Державний та муніципальний кредит. Управління державним і муніципальним боргом. Правові основи державного кредитування

Жодній країні в світі не вистачає для безперебійного функціо­нування коштів, які вона одержує обов'язковим методом мо­білізації, тому вони запозичують їх у своїх та іноземних кре­диторів.

Запозичення державою або органами місцевого самовряду­вання коштів у фізичних та юридичних осіб — резидентів та нерезидентів мають назву державного кредиту. Ці відносини мають особливе значення для держави й органів місцевого са­моврядування, тому кожна держава регулює такі відносини правовими нормами, таким чином: державний або муніципаль­ний кредит— це врегульовані правовими нормами відносини, в яких позичальником виступає держава або муніципальний орган, а кредитором — фізична або юридична особа.

Запозичення держава і органи місцевого самоврядування одержують: випуском цінних паперів, які купують юридичні і фізичні особи, укладенням кредитних угод (особливо з інозем­ними кредиторами) і наданням гарантій за третіх осіб.

Основною особливістю відносин по державному кредиту є те, що позичальник в однобічному порядку встановлює свої умови кредиту і може навіть їх змінити при особливих умо­вах.

Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бю­джет України, належить державі в особі Міністра фінансів.

Основною формою запозичення коштів державою є випуск цінних паперів, які придбавають за вільні кошти юридичні й фізичні особи.

Рішення про випуск цінних паперів ухвалює Кабінет Мініст­рів України, у ньому визначаються умови випуску (загальна сума випуску, номінальна вартість однієї облігації, валюта, строк виплати, розмір доходу, строк погашення тощо).

Державні запозичення здійснюються, в основному, у формі емітування: облігацій та казначейських зобов'язань.

Облігація— цінний папір, що свідчить про внесення її власником коштів і стверджує обов'язок відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу у передбачений у ньому термін з виплатою фіксованого відсотку. Дохід за об­лігаціями процентної внутрішньої позики сплачується шляхом оплати купонів або при погашенні позик шляхом нарахування відсотків до номіналу без щорічних виплат.

Державні позики класифікуються за різними ознаками.

За строками діїборгові зобов'язання України можуть бути короткотерміновими (до 1 року), середньотерміновими (до 5 років) і довготерміновими (понад 5 років).

За ознакою суб'єктів— держателів цінних паперів бува­ють такими, що:

—реалізуються тільки фізичним особам;

—реалізуються тільки серед юридичних осіб;

—реалізуються і фізичним, і юридичним особам.

За формою виплати доходностіпозики діляться на: від­соткові, виграшні й цільові

За методами розповсюдження позики можуть бути добровільними і обов'язковими. У сучасний період запозичення буває тільки добровільним.

За формою позики бувають облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики передбачають випуск облігацій. Безоблігаційні позики оформлюються угодами, а також записом у книгах боргових зобов'язань.

Обов'язок виготовлення, зберігання і розсипки облігацій покладено на Міністерство фінансів.

Казначейські зобов'язання— вид державних цінних папе­рів, які добровільно розповсюджуються серед населення, свід­чать про внесення їх держателем коштів до бюджету і да­ють право на одержання фіксованого доходу протягом усього терміну володіння цими ціннішії паперами.

Казначейські зобов'язання можуть бути довгостроковими (від 5 до 25 років). Вони мають купонний лист і відсотки сплачуються щорічно; середньостроковими (від 1 року до 5) випускаються без купонів, оголошуються тиражі погашен­ня; короткостроковими, які випускаються на три, шість та дванадцять місяців (безкупонні, погашаються шляхом їх вику­пу, включаючи відсотки).

Усі види цінних паперів, що випускаються емітентами (випускати), реєструє Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Реалізація державних цінних паперів в Україні покладається на банківську систему. Первинну реалізацію провадить Ощад­ний банк, вторинну — акціонерні комерційні банки.

Витрати з обслуговування запозичень, тобто з розміщення, виплати доходу, погашення боргових державних зобов'язань, провадяться за рахунок коштів Державного бюджету.

Випуск цінних паперів, пов'язаний з такими поняттями, як: номінальна вартість, тобто вартість, означена на цінному па­пері; емісійна вартість — вартість, за якою емітент передає цінні папери на первинному ринку, а різниця між емісійною та номінальною вартістю — прибуток банку.

При покращенні економічних умов у країні можна розрахо­вуватися з кредиторами і достроково.

Згідно затвердженій раніше домовленості, Україна зобов'я­зана була розрахуватися з МВФ до 2009 р. Але Національний банк України прийняв рішення та повернув МВФ державний борг у розмірі 1,8 млрд. доларів до кінця 2003 р. При цьому дострокове повернення боргу дозволило Україні заощадити 40 млн. доларів за рахунок відсотків, які мусила б виплачувати держава.

Міністерство фінансів України для скорішого повернення запозичень і більш ефективного використання одержаних кре­дитів працює над змінами умов діючих запозичень і розроб­кою умов для здійснення нових запозичень. До основних ме­тодів управління боргом належать:

—рефінансування — погашення старої заборгованості шляхом випуску нових позик;

—конверсія — зміна розміру доходності позики: зниження або підвищення відсоткової ставки позики. Як правило, ставка знижується, інакше державі невигідно;

—консолідація — продовження строку її випущених позик;

—уніфікація — об'єднання кількох випущених позик в одну;

—відстрочка погашення позики, коли діяльність по випуску стає невигідною і неефективною;

—анулювання, тобто відмова держави від своїх боргових зо­бов'язань.

В сучасних умовах з'явилися відносини, які мають зовсім інший, ніж ми розглянули вище, зміст, але носять назву дер­жавного кредиту. В цих відносинах держава виступає кредито­ром і надає позички за рахунок бюджетних коштів. Особли­вість цих правовідносин полягає в тому, що вони належать скоріше до бюджетних правовідносин. Держава і органи міс­цевого самоврядування на умовах добровільності, зворотності, строковості та відплатності надають позички:

1) на житлове будівництво молодим сім'ям;

2) на одержання освіти.

Ці кредитні відносини можна визначити як врегульовані фінансово-правовими нормами, суспільні (економічні) відносин, в яких суб'єкти держави і органів місцевого самоврядування надають кредити в грошовій формі юридичним та фізичним особам на умовах зворотності, строковості, відплатності і добровільності за рахунок Державного або місцевих бюдже­тів.

ЛЕКЦІЯ 12