Правова соаіапізааія особи юриста

Взаємозумовленість культури й освіти - очевидна. Важ­ливим напрямом у розвитку України як правової держави є підготовка юристів з високою загальною та професійною культурою, здатних до філософського осмислення цілісності людського буття та його культури. Отже, йдеться про су­часну філософію освіти і соціалізацію юриста як суб'єкта культури.

Важливо з'ясувати таке поняття, як філософія правової освіти. Поняття філософія правової освіти передбачає і за­безпечує розуміння прояву глобалізації держави і права у світі, сприйняття діалогу правових систем завдяки розши­ренню гуманітарно-світоглядних полікультурних орієнта­цій, розвитку правової творчості з метою неухильного утвердження верховенства права як прав людини, форму­ванню - у підсумку - особистості планетарного типу. Філо­софія правової освіти неминуче передбачає утвердження природних та моральних норм у позитивному праві, сприяє повсюдній рецепції Європейського права.

Проблему соціалізації юриста як суб'єкта культури мож­на пов'язати з опануванням ним історичних традицій роз­витку права як соціокультурного феномена.

Соціалізація — це процес залучення інди­віда до системи суспільних відносин, фор­мування його соціального досвіду, станов­лення й розвиток як цілісної особистості на основі засвоєння нею елементів куль­тури і соціальних цінностей.

Професія юриста - одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому суспільстві функції правотворчості здійснювали досвідчені й найбільш авторитетні старійшини, жерці, «волхви», служителі релігійного культу, пізніше -духовенство (єпископи, священики). Згодом виникла по­треба в окремій групі людей, які б займалися правотворчою діяльністю, охороною громадського порядку, тлумаченням правових норм, розв'язанням різноманітних конфліктів та суспільних проблем.

Ґрунтовна підготовка юристів розпочалася в VI ст. у Римі. Римські юристи Гай, Модестин, Павел, Папініан, Ульпіан -перші у світі творці правознавства, які продовжили розвиток державно-правових концепцій Давньої Греції, Давнього Риму.

Наприкінці XI - початку XII ст. центром розвитку юрис­пруденції став університет у Болоньї (Італія). Головна увага у вивченні права приділялася тлумаченню (глосам) кодифі­кації Юстиніана, особливо дигест (від лат.- сіі^евіа - роз­міщую у порядку; введення уривків з творів римських юрис­тів) (звідси й назва - школа глосарів). Аналогічний підхід спостерігався і в інших університетах (у Падуї, ГТізі, Пари­жі, Орлеані). Вибрані глоси усієї школи видані в середині XIII ст. Аккурсіусом. Пізніше, у Римі виникли школи ко­ментаторів. Коментатори (постглосатори), які заступили глосарів у ХІІІ-ХІУ ст., головну увагу приділяли тлума­ченню самих глосів, а також виявляли значний інтерес до вчення римських юристів про природне право. Виходячи з ідеї «природи речей», вони трактували природне право як вічне й розумне, обстоювали його пріоритет і верховенство над позитивним правом [157, с.42-43 ]. Римське право і сьогодні вивчається у багатьох університетах, а його рецеп­ція поширена у деяких державах.

На основі римського права виокремилися англо-сак-сонська, мусульманська, романс-германська світові правові системи. Вони зумовили такі види права: живе або природ­не (духовно-моральне) право; позитивне право.

Зазначимо, що романс-германська система права най­більш консервативна. Досвід правової практики свідчить, що вона спрямована в основному на букву закону, тобто на догматичність без урахування духу права. Така система права характерна і для України, яка успадкувала від тоталі­таризму соціалістичне право.

В Україні початкові знання у галузі права несли монас­тирі Києва, Чернігова, Галича, Луцька. У 1661 р. засновано Львівський університет, у складі якого було чотири фа­культети - філософський, юридичний, медичний, теологіч­ний. Це - перший університет в Україні, де здійснювалася підготовка юристів.

