Великі соціальні групи

Поняття та види великих соціальних груп. Це великі за чисельністю учасників об’єднання людей, які існують у масштабах суспільства та розвиваються за соціально-психологічними закономірностями проявів масової психіки і на відміну від малих груп не вимагають обов'язкових особистих контактів. У великих групах, як правило, виробляються загальноприйняті норми поведінки, культурні цінності і традиції тощо.

До великих груп відносяться соціальні страти, етноси (нації і народності), конфесії, іноді великі партії та громадські організації, вікові й професійні групи тощо. Соціологи як провідну ознаку великих соціальних груп, розглядали їхні потреби й інтереси. У даному випадку потреби й інтереси виступають не як індивідуальні, а як групові психологічні й соціально-психологічні явища. Міра задоволення потреб великих соціальних груп виражається коефіцієнтом їхньої життєстійкості. У свою чергу коефіцієнт життєстійкості визначається шляхом урахування різних показників: середньої тривалості життя, дитячої смертності, якості продуктів, концентрації підприємств важкої промисловості на одиницю території, відсоток бюджетних витрат на соціальні й економічні програми та ін.

Структура психології великої соціальної групи.Структура вміщує низку елементів. У широкому сенсі це – різноманітні психічні властивості, психічні процеси і психічні стани, подібно до того, як цими ж елементами володіє психіка окремої людини. Майже всі дослідники (Г.Г.Ділігенський, А.І.Горячева, Ю.В.Бромлей тощо) виокремлюють дві складові частини структури великої соціальної групи: 1) психічний склад як стійке утворення (до якого можуть бути віднесені соціальний або національний характер, звичаї, традиції, віра тощо); 2) емоційна сфера як динамічне утворення (потреби, інтереси, настрої).Психолог М.Й.Варій виокремлює поняття соціальної психіки групи. До її структури входять групові взаємовідносини, групова думка, колективні традиції, групові норми, групові настрої і почуття, групові ціннісні орієнтації тощо. Окремими підструктурами соціальної психіки є соціальна, духовно-перцептивна, емоційна та вольова єдність. Відносно самостійною підсистемною соціальної психіки виступає також суспільна свідомість, а також ті явища, які породжуються несвідомістю, підсвідомістю, свідомістю і надсвідомістю[29].

Інтереси соціальних груп - це таке соціально-психологічне явище, що відіграє вирішальну роль в інституціоналізації суспільства. Кожен соціальний інститут відповідає інтересам конкретної соціальної групи і служить задоволенню її потреб. Саме цим визначаються відносини між соціальними групами. Інтереси одних соціальних груп далеко не завжди узгоджуються з інтересами інших.

Групова думка (як форма громадянської думки) виконує такі функції: експресивну, контрольну, директивну. Як показує досвід багатьох країн, важливою формою урахування громадської думки, демократичним засобом виявлення позицій більшості населення з актуальних проблем життя суспільства є референдуми. Серед інших ка­налів відображення громадської думки можна назвати: опитування населення, засоби масової інформації, збори, маніфес­тації, всенародне обговорення. Групова думка становить привселюдно виражене і розповсюджене судження, що несе в собі оцінку й ставлення до якої-небудь події, яка становить інтерес для спільноти.Форми прояву групової думки: а) оцінка, скарги; б) поради, поба-жання, схвалення; в) невдоволення, осуд, несхвалення, незгода, протест.

Проблема співвідношення психологічних характеристик великої групи та індивіда. У загальному вигляді ця проблема розв'язується так: психологічні характеристики групи є тим типовим, що характерне всім індивідам. У соціологічному аналізі, наприклад, робляться спроби сконструювати особливий соціальний тип особи, властивий деякій соціальній групі. Поняття «соціальний тип особи» може бути віднесено до характеристики типового представника якої-небудь професії (тип вчителя, наприклад), або епохальної вікової групи, («молода особа XX століття» тощо).

Як справедливо зауважує Г.Андреєва, «психічний склад» соціальної групи і «психічний склад» осіб, що в неї входять, не співпадають повністю[30]. Для формування психології соціальної групи домінуючу роль відіграє колективний досвід, зафіксований в знакових системах (мові), а цей досвід не засвоюється повною і однаковою мірою кожною особою. Міра його засвоєння поєднується з індивідуальними психологічними особливостями, тому тільки «частина» психології особи «входить» в соціальну психологію групи.

