Г) правовий статус інших суб’єктів господарювання

Кооператив — особлива організаційна форма суб'єк­та підприємства, яка передбачає обов'язкову трудо­ву участь у його діяльності. З точки зору ринкової економіки, кооператив є соціальною та народною фор­мою господарювання, оскільки передбачає об'єднання не тільки капіталів, але й праці засновників, у подаль­шому — учасників.

Правове регулювання кооперації в Україні здійсню­ється Законом України "Про кооперацію" від 10 лип­ня 2003 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону коопера­тив — юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх еко­номічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Виділяють три основні види кооперативів:

– виробничі кооперативи;

– обслуговуючі кооперативи;

– споживчі кооперативи.

Виробничі кооперативи – кооперативи, що утворю­ються шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на за­садах їхньої обов'язкової трудової участі з метою одер­жання прибутку.

Обслуговуючі кооперативи – кооперативи, які утво­рюються шляхом об'єднання фізичних та (або) юри­дичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою прова­дження їхньої господарської діяльності.

Споживчі кооперативи – кооперативи, які утворю­ються шляхом об'єднання фізичних та (або) юридич­них осіб для організації торговельного обслуговуван­ня, заготівель сільськогосподарської продукції, сиро­вини, виробництва продукції та надання інших по­слуг з метою задоволення споживчих потреб його членів. Підвидом споживчих кооперативів є споживчі товариства, які створюються відповідно до Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 р. Споживчі товариства можуть об'єднуватися в добровільні союзи, які здійснюють делеговані їм повноваження, зокрема підготовку та підвищення квалі­фікації кадрів, проведення наукових досліджень, кон­структорських робіт і втілення їх результатів, вирі­шення спорів між учасниками союзів.

Особлива роль в господарській практиці України відводиться саме виробничому кооперативу. Організа­ційно-правова форма виробничого кооперативу досить поширена, особливо в будівництві, сільському госпо­дарстві та в деяких інших сферах народного госпо­дарства.

Правове становище виробничих кооперативів в Ук­раїні регулюється ГК України та Зако­ном України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р., а щодо сільськогосподарських кооперативів – Зако­ном України. "Про сільськогос­подарську кооперацію" від 17 липня 1997 р.

Поняття виробничого кооперативу визначається ст. 95 ГК України, а саме: виробничим кооперативом є доб­ровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, учас­ті в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їхньої участі у його діяльності

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись.

Такі групи (об'єднання) підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не їх об'єднаннями. Наведене визна­чення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання - це один з видів суб'єктів господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГК України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Господарський кодекс вперше провів поділ об'єднань підприємств на види та організаційно-правові форми, хоч в практиці господарювання такі об'єднання існували і до прийняття ГК України .

Залежно від порядку заснування об'єднання підпри­ємств можуть утворюватися як:

– господарські об'єднання,

– державні господарські об'єднання,

– комунальні господарські об'єднання (ч. 1 ст. 119 ГК України).

Ч. 1 ст. 120 ГК України встановлює такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші форми об'єднання інтересів підприємств, перед­бачені законом (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

Асоціація – це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підпри­ємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення пе­реважно господарських потреб учасників асоціації.

Корпорація – це договірне об'єднання, створене на ос­нові поєднання виробничих, наукових і комерційних інте­ресів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління кор­порації.

Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасни­ки, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припи­няє свою діяльність.

Концерн – це статутне об'єднання підприємств, а та­кож інших організацій, на основі їх фінансової залеж­ності від одного або групи учасників об'єднання, з центра­лізацією функцій науково-технічного і виробничого роз­витку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представ­ляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

В Україні також діють холдингові компанії. Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГК України асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів господарю­вання – юридичних осіб, пов'язаних між собою відносина­ми економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

Проста залежність між асоційованими підприємства­ми виникає у разі якщо одне з них має можливість блоку­вати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або уста­новчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.

Вирішальна залежність між асоційованими підприєм­ствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлю­ються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння конт­рольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповід­них органів Антимонопольного комітету України.

Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залеж­ного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповід­но до закону.

Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним па­кетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), виз­нається холдинговою компанією. Між холдинговою компа­нією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до ви­мог ст. 126 ГК України та інших законів.

Як ми вже вказували в теорії господарського права обґрунтована точка зору, що до суб'єктів господарювання відносяться також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи госпо дарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Відокремлений підрозділ (філія, представництво, структурна одиниця) господарських організацій (ВП) — це суб'єкт господарювання без прав юридичної особи, що створюється за рішенням організації, до структури якої входить, і діє в межах повноважень, закріплених у положенні, затвердженому організацією-засновником.

Особливістю правового становища є:

– спеціальне регулювання: ст. 64 ГК України; ст. 95 ЦК України; закони: «Про господарські товариства» (ст. 9), «Про банки і банківську діяльність» (статті 23-25) та ін.;

– наявність у ВП статусу суб'єкта господарювання без прав юридичної особи і залежного від організації, до структури якої входить і за рішенням якої створюється; разом з тим господарська організація, що створює ВП, повинна мати права юридичної особи;

– майнова відокремленість ВП від господарської організації, до структури якої він входить, для філій це ще і територіальна відокремленість;

– діє на підставі положення, що затверджується організацією, складовою якої є і за рішенням якої створюється ВП;

– правовий титул майна - право господарського використання, зміст якого визначається в положенні про ВП; відтак, господарська організація, що створює ВП, визначає його повноваження і контролює його діяльність;

– здійснення господарської діяльності ВП від імені господарської організації, до структури якої він входить;

– відповідальність за зобов'язаннями ВП несе зазвичай господарська організація, до структури якої входить ВП;

– ліквідація ВП здійснюється за рішенням господарської організації, до структури якої він входить.








Дата добавления: 2015-12-29; просмотров: 975;


Поиск по сайту:

При помощи поиска вы сможете найти нужную вам информацию.

Поделитесь с друзьями:

Если вам перенёс пользу информационный материал, или помог в учебе – поделитесь этим сайтом с друзьями и знакомыми.
helpiks.org - Хелпикс.Орг - 2014-2024 год. Материал сайта представляется для ознакомительного и учебного использования. | Поддержка
Генерация страницы за: 0.009 сек.