Нині підготовкою юристів займаються академії, універ­ситети, інститути, інші навчальні заклади. Правові знання набувають майбутні спеціалісти багатьох професій. Без фа­хівця-юриста не може обійтися жодна галузь народного господарства, апарат державного управління, місцевого самоврядування, не кажучи вже про законодавчу владу чи приватні структури. Проте юристів в Україні все ще не ви­стачає. Практика свідчить, що їх потрібно майже у 3—^ рази більше. Особливо гостру потребу у кваліфікованих юристах відчувають органи внутрішніх справ. Відсутність їх у цій сфері негативно позначається на правовому регулюванні суспільних відносин.

Якісні зміни юридичної освіти в Україні передбача­ють насамперед духовно-моральну кореляцію, процеси трансформації живого і природного права у позитивне право, розвиток модерного європейського права, подо­лання деяких негативних тенденцій юридичного позити­візму.

Орієнтація на нові реалії загальносвітового розвитку дає змогу зорієнтувати підготовку українських юристів на стандарти міжнародної освіти.

Програма «Освіта (Україна XXI століття)» спрямована на впорядкування, систематизацію юридичної освіти на міждержавному рівні, оскільки настав час узгодити націо­нальні освітянсько-правові проблеми з міжнародними дося­гненнями і на основі діалогу культур європейської цивілі­зації виробити орієнтири сучасного міжнародного юридич­ного спілкування. «Замкнена» система юридичної освіти гальмуватиме національний розвиток у XXI ст. і у правовому полі призведе до серйозних проблем щодо встановлення цивілізованого правопорядку.

Отже, соціалізація юриста як суб'єкта культури насам­перед вимагає поєднання сучасних міжнародних тенденцій безперервної освіти. Наразі культуротворчу функцію щодо особистості покликане насамперед виконувати родинне середовище, у якому виховується майбутній юрист.

Родинне середовище закономірно впливає на соціаліза­цію майбутнього юриста. Тут важливі два взаємозумовле-них процеси: професійна та духовно-моральна соціалізація. У першому випадку, коли батьки чи інші члени сім'ї є юри­стами, дитина мимоволі проймається юридичним, право­вим почуттям. Другий випадок характерний тим, що батьки своєю поведінкою, сімейними традиціями виховують духов­но-моральну особистість, яка знайде себе у будь-якій про­фесії. Обидва випадки однаково важливі, позаяк йдеться про формування людини як творця і суб'єкта культури.

У соціалізації юриста важливу функцію виконує загаль­ноосвітня школа. По суті вчитель виступає першим коор­динатором, порадником учня у виборі професії. У Законі України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. (ст. 28, 29) за­значається, що «загальна середня освіта забезпечує всебіч­ний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, професійне самовизначення, формування загаль­нолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про при­роду і суспільство. Для розвитку здібностей, талантів дітей створюються профільні класи, спеціалізовані школи, гімна­зії, ліцеї, а також різні типи навчально-виховних комплек­сів, об'єднань. Особливо обдарованим дітям держава надає підтримку і заохочення (стипендії, направлення на навчан­ня та стажування до провідних вітчизняних та закордонних освітніх, культурних центрів)».

Загальноосвітня школа закладає підвалини професійної соціалізації учня. Регулювання процесу соціалізації здійс­нюють навчальні програми. Упродовж навчання засвоюється соціальний досвід, формується емоційно-ціннісне ставлення до діяльності. Особливо впливає на соціалізацію учня інди­відуальний підхід та диференційоване навчання. Адже ефек­тивно і раціонально організований навчальний процес у середній школі істотно впливає на навчання у вищій школі, підвищує рівень професійної соціалізації майбутнього фа­хівця-юриста.

Закон України «Про освіту» орієнтує на безперервну освіту. Адже вивчення основ правознавства у десятому класі ще не гарантує знання учнями юриспруденції. Для цього потрібні спеціалізовані юридичні класи, гімназії, ліцеї, ко­леджі. Причому набуття юридичних знань вимагає наскріз­ної програми з юриспруденції: шкільної та позашкільної. Шкільна юридична програма повинна давати учням розу­міння суті регулювання правовідносин у суспільстві і спо­нукати їх до посильної участі в ньому через учнівське са­моврядування.