Індивідуальна психіка входить до системи соціальної психіки, є її мікрочастинкою та своєрідним «генератором енергії». В той самий час, соціальна психіка «присутня» в індивідуальній, як внутрішній психологічний досвід зовнішнього (колективного, спільного): переживань, відчуттів, сприймань, вольових, духовних і соціальних зв’язків, почуттів тощо. Відбувається постійний взаємовплив соціальної психіки і психіки індивідів через соціальну психіку групи.

Методи дослідження психології великих соціальних груп. Оскільки типові риси психології великих соціальних груп закріплені в традиціях і звичаях, соціальній психології доводиться в даному випадку вдаватися до використання методів етнографії, якій властивий аналіз деяких продуктів культури. Якщо пригадати пропозиції В.Вундта щодо вивчення мови, міфів і звичаїв для пізнання «психології народів», то стане ясним, що на зорі свого виникнення соціальна психологія зверталася до проблеми використання таких методів. Однією з сучасних форм застосування таких методів є так звані міжкультурні (порівняльні) дослідження.

У вивченні психології великих соціальних груп можуть застосовуватися і методи, традиційні для соціології, включаючи різні прийоми статистичного аналізу. Результати досліджень, виконаних за допомогою таких прийомів, не завжди розкривають причинно-наслідкові зв'язки; у них, швидше, описуються деякі функціональні залежності, які дозволяють одержати значущі кореляції. Тип так званого кореляційного дослідження в соціальній психології доречний і допустимий перш за все при вивченні психологічних характеристик великих груп. Окрім названих методів дослідження, при вивченні великих груп соціальна психологія використовує також прийоми, прийняті в мовознавстві, наприклад, наративи (розповіді про екстремальні соціальні ситуації, війни, катаклізми)[31]. Це має значення для з’ясування колективної пам’яті, специфіки сприйняття та уявлень різних соціальних груп.

Істотний внесок в дослідження психології великих соціальних груп внесений концепцією «соціальних уявлень», розробленою у французькій соціологічній школі (С.Московічі). Вона значною мірою претендує на те, щоб запропонувати одночасно метод дослідження великих груп. Соціальні уявлення – це буденне уявлення якої-небудь групи про ті або інші соціальні явища, тобто спосіб інтерпретації і осмислення повсякденної реальності. За допомогою соціальних уявлень кожна група будує певний образ соціального світу, його інститутів, влади, законів, норм. Соціальні уявлення – інструмент не індивідуального, а саме групового соціального пізнання. Створене групою соціальне уявлення сприяє інтеґрації групи, як би «виховуючи» свідомість її членів, доводячи до них типові, звичні інтерпретації подій, тобто сприяючи формуванню групової ідентичності. Соціальні уявлення, породжені групою, достатньо довготривалі, вони можуть передаватися з покоління в покоління, хоча при певних обставинах можуть, звичайно, і мінятися з часом. Ця концепція допомагає точнішому визначенню такого поняття як менталітет (інтеґральна характеристика деякої культури, в якій відбито своєрідність бачення і розуміння миру її представниками, їх типових «відповідей» на картину миру). Представники певної культури засвоюють схожі способи сприйняття миру, формують схожий образ думок, що і виражається в специфічних зразках поведінки («менталітет інтелігенції», «менталітет підприємця» тощо).

Особливості психології соціальних страт.«Психічний склад» страт виявляється в певному способі поведінки і діяльності, на підставі якої можна реконструювати ті норми, якими керується дана соціальна група, займаючи певне місце (здебільшого економічне) в суспільній ієрархії. Психічна реальність страти виявляється в соціальному характері. З традицій інших наукових дисциплін – історії, філософії, культурології, літератури (твори Бальзака, Драйзера, Франка тощо) – можна черпнути великий матеріал щодо проявів різних рис соціальної вдачі людей, що особливо виявляються особливо в поворотні епохи історичного розвитку. Термін "соціальний характер" широко представлений в працях неофрейдистского напряму, зокрема в роботах Е. Фромма[32]. Для нього соціальний характер – це сполучна ланка між психікою індивіда і соціальною структурою суспільства. Форми соціального характеру не прив'язані у Фромма до певних соціальних страт, але співвідносяться з різними історичними типами самовідчуження людини – з людиною епохи раннього капіталізму («накопичувальний тип»), епохи 20-х рр. XX століття («ринковий тип», пов'язаний з суспільством «тотального відчуження») тощо.

