Інші соціальні страхові позабюджетні фонди

Закон України "Про загальнообов'язкове соціальне страхуван­ня на випадок безробіття" поставив перед Фондом, який було створено на підставі цього Закону, такі завдання:

––акумулювати кошти для здійснення покладених на нього завдань і обов'язків;

––виплачувати матеріальне забезпечення особам, які мають статус безробітного;

—організувати роботу центральних і місцевих органів управ­ління;

—виплачувати допомогу у зв'язку із частковим безробіттям;

—виплачувати допомогу на поховання у разі смерті безробіт­ного;

—виплачувати можливу дотацію роботодавцю на створення додаткових робочих місць;

—налагоджувати контакти з іншими цільовими фондами.

Ст. 8 Закону "Про загальнообов'язкове державне страху­вання на випадок безробіття" встановила, що кошти фонду не включаються до Державного бюджету.

Ст. 16 цього Закону визначає джерела надходжень до фонду:

1) страхові внески страхувальників — роботодавців та застра­хованих осіб, що сплачуються на умовах і в порядку, пе­редбачених законодавством;

2) асигнування Державного бюджету;

3) суми штрафів, застосованих за порушення законодавства;

4) благодійні внески фізичних та юридичних осіб та інші над­ходження.

Кошти Фонду витрачаються на виплату забезпечення та надання соціальних послуг. Допомога безробітному залежить від його трудового стажу і середньої заробітної плати. Ст. 16 За­кону також передбачає відшкодування Пенсійному фонду ви­трат, пов'язаних із достроковим виходом на пенсію конкрет­них осіб.

Із коштів фонду фінансуються витрати на утримання та за­безпечення діяльності Виконавчої дирекції фонду та її робо­чих органів, управління фондом, розвиток матеріальної та ін­формаційної бази та створення резерву коштів фонду.

Відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втра­тою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" створено Фонд соціального страхування з тим­часової втрати працездатності.

Фонд здійснює:

—керівництво й управління загальнообов'язковим державним
соціальним страхуванням на випадок тимчасової втрати працездатності, а також пов'язаний із народженням та по­хованням;

—акумуляцію коштів фонду;

––фінансування матеріального забезпечення та соціальних по­слуг осіб у випадках, передбачених у законодавстві;

––контроль за використанням коштів фонду.

Статтею 19 Закону передбачено джерела утворення фонду:

1) страхові внески страхувальників, роботодавців і застрахова­них осіб, що сплачуються на підставі чинного законодавства;

2) кошти, стягнуті у вигляді пені й штрафів за порушення за­конодавства ;

3) благодійні внески юридичних і фізичних осіб;

4) асигнування з Державного бюджету України та інші надхо­дження.

Ст. 20 Закону вмішує напрямки використання коштів Фонду:

—виплата застрахованим особам допомоги у зв'язку з тимча­совою непрацездатністю, вагітністю та пологами, при наро­дженні дитини та по догляду за дитиною до трирічного віку, на поховання;

—фінансування санаторно-курортного лікування та оздоров­лення застрахованих осіб і членів їхніх сімей;

—створення резерву коштів;

—на утримання фонду і розвиток його матеріально-технічної бази.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціаль­не страхування від нещасного випадку на виробництві та про­фесійного захворювання, які спричинили втрату працездатнос­ті" зумовив створення Фонду соціального страхування від нещасних випадків, основними завданнями якого є:

—своєчасно і в повному обсязі компенсувати збитки, запо­діяні працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, а в разі його смерті — членам його сім'ї;

––надавати допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатніс­тю до відновлення працездатності або встановлення інва­лідності;

––організувати поховання померлого;

––сприяти створенню умов для своєчасного надання квалі­фікованої першої невідкладної допомоги потерпілому;

—організовувати необхідне лікування потерпілого;

—вживати заходи для підтримання, відновлення та підвищен­ня працездатності потерпілого;

—надавати реабілітаційну допомогу потерпілому вдома, в са­наторних закладах;

—організовувати робочі місця для інвалідів як самостійно, так і спільно з виконавчими органами;

—сплачувати за потерпілого внески на медичне та пенсійне страхування.

Ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату праце­здатності" передбачає джерела утворення цього фонду:

1) внески роботодавця (але не працівника): для юридичних осіб, що займаються підприємницькою діяльністю — з від­несенням їх на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій — з призначень, виділених на їх утримання;

2) капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальника;

3) прибуток від діяльності фонду;

4) штрафи і пені, стягнуті за порушення відповідного законо­давства;

5) добровільні внески.

Підприємство, де трапився нещасний випадок, видає свідоцт­во, що засвідчує особу потерпілого.

За рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків фінансуються страхові виплати:

—втраченого заробітку і виплати у вигляді одноразової допо­моги;

—пенсії за інвалідністю потерпілого;

—дитині, яка народилася інвалідом унаслідок травмування матері на виробництві;

—у разі смерті потерпілого;

—на медичну і соціальну допомогу;

—пенсій у разі смерті потерпілого;

—потерпілому під час його професійної реабілітації.

Управлінські витрати на утримання Фонду також фінансу­ються за рахунок джерел формування його доходів.

До соціальних публічних позабюджетних фондів належить фонд гарантування вкладів фізичних осіб, створений держа­вою на відшкодування коштів за банківськими вкладами гро­мадян у випадках банкрутування комерційних банків. Вклад­никам Фонд повинен відшкодувати не більше 5 тис. грн. (з 2005 р.) У кожному банку, де громадяни мають вклади, вклю­чаючи відсотки по вкладах¹.

Цей Фонд відповідно до ст. 8 Закону є спеціалізованою державною установою, що виконує функції державного управ­ління у сфері гарантування вкладів громадян. Усі комерційні банки, яким надана ліцензія Національного банку на прийнят­тя вкладів від громадян, зобов'язані вносити до цього Фонду внески трьох видів: початковий, регулярний та спеціальний. Ч. 5 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" вста­новила, що порядок внесення спеціального збору до Фонду га­рантування вкладів фізичних осіб установлюється Законом України "Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб". Плат­ники внесків — в основному комерційні банки і держава. Причому цей збір названий в Законі як спеціальний. Безумов­но, такий збір один, його вносять комерційні банки, але Фонд, за Законом, є власністю держави, тобто це — цільовий внесок у державний фонд.

Початковий збір встановлено у розмірі 1% зареєстрованого статутного фонду банку і сплачується протягом 30 календар­них днів після одержання банком ліцензії на здійснення бан­ківської діяльності.

Регулярний збір сплачується у розмірі 0,25% від загальної суми вкладів, включаючи відсотки по вкладах. Він вноситься двічі на рік — за станом на 31 грудня і за станом на 30 черв­ня поточного року.

Спеціальний збір установлюється, якщо поточних доходів Фонду не вистачає для виконання Фондом своїх зобов'язань перед вкладниками. Рішення про встановлення спеціального збору ухвалює адміністративна рада Фонду, узгодивши з На­ціональним банком України.

ЛЕКЦІЯ 9

ТЕМА:Правовий інститут публічних доходів держави та органів місцевого самоврядування.

Навчальна мета:висвітлити основи правового інституту публічних доходів держави та органів місцевого самоврядування

Час: 80 хвилин.

Метод: лекція.

Місце: навчальна аудиторія.

Навчальні питання : 1. 35хв.

2. 35хв.

3. Заключна частина 10 хв.

Матеріально-технічне забезпечення: схеми, збірники документів та матеріалів,

Джерела та література:

Л –3,4,10,15,17.

План

1.Поняття фінансово-правового інституту держав­них і муніципальних доходів

2.Види податків та обов’язкових платежів, що включаються в бюджет

1. Поняття фінансово-правового інституту держав­них і муніципальних доходів

Для безперебійного функціонування держави, її органів, орга­нів місцевого самоврядування потрібні величезні фонди кош­тів. Кошти, які витрачаються на покриття публічних видатків на території держави, надходять у власність держави і місце­вих органів самоврядування внаслідок розподілу вартості ВВП. Головним матеріальним джерелом їх є національний до­хід. Публічні доходи — це частина національного доходу країни, яка відраховується в результаті його розподілу і пере­розподілу у власність і розпорядження держави й органів міс­цевого самоврядування з метою створення централізованих фондів для фінансування їх завдань і функцій.

Державні доходи у вигляді різних платежів зараховуються до централізованого фонду держави — державний бюджет і централізовані цільові позабюджетні фонди.