Позашкільні навчальні заклади розширюють знання з основ правознавства. Це можуть бути учнівські юридичні центри як за місцем розташування шкіл, так і за місцем проживання учнів. Програма юридичних центрів має пов'я­зуватися з програмами для абітурієнтів. Випускники таких центрів повинні вміти глибоко аналізувати закони, бути обізнаними з нормами міжнародного права, знати законо­мірності природного права.

Ґрунтовну юридичну підготовку дають малі юридичні академії. Цілеспрямована робота досвідчених науковців зі старшокласниками забезпечує належну підготовку до вступу у вищий навчальний заклад. Негативним є те, що вступні іспити на юридичні факультети університету проводяться за завищеними вимогами, які відсутні при викладанні курсу основ правознавства у школі. Тому нинішні абітурієнти змушені відвідувати позакласні чи позашкільні довузівські навчальні заклади або вдаватися до послуг репетиторів.

З метою ефективної реалізації безперервної юридичної освіти доцільно поєднувати такі підходи, як інтеграція, ди­ференціація, діалог культур. Суть інтегрального підходу по­лягає у вивченні різних навчальних дисциплін з позицій пра­ва, наприклад, історії України - з позицій історії держави та права, історії зарубіжних країн - з боку історії держави та права зарубіжних країн, суспільствознавства - з погляду фі­лософії права та ін. Це дасть змогу розширити юридичний світогляд, формувати юридичне мислення учнів.

Деякі предмети доцільно вивчати у контексті інтеграції з культурологією, що позитивно впливатиме на формування культури майбутнього юриста. Наприклад, вивчення гео­графії спрямоване на формування елементів національної, економічної, інформаційної та інших культур, вивчення літератури сприяє підвищенню рівня політичної, інтелек­туальної, духовної культури тощо.

Тобто вивчення навчальних дисциплін у спеціалізованих юридичних школах дає змогу зрозуміти право як загально­світовий культурний феномен. Адже у навчальному процесі учні засвоюють, що право функціонує на засадах націо­нальної та світової культур, на діалозі самих культур.

Вплив національної культури на соціалізацію юристів здійснюється через поєднання нових аспектів культуриіззагальнолюдськими культурними цінностями. У такий спо­сіб постає можливість зрозуміти соціально-психологічні механізми впливу правової культури на суспільне життя української нації, отже, і юриста як її представника. Замов­чування суперечностей розвитку національних культур при­зводить до порушення збалансованості духовного життя між різними націями. Адже у культурі відображається і за­кріплюється соціально-особистісна якість творчої праці людини. Саме феномен культури дає змогу органічно поєд­нувати матеріальне виробництво з працею самої людини як суспільної істоти. Феномен культури активізує соціалізацію учнівської молоді, дає їй змогу окреслити перспективу майбутнього.

Довузівська (шкільна) юридична підготовка має суспі­льне значущу мету - підготувати випускника до вступу у вищий навчальний заклад з юридичного профілю. В Украї­ні з'явилися правничі коледжі, які відповідають вимогам ступеневої освіти. Вони забезпечують підвищену підготов­ку молоді до подальшого навчання в університеті. Адже заняття у правничому коледжі ведуть науковці, висококва­ліфіковані працівники правоохоронних органів. У коледжі (як і на перших курсах юридичних навчальних закладів) є змога розпочати Ґрунтовну дослідницьку, пошукову діяль­ність. Студент коледжу, отримавши на першому курсі тему наукового дослідження, працює над нею протягом усього періоду навчання. Результати дослідження відображаються у різноманітних рефератах, виступах на конференціях, кур­сових роботах, статтях і завершуються захистом дипломної роботи, а згодом й магістерської дисертації. З кожним ро­ком матеріал дослідження поповнюється науковими відо­мостями з різних галузей права, які узагальнює на остан­ньому курсі філософія права. Така творчо-пізнавальна дія­льність студента у вищій школі позитивно впливаєнаформування його професійної культури.

Проте процес соціалізації студентів-юристів у вищій школі потребує систематичного регулювання.

