Правової політики як основи законності мають беззастережно дотримуватись усі члени суспільства, а метою її є утвер­дження цивілізованого правопорядку.

Для дослідження правових явищ велике значення набу­ває така категорія, як культурна подія. Це очікуване або неочікуване суспільне явище, яке внесло певні зміни у ма­теріальний чи духовний розвиток людства. Очікуваність підкреслює саме якість сподівання результатів фізичних чи інтелектуальних зусиль окремих осіб або групи осіб. Нвочі-куваність підкреслює певну стихійність, хоча відображає цілковиту закономірність, яку, на перший погляд, начебто важко помітити. Культурна подія —різновид широкого кола діянь, у тому числі правових. Підтвердженням цього є існу­вання правових і неправових явищ (подій). Так чи інакше кожна чинність у правовому полі залишає свій відбиток у суспільних відносинах. У такому разі зі сторони права по­винна бути своєрідна реакція. Саме культурологічні події завжди вимагають правового регулювання, оскільки вини­кають нові, неповторні прецеденти, які завершуються змі­нами (доповненнями) правових норм. Це і є визначальною рисою постійної недовершеності права.

Право має одержувати схвалення в культурному середо­вищі, що означає об'єднання однодумців, які визначають культурну політику, домагаючись певних результатів фізи­чної чи інтелектуальної діяльності. Прикладом можуть бу­ти творчі спілки юристів, які прагнуть максимально врегу­лювати суспільні відносини ефективними правовими нор­мами. Здобутки культурного середовища правників рано чи пізно знаходять своє відображення на практиці, адже ре­зультат є підсумком поміркованої, виваженої, погодженої творчої співпраці юристів.

У культурології часто вживається термін «культурний контекст». Ця категорія означає розуміння єдності усіх напрямів розвитку (формування) культури, характеризу­ється множиною культур. По суті, культурний контекст визначає зміст загальної культурології, її ідеальний взає­мозв'язок. Оскільки кожна галузь домагається власних ре­зультатів, норм, культурний контекст допомагає зрозуміти єдність всіх соціальних норм. Неможливо правові норми відокремити від інших, бо це будуть штучні, «мертві» нор­ми. А за допомогою так званого «культурного» кута зору людина може усвідомити природу, розвиток й цінність права.

Така категорія культурології права, як культурний по­тенціал, означає ще не досліджений, не врахований запас можливих досягнень культури, її здатностей. Іншими сло­вами, культурний потенціал визначає здатність людини осмислити створені нею цінності і використати їх для регу­лювання суспільних відносин. Саме в цьому й полягає го­ловна причина недовершеності правових норм, якщо не враховується повністю культурний потенціал суспільства, нації та держави в усіх напрямах їх розвитку. А зразком може слугувати, наприклад, культурна модель права, де зосереджені здобутки усіх видів культур, що дало підстави створити міцні чинні норми.

Кожна наука має свої парадигми, під якими розуміємо визнані світовою практикою взірці, здобутки матеріальної чи інтелектуальної праці. Тобто це ті культурні ідеали, яких необхідно прагнути досягти. Так, у праві культурною пара­дигмою може бути римське приватне право, яке найбільш наближене до досконалості. Воно вивчається і сьогодні в університетах, а рецепція римського права поширена досі в деяких країнах.

Важливим у культурології права є бачення культурних тенденцій, які дають змогу простежити напрям розвитку надбань людства, його основні ідеї, які ведуть до конкрет­ної мети. Хоча на перший погляд здається, що культурні тенденції ніби виникають стихійно, але це далеко не так. Справа в тому, що їх генератором є інтелект нації, який формується не стихійно, а завдяки цілеспрямованим зусил­лям (прикладом може бути Японія). У праві культурні тен­денції часто мають вияв у формуванні конституції як Ос­новного закону. До речі, Конституція України, прийнята 28 червня 1996р., відображає основні культурні тенденції українського народу й передових держав світу, оскільки враховує реально існуючі здобутки людства у сфері права.

Культурологія права активно оперує і такими поняттями, як «контркультура», «антикультурна підміна», «окульту­рення права».

Так, під контркультурою слід розуміти «культуру у від­повідь на культуру». Тобто проти одного досягнення суспі­льства спрямовується інше. Тут можливі два випадки:

1) якщо спочатку культура (або її окремий вид) розвивається за природними законами Всесвіту, то часто знаходяться сили, які це заперечують, і спрямовують розвиток в інше, протилежне, русло; 2) якщо розвиток культури відбувається всупереч природних чинників, то, рано чи пізно, це все од­но призведе до руйнування законів природи. Тобто культу­рні надбання відбуваються: природно (стихійно), еволю­ційно або штучно (революційне). У першому випадку це здійснюється за законами Всесвіту, у другому - за людсь­кими законами. Тому у першому випадку контркультура недопустима, а у другому - просто необхідна. Звідси ви­пливає потреба у своєрідній контркультурі, так званій культурній революції в українському праві, у наближенні його до духовного та міжнародного права.