ТЕМА: Правове регулювання страхування

Навчальна мета:розкрити особливості правового регулювання страхування

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання : 1. 35хв.

2. 35хв.

3. Заключна частина 10 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, збірники документів та матеріалів,

Джерела та література:

Л –5,6,7,9

План

1.Поняття страхування, його завдання і функції

2.Законодавче та нормативно-правове регулювання страхових відносин.

1. Поняття страхування, його завдання і функції

Страхування — це врегульований правовими нормами процес формування цільових фондів коштів на відшкодування шкоди при виникненні непередбачених явищ, а також на надання матеріальної допомоги громадянам при настанні певних подій в їх житті.

Таким чином, страхування передбачає восновному рух грошових потоків від страхувальників до страховиків, а потім при настанні певних подій — від страховиків до страхувальни­ків. Як і в давнину, окремі господарства і держава повинні убезпечнювати себе від несподіванок (недарма це явище має назву "страхування" — від кореня слова "страх") і робити за­паси фуражу, палива, сировини тощо.

У сучасний період страхування демонополізоване, але дер­жава не може допустити, щоб виплати постраждалим, як фізич­ним, так і юридичним особам, відшкодовувалися безконтроль­но, тому вона жорстко контролює і регламентує діяльність страховиків через систему державного страхового нагляду.

Страхування — економічна категорія, воно підпорядковане загальним завданням розподілу і використання національного доходу в інтересах всього суспільства. Створення і викорис­тання фондів страхування має публічний фінансовий інтерес, оскільки у відшкодуванні збитків, нанесених як природними силами, так і діями людини, зацікавлено все суспільство: дер­жава, органи місцевого самоврядування, кожне підприємство, кожна людина. За допомогою страхових фондів перерозподіля­ється частина національного доходу із суворо цільовим при­значенням — відшкодування нанесених збитків.

Однак перерозподільні відносини у страхуванні обумовлені вірогідністю страхового випадку, який може нанести збитки. Можливість виникнення страхового випадку повинна носити випадковий характер. Якщо страхувальник впевнений, що не­має ризику в тому, що він загубить речі, якщо буде нести їх в руках, то він не буде їх страхувати. А впевнений у тому, що страховий випадок обов'язково станеться, страховик не буде укладати договір із страхувальником. Основною ідеєю страху­вання є солідарний розподіл шкоди між страхувальниками. Відповідний страховий фонд, що має цільове призначення, утворюється з внесків певних .страхувальників і витрачається на покриття збитків, які нанесені тільки постраждалим страху­вальникам, які уклали договори страхування саме з цим стра­ховиком.

Страхові відносини — вид фінансових перерозподільних від­носин, але вони виходять за межі календарного року, оскільки страхові події відбуваються не кожного року. Для того, щоб відшкодувати збитки, завдані особливо стихійним лихом, не­обхідно створити резерви. Страхувальники страхують не тіль­ки майно, але й заощаджують кошти для несподіваного випад­ку; повноліття дитини, дожиття до певного віку тощо.

Таким чином, завданнями страхування є відшкодування шкоди, нанесеної стихійним лихом або іншими непередбаче­ними подіями, а також заощадження коштів страхувальника.

У плановому господарстві СРСР держава вільно розпоря­джалася коштами державних підприємств, перерозподіляючи їх за потребою, тому страхування не було гостро потрібно як особливий метод захисту майна навіть державних під­приємств. Зараз, коли країна переходить до ринкових відно­син, воно стає необхідним. Шкода наноситься підприємствам, які розташовані на певній території країни, а не на всій, тому можна допомогти постраждалим підприємствам за рахунок страхового фонду, створеного саме цими зацікавленими суб'єк­тами. І чим більше суб'єктів певної території або галузі бере участь у створенні страхового фонду, тим менша частка при розкладі втрат припаде на кожного страхувальника. Саме цим і забезпечується концентрація коштів у єдиному фонді і з'яв­ляється можливість відшкодування збитків при невеликих ви­тратах кожного страхувальника. Оскільки шкода не виникає повсякчасно, кошти у фонді накопичуються, а щоб вони не ле­жали, їх інвестують, і страховики одержують прибуток.

Кошти, які страхувальники вносять у страхові фонди, ма­ють одне призначення — відшкодування втрат, які може понес­ти суб'єкт страхових відносин, тому вони віддаються у фонд страховика беззворотньо, якщо не наступають події, від яких застраховане майно, здоров'я чи ще якесь благо, що належить суб'єкту страхових відносин.

Сутність страхування виявляється в його функціях, які від­різняють його як ланку фінансової системи. Перш за все, че­рез страхування частина національного доходу, що знаходить­ся в страхових фондах, буде використана на відшкодування нанесеної шкоди, тобто кожен страхувальник ризикує понести втрати від подій, які вказані в договорі страхування. І щоб не ризикувати, страхувальник вносить свої кошти у фонд, а стра­ховик перерозподіляє їх серед учасників.

Страхування виконує також відновлювану функцію, оскіль­ки при настанні страхового випадку страховики відшкодову­ють збитки страхувальника. Кошти, які сплачують страхуваль­ники, зберігаються у страховиків, які накопичують їх для ви­користання при настанні страхових випадків або певної дати, події.

Держава, як і все суспільство, зацікавлена в тому, щоб на­несена шкода юридичній або фізичній особі була відшкодова­на. За рахунок централізованих фондів, які належать державі, вона не може відшкодовувати всі збитки, які наносять стихійні лиха, пожежі тощо. Страхування як система економічних відносин, які існують у грошовій формі, охоплюють різні об'єк­ти і суб'єкти страхової відповідальності. Держава ж, виражаю­чи публічний фінансовий інтерес при утворенні і витрачанні страхових фондів, провадить державний контроль за страху­ванням, не втручаючись в конкретні цивільно-правові відноси­ни страховиків і страхувальників.

