Загальна характеристика малої соціальної групи.

Феномен малої групи безпосередньо стосується індивіда. Саме в малій групі відбувається формування людини як особистості, індивідуальності, набуття нею досвіду соціальної взаємодії, реалізується її вплив на процеси в різних ситуаціях соціуму.

Мала група – не чисельна група людей (3-15 чол., іноді 45 осіб),в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, щое передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взаємодії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.

Дискусійним залишається питання стосовно кількісних характеристик малої групи. Одні психологи найменшою її кількістю вважають дві особи (діада), аргументуючи це тим, що більшість досліджень особливостей малої групи проведена саме на діадах. Інші доводять, що найменшою малою групою є тріада.

Тривалий час дослідники вважали, що мала група не може об'єднувати більше семи осіб. Такі міркування мали в своїй основі обґрунтування американського психолога Джеймса Міллера "магічного числа" 7 плюс/мінус 2, що означає кількість предметів, котрі одночасно утримуються пам'яттю. Цим числом позначалась гранична кількість осіб, які безпосередньо контактують і з якими можна здійснювати спілкування без посередника. Однак реальне функціонування малих соціальних груп свідчить, що вони можуть об'єднувати десять, п'ятнадцять, тридцять і більше осіб. Тому найвдалішим щодо цього можна вважати функціональний підхід, згідно з яким критерієм максимальної кількості малої соціальної групи є існування її як реальної спільності, якій притаманні всі її сутнісні та функціональні ознаки.

Класифікація малих груп.Існує чимало критеріїв класифікацій (за часом існування, за мірою контактності між учасниками, за добровільністю чи примусовістю входження в групу тощо). Найбільш поширеними є три класифікації : 1) первинні та вторинні групи, 2)формальні та неформальні, 3) групи членства та референтні.

Первинні та вторинні групи. Первиннимиє ті групи, в які людина входить та безпосередньо контактує з моменту народження (родина, друзі, сусіди тощо). Вторинними є ті групи, в яких немає безпосереднього контакту, а причетність до групи підтримуються опосередковано, за допомогою засобів масової комунікації.

Формальні та неформальні групи. Вперше цей поділ запропонувавЕ.Мейо під час експериментів у Хоторні у 1924-1936 роках. Компанія Вестерн Електрик запросила його дослідити причини зниження ефективності праці у виробничій групі. Він з’ясував вплив неформальної структури (людських взаємостосунків) на формальну структуру виробничої групі, що привело до падіння ефективності праці.

Неформальна група – це спільнота людей, яка утворюється на основі спільних симпатій, інтересів. Вона може виникати незалежно від формальної, а також всередині формальної.

Групи членства та референтні групи (Г.Геймен). Референтна група − це спільність, до якої відносить себе особистість, на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці. Група причетності − це така група, до якої людина реально належить.

 

Структура групи

Структура групи в концепції Дж.Морено. Структура групи може розглядатися за різними критеріями (переваг, влади, комунікації, керівництва та підпорядкування, видів діяльності тощо). Відомий американський дослідник Джекоб Морено виокремлює у груповій організації дві основні структури: макроструктура (формальна, видима, зовнішня) та мікроструктура (неформальна, прихована, внутрішня)[1]. Останню ще називають „соціометричною”. Вона створюється емоційними зв'язками, співпадінням особистісних інтересів, цінностей, цілей (рис.1).

Висновок до 2-го питання:Отже, мала група – не чисельна група людей (3-15 чол., іноді 45 осіб), в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що е передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування. Найбільш поширеними є три класифікації : 1) первинні та вторинні групи, 2)формальні та неформальні, 3) групи членства та референтні.

 

Дифузні (лат. — розповсюдження, поширення, розтікання) це порівняно нестійкі короткочасні випадкові об'єднання людей, домінують найпростіші взаємини за типом симпатій-антипатій. Мета функціонування- однакова діяльність (попутники в поїзді, хворі з однієї палати)
Асоціації або кооперації переважно добровільне об'єднання людей чи організацій для досягнення спільної мети. Вони згуртовані, існують протягом відносно тривалого часу, мають розподіл ролей (Студентський науковий гурток, хулігани-правопорушники)
Корпорація (лат. — об'єднання) це організована група людей, об'єднаних для досягнення певної мети Мафіозні об'єднання, секти
Колектив група людей, об'єднана загальними цілями і завданнями, що досягла в процесі спільної діяльності високого рівня розвитку. Має високий рвень згуртованості та мотивації.(окремі академічні групи, група митців, які працюють над одним творчим проектом)

 

Питання 3. Соціальні впливи в малій групі.

