Г) правовий статус інших суб’єктів господарювання
Кооператив — особлива організаційна форма суб'єкта підприємства, яка передбачає обов'язкову трудову участь у його діяльності. З точки зору ринкової економіки, кооператив є соціальною та народною формою господарювання, оскільки передбачає об'єднання не тільки капіталів, але й праці засновників, у подальшому — учасників.
Правове регулювання кооперації в Україні здійснюється Законом України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р. Відповідно до ст. 2 цього Закону кооператив — юридична особа, утворена фізичними та (або) юридичними особами, які добровільно об'єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.
Виділяють три основні види кооперативів:
– виробничі кооперативи;
– обслуговуючі кооперативи;
– споживчі кооперативи.
Виробничі кооперативи – кооперативи, що утворюються шляхом об'єднання фізичних осіб для спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їхньої обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку.
Обслуговуючі кооперативи – кооперативи, які утворюються шляхом об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їхньої господарської діяльності.
Споживчі кооперативи – кооперативи, які утворюються шляхом об'єднання фізичних та (або) юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів. Підвидом споживчих кооперативів є споживчі товариства, які створюються відповідно до Закону України "Про споживчу кооперацію" від 10 квітня 1992 р. Споживчі товариства можуть об'єднуватися в добровільні союзи, які здійснюють делеговані їм повноваження, зокрема підготовку та підвищення кваліфікації кадрів, проведення наукових досліджень, конструкторських робіт і втілення їх результатів, вирішення спорів між учасниками союзів.
Особлива роль в господарській практиці України відводиться саме виробничому кооперативу. Організаційно-правова форма виробничого кооперативу досить поширена, особливо в будівництві, сільському господарстві та в деяких інших сферах народного господарства.
Правове становище виробничих кооперативів в Україні регулюється ГК України та Законом України "Про кооперацію" від 10 липня 2003 р., а щодо сільськогосподарських кооперативів – Законом України. "Про сільськогосподарську кооперацію" від 17 липня 1997 р.
Поняття виробничого кооперативу визначається ст. 95 ГК України, а саме: виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства з метою спільної виробничої або іншої господарської діяльності, що базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні майнових пайових внесків, участі в управлінні підприємством та розподілі доходу між членами кооперативу відповідно до їхньої участі у його діяльності
Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції, підприємства прагнуть об'єднуватись.
Такі групи (об'єднання) підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об'єднання, які слід відрізняти від господарських товариств, що є підприємствами, а не їх об'єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання - це один з видів суб'єктів господарювання.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГК України об'єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об'єднання підприємств є юридичною особою.
Господарський кодекс вперше провів поділ об'єднань підприємств на види та організаційно-правові форми, хоч в практиці господарювання такі об'єднання існували і до прийняття ГК України .
Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як:
– господарські об'єднання,
– державні господарські об'єднання,
– комунальні господарські об'єднання (ч. 1 ст. 119 ГК України).
Ч. 1 ст. 120 ГК України встановлює такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші форми об'єднання інтересів підприємств, передбачені законом (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).
Асоціація – це договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації.
Корпорація – це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.
Консорціум – це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.
Концерн – це статутне об'єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.
В Україні також діють холдингові компанії. Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГК України асоційовані підприємства (господарські організації) – це група суб'єктів господарювання – юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або організаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. Залежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.
Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього підприємства кваліфікованою більшістю голосів.
Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або загальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокрема володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.
Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано відповідно до закону.
Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього підприємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою компанією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог ст. 126 ГК України та інших законів.
Як ми вже вказували в теорії господарського права обґрунтована точка зору, що до суб'єктів господарювання відносяться також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи госпо дарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Відокремлений підрозділ (філія, представництво, структурна одиниця) господарських організацій (ВП) — це суб'єкт господарювання без прав юридичної особи, що створюється за рішенням організації, до структури якої входить, і діє в межах повноважень, закріплених у положенні, затвердженому організацією-засновником.
Особливістю правового становища є:
– спеціальне регулювання: ст. 64 ГК України; ст. 95 ЦК України; закони: «Про господарські товариства» (ст. 9), «Про банки і банківську діяльність» (статті 23-25) та ін.;
– наявність у ВП статусу суб'єкта господарювання без прав юридичної особи і залежного від організації, до структури якої входить і за рішенням якої створюється; разом з тим господарська організація, що створює ВП, повинна мати права юридичної особи;
– майнова відокремленість ВП від господарської організації, до структури якої він входить, для філій це ще і територіальна відокремленість;
– діє на підставі положення, що затверджується організацією, складовою якої є і за рішенням якої створюється ВП;
– правовий титул майна - право господарського використання, зміст якого визначається в положенні про ВП; відтак, господарська організація, що створює ВП, визначає його повноваження і контролює його діяльність;
– здійснення господарської діяльності ВП від імені господарської організації, до структури якої він входить;
– відповідальність за зобов'язаннями ВП несе зазвичай господарська організація, до структури якої входить ВП;
– ліквідація ВП здійснюється за рішенням господарської організації, до структури якої він входить.
Дата добавления: 2015-12-29; просмотров: 1013;