В Україні, як самостійній і демократичній державі, процес демонополізації охопив усі галузі народного господарства і позначився на сфері і таких суспільних правовідносин, як страхування. Ліквідація державної монополії в галузі страху­вання і створення недержавних страхових компаній створили передумови формування страхового ринку України.

Страховий ринок, який формується в Україні, згідно зі ст. 2 Закону України "Про страхування", наповнюється стра­ховиками різних форм власності і організаційно-правових форм діяльності.

У ринковій економіці розрізняють за об'єктами п'ять ос­новних галузей страхування: особисте, майнове, відповідаль­ності, економічних ризиків та соціальне.

При особистому страхуванні об'єктами виступають: життя, здоров'я і працездатність людини, від нещасного випадку.

Об'єктом страхових правовідносин є майно, яке належить страхувальнику або знаходиться в його володінні, користу­ванні або розпорядженні. Майнове страхування може кла­сифікуватися також за формою власності і соціальних груп страхувальників. Особливе значення має виділення небезпе­ки, яка є основою для виділення видів страхування:

а) страхування майна від вогню;

б) страхування сільськогосподарських культур від посухи та іншого стихійного лиха;

в) страхування тварин від падежу та вимушеного забою;

г) страхування транспортних засобів від аварій та інших не­безпек.

3. Страхування відповідальності. Об'єктом виступає відпо­відальність власників транспортних засобів за шкоду, запо­діяну третім особам, та за умовами, передбаченими міжна­родними договорами України. Закон України "Про страху­вання" до переліку видів обов'язкового страхування вклю­чив страхування відповідальності суб'єктів туристичної діяльності за збиток, нанесений життю і здоров'ю туриста

або його майну. Раніше цей вид страхування був заявлений як обов'язковий тільки в ст. 17 Закону України від 15 верес­ня 95 р. "Про туризм".

Об'єктом страхування економічних ризиків є шкода, яка виникає в процесі підприємницької діяльності. Страхують прямі ризики, наприклад, збитки від простоїв обладнання, страйків та непрямі — банкрутство тощо.

Відносини в галузі соціального страхування в Україні ре­гулюються іншими законами.

Страхування за формами може бути добровільним і обо-в 'язковим.

Добровільне страхуванняце страхування, яке здійсню­ється на основі договору між страховиком і страхувальни­ком. Види добровільного страхування визначені ст. 6 Закону України "Про страхування". Особливо важливим видом добро­вільного страхування є страхування життя, коли страховик зо­бов'язаний здійснити страхову виплату згідно з договором у разі смерті застрахованої особи чи настання нещасного випад­ку, що стався із застрахованою особою або її хворобою, а та­кож, якщо це передбачено страховим договором, у разі дожит­тя застрахованої особи до визначеного договором віку.

Страховики мають право займатися тільки тими видами добровільного страхування, які визначені в ліцензії.

Обов'язкове страхуванняіснує в силу Закону, який встанов­лює суцільне охоплення об'єктів страхування з нормуванням страхового відшкодування. Закон України "Про страхування" та підзаконні нормативно-правові акти вирішують ці питання, хоча конкретні страхові відносини регулюються цивільним за­конодавством, оскільки з кожним страховиком укладаються свої угоди.

Обов'язкове державне страхування— це некомерційна фор­ма, за якої забезпечуються інтереси не окремого страхуваль­ників, а всіх громадян країни.

Тому цю форму страхування можна поділити на два під­види: обов'язкове загальне й обов'язкове професійне, яке по­ширюється на громадян, професійна діяльність яких пов'язана з особливою небезпекою.

Обов'язкове професійне страхування проводиться виключ­но за рахунок коштів Державного бюджету. Закон України

"Про страхування" не включив види цього страхування у пе­релік видів обов'язкового страхування. Для цих категорій осіб п. 10 розділу V Закону України "Про страхування" передбаче­но заміну обов'язкового державного страхування на безпосеред­нє здійснення потерпілим компенсаційної виплати з Державно­го бюджету за місцем роботи потерпілого за окремим Зако­ном.

Залежно від черговості здійснення страхових правочинів розрізняється первинне страхування, коли правовідносини ви­никають між страховиком і страхувальником, та вторинне — перестрахування, коли правовідносини виникають між страхо­виками.

Перестрахування — це страхування одним страховиком, перестраховиком на визначених договором умовах ризику вико­нання частини своїх обов'язків перед страхувальником у ін­шого страховика (перестраховика) резидента або нерезиде­нта, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він застрахований.

Порядок і вимоги перестрахування у страховика-нерезидента встановлюються Кабінетом Міністрів України.

За Законом України "Про страхування" (ст. 12) перестраховиком може бути як резидент України, так і іноземна страхова організація. Кабінет Міністрів України затверджує форму дек­ларації, яку подають уповноваженому органу страховики, які з початку календарного року передали перестраховикам більше ніж 50 відсотків своїх страхових платежів.

Особливістю перестрахування є те, що перестраховик не вступає у правовідносини із страхувальником, правовідносини по страхуванню виникають між страховиком і страхувальни­ком, а при перестрахуванні правовідносини виникають між страховиком і перестраховиком. Страхувальника можна і не повідомляти, оскільки відповідальність за компенсацію можли­вих збитків у повному обсязі несе страховик.

Таким чином, фінансові зусилля по досягненню найбільшої результативності страхових операцій окремих страховиків мо­жуть бути розподілені між перестрахувальниками.








Дата добавления: 2015-12-26; просмотров: 1103;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.008 сек.