Професійна соціалізація студентів юридичного профілю -це фактично правова соціолізація. Вона залежить не тільки ( від знання національних галузей права, а й від рівня оволо­діння тими гуманітарними дисциплінами, які формують власне світогляд. Йдеться про філософсько-правові, історико-правові дисципліни та європейське право.

Для розвитку юридичної освіти та підготовки юристів в Україні важливе значення має створення відповідних кафедр європейського права. Це зумовлюється тим, що Україна у майбутньому має намір вступити до Європейсь­кого Союзу, що вимагає включення у навчальні плани ви­кладання основ європейського права студентам-юристам.

Отже, правова соціалізація юриста — це віддзеркалення діалектики його становлен­ня як особистості, усвідомлення службо­вого обов'язку, вироблення почуття пра­вової та моральної відповідальності.

Правова соціалізація (професіоналізація) відзначається активним засвоєнням правових норм, розумінням грома­дянської цінності прав, умінням користуватися правовим інструментарієм у практичній діяльності. Однак сьогодення вимагає від юриста знань не тільки позитивного, а й приро­дного права, творчого поєднання духовних, моральних та позитивістських норм.

Активна правова соціалізація розпочинається з усвідом­лення юристом власного «я», свого місця у соціумі, з ово­лодіння навичками застосування своїх правових знаньнапрактиці. Цей перший етап правової соціалізації тісно по­в'язаний з виконанням службових обов'язків.

Службові обов'язки скеровують юриста до конкретиза­ції у використанні засвоєних правових норм, до усвідом­лення необхідності і корисності власних професійних дій. Це формує у нього переконання в цінності права. Загалом службові обов'язки є головним засобом професіоналіза­ції юриста. Сумлінне виконання ним службових обов'язків виявляється у позитивних діях, спрямованих на охорону прав і свобод громадян.

Важливим структурним елементом професійної соціалі­зації юриста є формування почуття відповідальності. Ус­відомлення необхідності відповідальності за власні вчинки перед державою та суспільством має запобіжне значення, застерігає юриста від застосування необдуманої примусової сили держави, що виявляється у санкціях кримінальних, цивільних, адміністративних та інших норм. Почуття пра­вової та моральної відповідальності - необхідні стимулято­ри правомірної поведінки юриста. Вихідним пунктом у со­ціалізації особистості є аналіз реального стану свідомості,їїтенденцій, суперечностей розвитку. Але саме опанування знаннями суперечностей вказує і на шляхи виходу з певної правової ситуації, напрям до справжньої соціалізації людини.

Отже, почуття правової і моральної відпо­відальності активізують професійну свідо­мість правника, скеровують його на сві­доме розв'язання суспільних суперечнос­тей, які виникають у його практичній ді­яльності.

Професійна свідомість юриста, сформована у процесі соціалізації, знаходить вияв також у його пропедевтичній культурно-виховній діяльності. Це торкається загально­культурного правового виховання громадян, водночас ви­являє компетенцію юриста з питань культури тлумачення закону. Результати правового тлумачення пов'язані з мож­ливістю обмеженого чи розширеного роз'яснення громадя­нам закону із застосуванням певної аргументації. У рамках юридичної діяльності тлумачення не тільки враховується, а й використовується у діалектиці становлення правника як спеціаліста. Ігнорування результатів тлумачення у правових процесах розглядається як обмеження права на юридичний аналіз справи. Крім цього, знижується можливість здійс­нити культурно-правове виховання учасників юридичного процесу.

Доцільно розглядати правову соціалізацію у культуроло­гічному вимірі. Адже юрист, виконуючи службові обов'язки, органічно поєднує функції знавця букви і духу права, духов­но-морального наставника, політолога, психолога-педагога, економіста, актора та ін. Зрозуміло, що це вимагає засвоєн­ня певних видів культур, розкриває творчий потенціал юриста, сприяє його реалізації у суспільстві, підносить рі­вень та міру включення культур у правове середовище. Але у діяльності юриста існують певні домінанти. Наприклад, як домінуючі виступають використання та застосування правових норм. У таких випадках виявляються специфічні особливості юриста, можливо, й однобічні чи обмежені дії, що свідчать про низький рівень професійної культури,