Розумове виховання учнів спеціальної школи.

Інтелектуальне (розумове виховання)спрямоване на:

1) розвиток інтелектуальної культури особистості;

2) пізнавальних інтересів та мотивів;

3) навичок мисленнєвої діяльності;

4) культури мислення, раціональної організації навчальної праці.

Розглянемо ці напрямки окремо:

Інтелектуальний розвиток (лат. іntellektus – пізнання, розуміння) – духовний, розумовий розвиток людини, який включає розвиток здібностей, чуттєвого пізнання (відчуття, сприймання, уявлення) і розвиток мислення (опосередкованого і узагальненого), пізнання людиною об’єктивної реальності.

Інтелектуальний розвиток повинен здійснюватись в процесі взаємодії природи з суспільством.

Цей напрямок виховного впливу є визначальним у всій навчально-корекційно-виховній роботі в спеціальній школі.

У дитини спочатку розвивається наочно-образне мислення, мовна здатність, далі – збагачення чуттєвого досвіду, розширення розумового кругозору – розвиток пізнавальної діяльності (навчання).

Результатом мисленнєвої діяльності є знання (пізнання, уявлення).

Знання – знаряддя мислення, один з критеріїв активності виховного впливу.

Причиною багатьох стресів у житті, соціальних конфліктів, проявів негативних форм поведінки людей є низький рівень мисленнєвої діяльності.

Одне із завдань інтелектуально виховання – культура мислення.

Культура мислення – сукупність вироблених людством прийомів, норм і правил розумових дій у процесі узагальненого і опосередкованого пізнання дійсності, яке виражається в умінні чітко формувати завдання (проблеми), обирати оптимальні методи(шляхи розв’язання проблеми), формувати обґрунтовані висновки, правильно використовувати їх на практиці.

Культура мислення підвищує цілеспрямованість, організаційність, ефективність пізнавальної діяльності.

Завдяки культурі мислення розумово відсталі діти привчаються до цілеспрямованої, організаційної та ефективної роботи під час занять.

В учнів спеціальної школи виявляється затримка становлення особистісного розвитку, зокрема емоційно-вольової сфери, а також у дітей з важкими розладами мовлення спостерігається зниження рівня розвитку пізнавальних процесів, тому корекція розумового розвитку дитини є першочерговим виховним завданням школи.

Розумове виховання – це формування світогляду дитини, її знань, пізнавальних здібностей, розвиток і корекція відчуттєвого пізнання і мислення.

Говорячи про розумове виховання учнів спеціальної школи, необхідно насамперед мати на увазі корекцію, часткове усунення, пом’якшення основних недоліків їх розумової діяльності.

У розв’язанні цього завдання головну роль відіграє процес навчання діти з важкими розладами мовлення загальнонавчальним і трудовим знанням і вмінням.

Значну частину часу у діти з важкими розладами мовлення займає навчальна діяльність, яка реалізується на уроках і в процесі позакласної виховної роботи (з усіх виховних впливів).

Навчання є виховуючим фактором при формуванні різних якостей особистості дитини, а у дітей з важкими розладами мовлення, на базі основного недоліку, затримується у формуванні емоційно-вольова сфера, тому корекційну роботу слід розпочинати із розвитку особистісних характеристик дитини .

Зміст розумового виховання:

1) озброєння учнів новими знаннями, методами оволодіння цими знаннями і застосування їх на практиці;

2) формування вміння учнів раціонально використовувати вільну годину;

Наприклад: гурток ручної праці. Для того щоб отримати деякі знання, вміння, в цьому гуртку дітям потрібна постійна аналітико-синтетична мисленнєва робота:

— діти повинні порівнювати предмети;

— знаходити їх спільне і відмінне;

— на навчальних заняттях діти роблять просту класифікацію предметів за їх істотними якостями – встановлюють причинові зв’язки;

— уточнюють свої погляди, уявлення;

— набувають нові поняття.

Далі в процесі виховного впливу дитина навчається:

— запам’ятовувати і відтворювати навчальний матеріал;

— вчиться використовувати засвоєнні знання в практичній діяльності.

Це все і є розумове виховання дитини.

Вимоги до вчителя:

1) вчитель розширює і уточнює запас уявлень розумово відсталої дитини шляхом практичних вправ (навчаючи порівнювати предмети, знаходити спільність і відмінність), широко використовується наочність при навчанні і практичній діяльності самих дітей з реальними об’єктами (порівнювати предмети, виміряти їх, використання цих вмінь в грі, в праці);

2) вчитель повинен індивідуально підходити до кожного учня при підборі навчальних завдань (ступінь складності і обсяг роботи, виконання тощо).

Значне місце в спеціальній школі відводиться ручній праці, роботі в навчальних майстернях, предметним урокам, різним практичним вправам. Навчання має виховне значення для діти з важкими розладами мовлення, тому що при навчанні поліпшується пізнавальна діяльність дитини-логопата.

Велику роль для розумового розвитку учнів спеціальної школи відіграють різні позакласні і позашкільні заходи (включення дитини в загальнокорисну працю, різні доручення).

Слід звернути увагу і на вплив логопедичної роботи на розвиток дитини з важкими розладами мовлення, яка спрямована на виправлення недоліків мовлення, вимови чи розладів письма і читання. Індивідуальна логопедична робота спрямована на корекцію недоліків мовлення у дітей згідно до порушення , а колективна логопедична робота базується на розвитку фонематичного сприйняття, сприйняття усного мовлення, формування складних навичок вимови, тощо. Ця робота сприяє розвитку пізнавальних можливостей дитини.

Основними засобами розумового виховання є :

1) навчальні дисципліни, виховні заходи;

2) подяки і позашкільні заходи;

3) народознавство.

Форми роботи з організаційно-педагогічного впливу на дітей у процесі інтелектуального виховання:

Перша група – форми роботи, спрямовані на виховання свідомого ставлення до учіння, раціональну організацію їхньої навчальної праці, озброєння навичками самостійного набуття знань (озброєння знаннями і навичками роботи над собою в плані виправлення мовленнєвих вад).

Друга група – форми навчально-освітньої діяльності, спрямованої на розвиток творчих здібностей, пізнавальної активності учнів.

Третя група – форми навчально-освітньої діяльності, які спрямованні на розвиток індивідуальних інтересів, здібностей, нахилів, талантів (розвиток індивідуальних можливостей та здібностей дитини).

Навчити – означає дати знання, вміння і навички, виховати потребу, мотив, позитивне ставлення до знань, вмінь і навичок — це моральний аспект.

Навчальна мотивація (бажання, прагнення вивчити норми моралі).

Педагог повинен сформувати позитивну мотивацію, ставлення.

(Мотивація – виникнення активності людини для задоволення відповідних потреб, мотив – внутрішній імпульс до дії).

Для дітей навчальна мотивація дуже необхідна, це задовольняє власні потреби.

Шляхи стимулювання мотивації навчання:

1. Зацікавлення дітей до засвоєння нових способів дій (Н-д, моральних)

2. Здійснення “проблематичного включення” учня через стимулювання потреби до новизни (Н-д, вимоги тощо).

3. Підтримувати новизну за допомогою діяльності, контролю, корекції.