Психічний склад великих груп розкривається у звичках і звичаях, а також в традиціях. Аналіз звичок і звичаїв є власне соціально-психологічною проблемою. Методи дослідження цієї проблеми близькі до традиційних психологічних методів, оскільки тут можливо використання методик спостереження, аналізу продуктів діяльності.

Психологічні особливості етнічних груп.Іншим прикладом великих соціальних груп, значущих в історичному процесі, є різні етнічні групи. Деякі автори розглядають етнопсихологію як складову частину соціальної психології. Після В.Вундта в психології виникло багато нових підходів до вивчення цієї проблеми, головним серед яких з'явився підхід, розвинений в рамках культурної антропології.

Національна (етнічна) приналежність індивіда є надзвичайно значущим для соціальної психології чинником тому, що вона фіксує певні характеристики того мікросередовища, в умовах якого формується особа. Етнічна специфіка певною мірою концентрується в історичному досвіді кожного народу. Засвоєння цього досвіду є найважливішим змістом процесу соціалізації індивіда. Через найближче оточення, перш за все через сім'ю і школу, особа у міру розвитку залучається до специфіки національної культури, звичаїв, традицій. Спосіб усвідомлення етнічної приналежності, перш за все національної, залежить від конкретних соціально-історичних умов існування даної етнічної групи. Відповідно до традиції, що склалася в соціальній психології великих груп, в психології етнічних спільнот виокремлюють: 1) психічний склад (національний, етнічний, характер, темперамент, традиції і звичаї; 2) емоційна сфера, національні або етнічні почуття. Тут йдеться не стільки про якісь «набори» рис, скільки про ступінь вираженості тієї або іншої риси в цьому наборі, про специфіку її прояву. Недаремно література фіксує, наприклад, специфіку англійського гумору (хоча відчуття гумору властиве, природно, не тільки англійцям), італійської експансивності (хоча в не меншому ступені експансивними є і іспанці) тощо.

Механізми міжгрупової перцепції. Ціла низка явищ, що ускладнюють дослідження специфіки національного характеру, виникають на рівні соціальної перцепції, яку досліджував В.Агеєв («Психологія міжгрупової взаємодії», 1990). Термін „соціальне сприйняття” в сучасній психології означає процеси сприймання соціальних об’єктів, а саме людей, самого себе, групи та спільноти, ситуації соціальної взаємодії. В історії соціальної психології висувалося немало концептів для пояснення специфіки соціального сприйняття. Наприклад: ідентифікація (процес уподібнення себе іншому, ототожнення з іншим); емпатія (емоційне проникнення у внутрішній світ іншого, почуття, думки, очікування, прагнення); децентрація (здатність прийняти точку зору іншого, відійти від егоцентризму); каузальна атрибуція (процес приписування причин, що пояснюють поведінку іншої людини або соціальних подій). Одні з цих механізмів забезпечують міжособистісне сприймання, інші – міжгрупове[33].

Розглянемо консервативні міжгрупові механізмами соціальної перцепції:

1. внутрішньогруповий фаворитизм – тенденція підтримувати у соціальному сприйнятті членів власної групи (вікової, статевої, навчальної тощо) в противагу (інколи не на користь) іншій.

2. фізіогномічна редукція – складність ідентифікації представників іншої соціокультури, коли зовнішньо ці представники здаються подібними до ілюзії повної ідентичності. В кожній культурі є специфічні способи („ключі”) для сприйняття („прочитання”) зовнішності іншої людини, які формуються в онтогенезі ( в процесі засвоєння традицій, звичок тощо). Ці ключі допомагають швидко орієнтуватися, коли застосовуються в межах власної культури. Для представника чужої соціокультури фізіономічна редукція може бути бар’єром пізнання іншої людини.

3. стереотипізація – спрощення, схематизація сприйняття соціальної реальності. Стереотип – це готові уявлення, якими люди оперують без об’єктивних на те підстав.

Найчастіше етнічний стереотип виникає із-за обмеженості міжетнічного спілкування: риси, властиві одиничним представникам іншої етнічної групи, розповсюджуються на всю групу. Навіть при нейтральному ефекті всякий етнічний стереотип означає приписування етнічних ознак представникам інших етнічних груп, тобто сприяє розповсюдженню "приблизних", неточних характеристик, що робляться упередженнями. Необхідно розрізняти соціально-психологічний механізм виникнення етнічних стереотипів і можливі політичні спекуляції, побудовані на цій основі.