план руху наявних коштів, відображає надходження і виплату готівки через касу. Касовий план необхідний для контролю за надходженням і витратою наявних коштів (табл. 10.7).

Таблиця 10.7 - Приблизна форма касового плану на II квартал

Продовження табл. 10.7

III РОЗРАХУНОК ВИПЛАТ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ВИПЛАТ СОЦІАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ і Т.П.

Продовження табл. 10.7

IV КАЛЕНДАР ВИДАЧІ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ РОБІТНИКАМ ТА СЛУЖБОВЦЯМ за ВСТАНОВЛЕНИми СТРОКАми

(СУМИ ВИПЛАТ ГОТІВКОЮ)

Під час складання касового плану використовуються такі вихідні дані:

- очікувані виплати з фонду заробітної плати і фонду споживання;

- інформація про продаж працівникам матеріальних ресурсів або продукції;

- відомості про витрати на відрядження;

- відомості про інші надходження і виплати готівкою. За 45 діб до початку планованого кварталу всі підприємства повинні подавати касовий план у банк, з яким підприємство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування. Він необхідний підприємству для того, щоб по можливості точніше розрахувати розмір зобов'язань перед працівниками підприємства щодо заробітної плати і розмірів інших виплат. Банк складає зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у встановлений термін з урахуванням касових планів підприємств і організацій.

Висновки

Використання розглянутих систем і методів фінансового планування дозволяє забезпечити цілеспрямованість фінансової діяльності підприємства і підвищити її ефективність. При вивченні даної теми особливу увагу необхідно звернути на відмінності в сутності різних видів фінансового планування (перспективного, оперативного, тактичного і т.д.), а також на структуру використовуваних при плануванні документів (платіжний календар, касовий план).