Економічна система суспільства, її зміст та структура
Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, обмін, розподіл та споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства. Основними елементами економічних систем є продуктивні сили, економічні відносини або відносини власності та господарський механізм.
В цілому під економічною системою розуміють відносини між виробниками і споживачами благ та послуг.
Продуктивні сили суспільства – це система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага, і визначає зростання продуктивності суспільної праці.
До продуктивних сил відносять насамперед людей, працівників та засоби праці, предмети праці, використовувані сили природи, науку, форми і методи організації виробництва, інформацію. Наука перетворилася в окремий елемент продуктивних сил з початку розгортання НТР, тобто з середини 50-х років, а інформація з середини 70-х років ХХ століття.
Головною продуктивною силою суспільства є люди – тобто працівники виробничої і невиробничої сфери.
В сучасній економічній науці продуктивні сили представленні двома основними ресурсами: ресурсом праця та ресурсом капітал. Під першим розуміють людей, – головну продуктивну силу, під другим – засоби виробництва, створені людиною для поліпшення умов та підвищення ефективності процесу праці. Взаємозв’язок ресурсів праця –L та капітал – K з результатом, тобто обсягом виробництва – Y, можна представити у вигляді виробничої функції: Y = f (K,L). Найпростішим виглядом виробничої функції є рівняння (функція) Кобба-Дугласа (американських дослідників – математика Ч. Кобба і економіста П. Дугласа), яка була побудована у 1928 році за даними розвитку промисловості США за 1899 – 1922 роки. Вона має вигляд:
Y = A · K α·L β при α + β = 1
Де: Y– обсяг суспільного продукту.
K–обсяг капіталу.
L – обсяг праці.
A–коефіцієнт масштабності, що показує вплив інших чинників, окрім праці і капіталу, на обсяг виробництва.
α та β – коефіцієнти реакції обсягів виробництва на зміни ресурсів капіталу та праці.
Економічні (виробничі) відносини – це суспільна форма розвитку продуктивних сил у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ. Основою виробничих відносин є відносини власності.
Форми господарювання являють собою третій елемент в структурі економічної системи. Під господарюванням розуміють особливі форми і методи організації економіки управління та виробничою діяльністю людей, підприємств, регіонів та суспільства в цілому.
Виділяють, в основному, недемократичні та демократичні форми господарювання. До недемократичних відносять зосередження економічної влади в єдиному управлінському центрі: деспотизм, командно-адміністративну форму, тоталітаризм. Інколи такі форми господарювання об’єднують однією назвою – азіатська форма господарювання. Під демократичними формами господарювання розуміють “розсіювання” економічної влади між суб’єктами господарювання різного рівня; прийняття рішень суб’єктами господарювання самостійно без прямих вказівок зверху, на основі самофінансування, самозабезпечення, самоокупності та інших принципів комерційного розрахунку. Така форма господарювання дістала назву “європейської”.
В умовах змішаної економіки має місце органічне поєднання централізованого регулювання економіки зі сторони держави і свободи підприємницьких структур в прийнятті рішень щодо власного господарювання.
Дата добавления: 2015-12-16; просмотров: 722;