Завдання соціальної психології в контексті аналізу групи полягає, перш за все, у вивченні процесів, які відбуваються в ній. Мається на увазі групова динаміка як сукупність процесів, які відбуваються в групі в кожен даний момент часу і які визначають її розвиток і перехід від однієї стадії до іншої.

Особливість функціонування групи полягає в тім, що саме тут можливий прояв різноманітних групових ефектів. Серед основних виокремлюють такі: соціальна фасилітація/інгібіція, соціальна ліність, деіндивідуалізація, конформізм (вплив більшості на меншість), вплив меншості на більшість, огруплення мислення, групова поляризація, групова згуртованість та сумісність.

Соціальна фасилітація – покращення ефективності діяльності людини у присутності інших (спостерігачів, або людей, які виконують таку саму діяльність). Цей феномен першим описав Г.Олпорт як „ефект аудиторії”.

Сила впливу присутності іншого залежить від:

· кількості людей;

· просторового розміщення;

· авторитетності.

Соціальна інгібіція – зниженняефективності діяльності людини у присутності інших.

Характер виникнення фасилітації чи інгібіції залежить від рівня володіння навичкою: якщо дія проста, знайома і доведена до автоматизму, то фасилітація, адже більшою є концентрація на виконанні, якщо дія мало знайома, нова, то інгібіція, адже збудження заважає.

Причини виникнення цих ефектів: страх оцінки і перевантаження когнітивної сфери.

Традиційно вважають, що все ж таки групова робота ефективніше індивідуальної, але не завжди. Коли люди працюють у групі, збільшується вірогідність того, що знижуються індивідуальні зусилля і люди почнуть працювати не на повну силу. Такий феномен називають – соціальна ліність – прагнення витрачати менше зусиль, перекладаючи частину роботи на інших членів групи. Відкрив його Рінгельман, а поняття ввели Бібб Латане, Кіплінг Уільямc і Стівен Харкінс.

Всупереч поширеній думці, ніби «колектив – це сила», насправді у членів групи може бути менше підстав добре трудитися над виконанням колективних завдань. Група дослідників з знайшла дотепний спосіб перевірити ці сумніви. Учасникам експерименту було сказано, що інші теж тягнуть канат разом з ними, хоча насправді його тягнули тільки вони. Після того, як випробовувані, яким заздалегідь зав'язували очі, займали позицію біля бар’єру, їм говорили: «Тягніть з максимально можливим зусиллям». Зусилля, яке вони прикладали, коли точно знали, що тягнуть канат поодинці, на 18% перевищувало зусилля, яке вони прикладали, думаючи, що за ними стоять і тягнуть канат інші (2 - 5 осіб)[2].

Дослідники (Б.Латане з колегами) не припиняли пошуків інших способів вивчення цього феномена, який назвали соціальними лінощами. Вони звернули увагу на те, що під час лабораторного експерименту від шести осіб, які разом кричали або аплодували «щосили», шуму більше не в 6 разів, ніж від одного, а менше в 3 рази [3]. Інший дослідник (Дж.Суїні) теж зацікавився тенденцією соціальних лінощів. У його експерименті студенти крутили педалі велосипедів енергійніше (про їх зусилля судили за кількістю одержаної при цьому електрики) в тих випадках, коли знали, що експериментатори спостерігають за кожним з них окремо, ніж тоді, коли оцінювалися сумарні зусилля всієї команди. Коли працює група, у її членів з'являється спокуса проїхатися за рахунок товаришів, тобто стати «халявщиками».

Результати статистичного метаналізу 49 досліджень, в яких взяли участь 4000 досліджуваних, показують: зі збільшенням чисельності групи індивідуальний внесок зменшується, тобто зростає рівень соціальних лінощів ( рис.1).

