Б) Професійно прикладне фізичне виховання

При проведенні профорієнтаційної роботи важливим є професійно-прикладне фізичне виховання (ППФВ), яке включає здійснення впливів на учнів у таких двох напрямках. По-перше, це сприяння різнобічному фізичному розвитку і загальному підвищенню функціональних можливостей організму учня, в тому числі можливостей у подоланні вад фізичного і психічного розвитку. По-друге, це розвиток в учнів за допомогою спеціально підібраних засобів і методів фізичного виховання тих рухових якостей і вмінь, які відіграють важливу роль у певних професіях.

Різні професії ставлять неоднакові вимоги до робітника. У зв’язку з цим ППФВ забезпечує диференційований корекційно-розвивальний вплив з урахуванням особливостей конкретних професій, що подають в допоміжних школах. Є види професій, які вимагають від робітника схожих якостей, які можна розвивати однаковими засобами і методами фізичного виховання. Виходячи з вищевикладеного, найпоширеніші профілі трудової підготовки в допоміжних школах можна об’єднати в такі групи:

1) перша – швейна, шевська, картонажно-палітурна справа;

2) друга група – столярна, столярно-теслярська, слюсарна справа, сільськогосподарська праця;

3) третя група – будівельна справа – мулярі, штукатури і ін.

Розв’язання завдань ППФВ досягається передусім застосуванням спеціально підібраних вправ. М.О. Козленком доведено, що ефективним для першої групи професій є фізичні вправи, які розвивають спритність, швидкість, витривалість рухів кистей і пальців рук, окомір, витривалість рухів кінцівок до тривалого перебування в сидячому положенні. Для другої групи – вправи, що розвивають силу м’язів рук і плечового поясу, швидкість і точність рухів, взаємодію обох рук, витривалість до динамічних навантажень.

Для третьої групи – вправи, що розвивають функцію вестибулярного апарату, силу і точність рухів, витривалість до праці в незручних положеннях (перебування на риштуваннях).

При визначенні засобів і методів, спрямованих на підвищення рухової активності, дослідники, на чолі з М.О. Козленком, керувалися положенням про необхідність забезпечувати цілісний вплив на психомоторні функції учня спеціальної школи.

Рухове завдання є фактором, що організує систему дій і визначає технологію діяльності. Його формування ґрунтується на єдності чуттєвості образів (пропріорецептивних, зорових, тактильних, слухових) і знань про рухову діяльність, відображених у поняттях. При цьому центральною ланкою усвідомленого програмування дії виступає розуміння причиново-наслідкових зв’язків між характеристиками рухів (напрямком, амплітудою, швидкістю, м’язовим зусиллям) і їх результатами. М.О. Козленко зазначав, що застосування спеціальних прийомів спонукає дітей до формулювання простих суджень і на основі цього роблять висновки. Такі судження і умовиводи є необхідною умовою розвитку у них здібностей:

1) самостійно набувати руховий досвід;

2) ефективно використовувати його для своїх дій.

Дітей з важкими розладами мовлення необхідно навчати правильному раціональному підніманню вантажів, тому що їх самостійна праця на виробництві, особливо осіб чоловічої статі, пов’язана з підйомами і перенесеннями вантажів.

Є чотири групи засобів та методичних прийомів, що активізують пізнавальну діяльність учнів, сприяють вдосконаленню рухів діти з важкими розладами мовлення.

Фізичні вправи, які стимулюють розвиток в учнів довільного регулювання рухів. До таких вправ відносяться: 1) Метання в ціль. 2) Стрибки на точність приземлення. 3) Вправи з рівноваги. 4) Кидання м’яча на підлогу чи в стіну. 5) Рухливі ігри, що вимагають точності рухів та інше.

Щоб правильно виконати вправи, учні повинні чітко сприймати самі рухи та їх результати, - встановлювати причиново-наслідкові зв’язки між характеристиками рухів і їх результатами, і на підставі цього – вносити відповідні корективи для вдосконалення своїх дій. На основі цього відбувається розвиток вищих психічних функцій, в результаті цього здійснюється довільна побудова рухових дій.

Педагогічні засоби, методичні прийоми, що сприяють виникненню і розвитку в учнів пізнавального інтересу до фізичних вправ: 1) Це досягається диференційованим добором вправ і методів з урахуванням пізнавальних і фізичних можливостей учнів. 2) Дотриманням вимог посильності і привабливості вправ. 3) Оптимальним темпом їх виконання. Також це створення певних: 1) Ігрових ситуацій. 2) Сюрпризних елементів. 3) Елементів змагання для зацікавлення учнів фізичною культурою.

Методичні прийоми, що спонукають учнів сприймати власні рухи, (а саме такі їхні характеристики, як напрям, амплітуда, швидкість). Набуття досвіду сприймання, порівнювання ознак власних рухів є вихідним моментом і умовою вдосконалення довільного регулювання рухів, а отже, і підвищення рівня виконання рухових дій. Наприклад, чергується виконання однієї вправи в повільному, середньому і швидкому темпах. Розслаблено і з м’язовим контролем, плавно і переривчасто, змінюється амплітуда і напрям рухів. При цьому увага учнів спрямовується на особливості виконання вправ. Завдяки такій варіативності виконання вправ в учнів розвивається здатність більш точно сприймати і регулювати власні рухи.

Педагогічні прийоми, що стимулюють розвитку в учнів мовленнєвих навичок, пов’язаних з руховою діяльністю. Ці прийоми орієнтовані на активізацію формування в учнів знань про рухові дії і включають засвоєння назв вправ, вихідних положень, рухів і їх характеристик, вимог правильного виконання вправ і прийомів самооцінювання рухів.