Поняття податкового права і податкових право­відносин

У загальній частині підручника ми з'ясували, що особлива час­тина фінансового права складається з кількох фінансово-пра­вових інститутів, які включають велику кількість правових норм, що регулюють однорідні фінансові відносини, але їх правові режими відрізняються доволі суттєво, тому основні групи фінансово-правових норм об'єднуються у підгалузі фінансового права. До них належить і податкове право. Однак податкове право — це частина фінансового, тому йому власти­ві всі особливості фінансового права, а саме: це відносини, які виникають при визначенні владними державними органами видів податків, їх введенні, справлянні, проведенні контролю і притягненні до відповідальності при порушенні приписів дер­жави. Податкові правовідносини завжди пов'язані із відчужен­ням власності. Жоден із учасників цих відносин змінити при­писів держави не може, оскільки все регулюється законом. Норми фінансового права, які регулюють податкові відносини, об'єднуються у підгалузь фінансового права і складають подат­кове право. Норми податкового права (як вид фінансово-пра­вових) використовуються державою як засіб впливу на учас­ників податкових відносин, для встановлення правил регулю­вання поведінки при нарахуванні і сплаті введених нею подат­ків і відповідальності за їх невиконання.

Загальні вимоги податкових (виду фінансових) норм конкре­тизуються стосовно до фактичних ситуацій. Через податкову норму державна воля впливає на учасників податкових право­відносин. Норма податкового закону починає діяти у зв'язку з конкретними життєвими обставинами — юридичними фактами.

Теоретики відмічають, що юридичні факти (фактичні обставини) — це факти, що за законом мають юридичне зна­чення як правова підстава (умова), необхідна для реалізації норми права. За наслідками, які вони викликають, юридичні факти в податкових правовідносинах поділяються на правоутворюючі, правозмінюючі і правозупиняючі.

Із правоутворюючими пов'язується виникнення податкових правовідносин. До них належать індивідуальні акти (напри­клад, податкова декларація).

Правозмінюючі юридичні факти (наприклад, народження дитини дає одному з батьків право на соціальну пільгу, якщо його дохід не перевищує одного прожиткового мінімуму, по­множеного на коефіцієнт 1,4; округлену до найближчих 10 гривень).

Правозупиняючі юридичні факти пов'язані з припиненням по­даткових правовідносин (наприклад, смерть платника податку).

Податкові правові норми мають ті ж особливості, які влас­тиві усім фінансово-правовим нормам. За порушення норм по­даткового права застосовуються фінансова, адміністративна, кримінальна відповідальність.

Якщо за впливом на учасників податкових правовідносин види податково-правових норм не відрізняються від усіх ін­ших правових норм (зобов'язуючі, забороняючі й уповноважую­чі), то санкції податкових норм, на думку професора М. П. Кучерявенка, відрізняються такими особливостями:

а) примусовий вплив на правопорушника здійснюється через вплив на його кошти (іноді через примусову реалізацію майна платника);

б) кошти, що стягуються з платника як податкові санкції, над­ходять до бюджетів або цільових фондів у першочерговому і безспірному порядку;

в)податкові санкції застосовуються як до фізичних, так і до юридичних осіб;

г) як фінансові санкції в цілому, податкові передбачають об'єд­нання правовідновлюваних і штрафних елементів. Пеня і штрафи одночасно карають порушника податкових припи­сів держави і одночасно дають доходи у відповідні бюдже­ти або цільові позабюджетні фонди або відновлюють упущену вигоду від їх недоотримання;

д) податкові санкції (пеня і штраф) вживаються незалежно від характеру вини платника. Наприклад, хвороба платника, який своєчасно не подав звіт і не сплатив податок.

Основний зміст податкового правовідношення встановлений ст. 67 Конституції України. Вона поклала однобічний обов'язок на платника податку внести до бюджету певну суму коштів у встановлений строк. Цей обов'язок повинен виконуватися повністю і вчасно, інакше платник нанесе збитки державі.

Як і всі фінансово-правові відносини, податкові регулюють­ся владним методом, і навряд чи можна погодитися з тим, що в податковому праві допускається регулювання методом узго­дження, домовленості. Державі завжди потрібні гроші, і якщо, наприклад, платнику дається відстрочка, то згідно зі ст. 14 п. 1.1відстрочення податкових зобов'язань (Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами") є наданням бюджетного кредиту на основну суму його податкових зобов'я­зань без урахування сум пені під проценти, розмір яких не може бути меншим, ніж 120 відсотків річних облікової ставки НБУ. Дійсно, змінюється дата погашення податкового боргу, але, по-перше, порядок надання відстрочки визначено спеціаль­ним законом, по-друге, боржник не звільняється від сплати пе­ні. Тому можна зробити висновок, що метод регулювання по­даткових правовідносин, як і всіх фінансових, один — метод владних приписів.

Склад податкового правовідношення, як і всіх фінансово-правових— триелементний: суб'єкт, об'єкт, зміст.

Суб'єктами податкових правовідносин є: з одного боку, органи, що представляють публічний фінансовий інтерес і на­ділені владними повноваженнями: податкові органи, податкові агенти, фінансові органи та державні органи, які уповноважені державою приймати податкові суми та суми мита й зборів різ­ного виду. До першої групи належать і комерційні банки, які уповноважені приймати гроші і контролювати сплату обов'яз­кових платежів.

З другого боку, в податкових правовідносинах беруть участь платники податків і усіх видів обов'язкових плате­жів— юридичні і фізичні особи. Платники податків можуть сплачувати податки через законних представників (представництво за законом); і повноважних представників (представни­цтво за дорученням).

Об'єктом податкового правовідношення є те, з приводу чого і виникає податкове правовідношення.

Зміст правовідношення визначається правами і обов'язка­ми суб'єктів податкового правовідношення.

Суб'єктивні права і обов'язки учасників податкових право­відносин закріплюються у податковому законодавстві. Для пер­шої сторони публічних органів, що представляють публічний фінансовий інтерес, в законі закріплюється міра можливої поведінки (ніхто не може справляти податок у сумі, що пере­вищує встановлену в законі і екстрапольовану на доходи плат­ника, а для другої сторони закон встановлює міру належної поведінки платників податків (платежі вносяться в установле­ний строк і розмірі).

Дуже часто на практиці можна почути думки, що податкові відносини (як грошові) регулюються нормами цивільного пра­ва. Із цим треба не тільки не погоджуватися, але й категорич­но заперечувати.

Матеріальні податкові правовідносини виникають після одер­жання доходу суб'єктом платежу, тобто після здійснення пози­тивних дій у трудових чи цивільно-правових відносинах і одер­жання зарплати чи іншого доходу.

Після одержання доходу платник зобов'язаний виконати конституційний обов'язок — віддати частину цього доходу, прибутку на підставі закону в дохід держави на задоволення публічних потреб. Платники виконують свої обов'язки не за бажанням, а в силу покладених на них обов'язків. Такі відно­сини не властиві цивільно-правовим. До того ж ч. 2 ст. 1 Ци­вільного кодексу чітко встановила, що до податкових і бюд­жетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Податкові правовідносини — вид фінансових, тому їм влас­тиві особливості фінансових, про які була мова в загальній час­тині фінансового права. Податкові відносини, як і всі фінансо­ві, існують тільки у формі правовідносин.

ЛЕКЦІЯ 11