Частина національного доходу йде у власність і розпоря­дження місцевих органів самоврядування. Держава, яка є ви­разником публічних фінансових інтересів, на підставі чинного законодавства у безвідплатному і безеквівалентному порядку мобілізує фінансові ресурси у юридичних осіб усіх форм влас­ності й організаційно-правових форм діяльності, у громадсь­ких організацій, які займаються підприємництвом, у фізичних осіб, які мають доходи.

Підприємства і організації державної і муніципальної фор­ми власності, формуючи децентралізовані фонди коштів, які належать їм на праві господарського ведення або оперативно­го управління, також частину своїх прибутків відраховують у вигляді обов'язкових платежів у централізовані фонди з метою фінансового забезпечення діяльності держави та органів місце­вого самоврядування, залишаючи в своєму розпорядженні при­бутки, необхідні для господарської діяльності.

Держава, відчужуючи частину доходу, який належав іншим власникам, перетворює ці доходи у державну власність, нічим не компенсуючи їх окремому власнику.

Публічні доходи — це одержані при розподілі й перероз­поділі національного доходу кошти, що на підставі норм фінансового права скеровані до фондів коштів, які використо­вуються на задоволення публічного інтересу при реалізації завдань і функцій держави, муніципальних органів і органів, який держава дозволяє представляти публічний фінансовий інтерес.

Слід зазначити, що у формуванні доходів держави беруть участь усі ланки фінансової системи. Але не всі публічні фон­ди, які включаються до фінансової системи держави, відрахо­вують усі доходи на формування державного або місцевих бюджетів. Суспільні потреби покриваються не тільки бюджет­ними доходами. Тому поняття публічних доходів держави і муніципальних органів ширше за поняття доходів державного і місцевих бюджетів, які щороку формуються при перерозпо­ділі національного доходу для фінансування державних і міс­цевих потреб.

Види доходів, які формують державний і місцеві бюджети, визначені Бюджетним Кодексом України, а правові режими різних видів бюджетних доходів визначаються податковим за­конодавством, щорічними законами про Державний бюджет України, рішеннями місцевих рад про місцеві бюджети, поста­новами Кабінету Міністрів України.

Таким чином, державні доходи — це частина національ­ного доходу країни, яка через різні види платежів, установ­лених законодавством, щороку переходить у власність дер­жави і використовується нею для фінансування першочерго­вих завдань і функцій.

Доходи органів місцевого самоврядування також є части­ною національного доходу і використовуються для виконання завдань місцевого самоврядування в інтересах населення, що проживає на їх території.Ст. 142 Конституції України по­клала обов'язок на державу брати участь у формуванні дохо­дів бюджетів місцевого самоврядування і фінансово підтриму­вати місцеве самоврядування.

Процес створення публічних централізованих і децентра­лізованих фондів коштів, необхідних для функціонування дер­жави, органів місцевого самоврядування та інших суспільних потреб супроводжується виникненням і здійсненням фінансо­вих правовідносин. Вони мають усі особливості фінансових, але їх правова природа різна, вони регулюються різними правовими актами, які встановлюють специфічні правові режими для всіх платежів.

Формуючи бюджетні доходи, держава в основному застосо­вує обов'язковий метод мобілізації платежів у юридичних і фізичних осіб, головним із цих видів є податки. Податки — специфічний обов'язковий платіж, який встановлюється кон­ституціями майже в усіх державах. У доходах державних бюджетів різних держав іноді податкові надходження скла­дають майже 90%.

Місцеві бюджети формуються за рахунок муніципальної власності, за рахунок відрахувань від державного бюджету або відрахувань частини загальнодержавних податків.

Надзвичайна важливість публічних доходів, які надходять у власність і розпорядження держави й органів місцевого само­врядування для формування централізованих фондів (бюдже­тів), позабюджетних централізованих цільових фондів, які до­зволені державою, викликає необхідність чіткого регулювання відносин, пов'язаних з їх мобілізацією. Правові норми, що ре­гулюють відносини в галузі доходів (оскільки вони пов'язані з розподілом і перерозподілом національного доходу), є фінан­сово правовими. Доходи, як ми бачимо, надходять з різних джерел, тому держава при їх мобілізації застосовує різні мето­ди залежно від власників. У той же час необхідно об'єднати всі фінансово-правові норми, які регулюють відносини в галу­зі доходів, в одну групу, як і бюджетне право, в окремий роз­діл фінансового права.