В експериментах з вивчення соціальних лінощів, досліджувані переконані, що їх оцінюють тільки тоді, коли вони діють поодинці. Колективні дії (перетягування каната, крики, аплодисменти тощо) зменшують боязнь оцінки. Коли люди ні за що не відповідають і не можуть оцінити власні зусилля, відповідальність розподіляється між членами групи. В експериментах по вивченню соціальної фасилітації ситуація діаметрально протилежна: боязнь оцінки зростає. Стаючи об'єктом уваги, люди уважно стежать за своєю поведінкою. Іншими словами, «працює» один і той же принцип: коли людина опиняється в центрі уваги, її неспокій про те, як її оцінять, зростає, відтак виявляється соціальна фасилітація. Коли ж у людини з'являється можливість «загубитися в натовпі» і внаслідок цього зменшується турбота про оцінку, виявляються соціальні лінощі (рис.2).

Один із способів мотивування членів груп з метою боротьби з соціальними лінощами полягає в тому, щоб зробити індивідуальний внесок таким, що ідентифікується. Деякі футбольні тренери добиваються цього, записуючи на відеоплівку і оцінюючи дії кожного гравця окремо. Учасники одного нетривалого польового дослідження – робітники конвеєра – без фінансової винагороди збільшили випуск готової продукції, коли з'явилася можливість оцінити особистий внесок кожного[4].

Причини виникнення ефекту: відсутність почуття відповідальності за кінцевий результат роботи і неможливість оцінити свій внесок у діяльність групи.

Деіндивідуалізація – втрата самоусвідомлюваності і страху оцінки, які виникають у групових ситуаціях, котрі забезпечують анонімність і не концентрують увагу на окремих індивідах. Зниження контролю за власною поведінкою збільшує імпульсивність дій і сприйнятливість до стану та поведінки інших. Термін запропонований Л.Фестінгером, А.Пепітоуном та Т.Ньюкомом.

Фактори, які сприяють деіндивідуалізації:

· Розмір групи.

· Анонімність.

· Відволікаючі та збуджуючі заняття.

Конформізм – беззаперечне погодження з поглядами групи, залежність від поглядів групи.Ефект впливу більшості на меншість і навпаки вперше описав Г.Тард. Слід розрізняти конформізм і поступливість. Конформізм - це поступка у відповідь на непряму вимогу, але відчутний тиск, а поступливість – поведінка, яка здійснюється у відповідь на пряму директивну вимогу.

Виокремлюють зовнішній конформізм(змінюється поведінка) і внутрішній конформізм(змінюються погляди). Нонконформізм – незалежність від поглядів інших.

Негативізм – протиставлення поглядам групи своєї думки і підкреслення цієї відмінності.

Найбільш відомі дослідження впливу більшості на меншість належать С.Ашу. Вплив меншості на більшість був досліджений С.Московічі.

Огруплення мислення – режим мислення, який виникає у людей у тому випадку, коли пошук згоди стає настільки домінуючим для згуртованості групи, що вона схильна відкидати реалістичні оцінки альтернативного способу дії. Такий режим виникає не у кожній групі. Поняття ввів Ірвінг Дженіс.

Характеристика груп, схильних до огруплення:

· директивний лідер;

· високий рівень групової згуртованості;

· ізоляція від зовнішніх впливів і протилежних поглядів;

· несистематизована процедура прийняття рішення;

· орієнтація на збереження гармонії.

Симптоми огруплення мислення:

· ілюзія невразливості;

· відсутність сумнівів в етичності групи;

· раціоналізація;

· стереотипний погляд на противника;

· тиск конформізму;

· самоцензура;

· наявність в групі розумоохороців.

Групова поляризація (С.Московічі та М.Заваллоні) - результат групової дискусії, у ході якої різні погляди і думки оформлюються у дві протилежні позиції, які відкидають будь-які компроміси.

Виявляється, групові дискусії володіють яскраво вираженою здатністю підсилювати індивідуальні позиції учасників.

Причини виникнення поляризації:

· Інформаційний вплив (вплив, заснований на сприйнятті реальних фактів);

· Нормативний вплив (вплив, заснований на бажанні людини бути прийнятою іншими членами групи).

Групова згуртованість. В управлінській діяльності значущими є знання особливостей групової згуртованості.

Групова згуртованість — процес групової динаміки, який характеризує міру (ступінь) прихильності до групи належних до неї осіб.

Конкретними показниками згуртованості є: рівень взаємної симпатії в міжособистісних стосунках; ступінь привабливості групи для її учасників.

Міжособистісна сумісність. Головні її ознаки — взаємне прийняття партнерів у спілкуванні та спільній діяльності, висока безпосередня задоволеність учасників взаємодії її процесом і результатом, коли кожний із них виявився на висоті вимог іншого. Базується вона на оптимальній схожості або доповнюваності ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, мотивів, інших індивідуально-психологічних та соціально-психологічних характеристик особистості. Критерієм міжособистісної сумісності є суб'єктивна задоволеність партнерів результатами взаємодії.

Аналізуючи малі групи, ми стикаємося з феноменом лі­дерства та керівництва малою групою.

Керівник Лідер
— Призначається офіційно; — має надані законом певні права та обов'язки; — наділений системою офіційно встановлених санкцій, використовуючи які може впливати на підлеглих; — представляє свою групу в зовнішній сфері відносин; — несе відповідальність перед законом за справи у групі; — Визначається стихійно; — може не мати формальних прав і обов'язків; — не має офіційно встановлених певною системою санкцій; — у сфері своєї активності обмежений внутрігруповими стосунками; — не несе відповідальності перед законом за справи у групі;

Якщо попередньо описані феномени більше торкалися статичних ознак групи, то цей феномен характеризує її динамічні процеси: як група організується, хто бере на себе функції організації, які за­соби управління групою. Дослідження феномена лідерства та керівництва є однією з центральних проблем психології малих груп. Насамперед розмежуємо зміст понять «лідер» та «керівник». Б. Паригін указує на якісні відмінності, що іс­нують між цими поняттями. Феномен лідерства пов'язаний з регуляцією міжособових стосунків, які мають неформаль­ний характер, а керівник є носієм функцій та суб'єктом регуляції офіційних, формальних стосунків у межах певної соціальної організації. На відміну від лідерства, що є функ­цією мікросередовища, офіційне керівництво породжується і функціонує відповідно до потреб, завдань та особливостей домінуючої в макросередовищі системи соціальних відно­син Крім того, лідерство — феномен організації соціально-психологічного спілкування і групової діяльності й функ­ціонує переважно стихійно.

Керівництво визначається цілеспрямованою і контро­льованою діяльністю цілої системи соціальної організації та її інститутів. Порівняно з лідерством воно має більш стабільний характер, оскільки безпосередньо не залежить від зміни групових настроїв, змін у міжособистісних стосунках. Офіційне керівництво спирається на певну систему санкцій у стосунках керівництва та підлеглості й має не тільки силу особистого впливу (як лідер), а й офіційний статус у системі організації. Відрізняється і процес прийняття рішень: у ке­рівника він має складніший та опосередкований характер. І, нарешті, сфера діяльності лідера — мала група, стосунки симпатії та антипатії, визнання та невизнання, підтримка або опозиція в межах групи, сфера керівника — група в організації, соціальній системі.

Лідерство — це суто психологічна характеристика по­ведінки певних членів групи. Керівництво — більшою мі­рою соціальна характеристика стосунків у групі, насамперед з точки зору розподілу ролей управління і підлеглості та виконання зовні поставлених перед групою цілей. Тому аналіз цієї проблеми має спочатку спрямовуватися на виявлення загальних механізмів лідерства, а потім на інтерпретацію цього механізму в межах конкретної діяльності керівника.

Висновок до 3-го питання: Отже, особливість функціонування групи полягає в тім, що саме тут можливий прояв різноманітних групових ефектів. Серед основних виокремлюють такі: соціальна фасилітація/інгібіція, соціальна ліність, деіндивідуалізація, конформізм (вплив більшості на меншість), вплив меншості на більшість, огруплення мислення, групова поляризація, групова згуртованість та сумісність, керівництво, лідерство.

 

Висновок до лекційного заняття:

Таким чином на лекційному заняття студенти ознайомились з феноменом групи в соціальній психології. Розглянути характеристики та ознаки групи в соціальній психології та зясували соціальні впливи в малій групі.

 


 

 

 

 








Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 2347;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.018 сек.