Фізіологічні основи знеболювання

Існує декілька типів знеболювання: фізичні, медикаментозні, нейрохірургічні.

Фізичні методи

До цієї групи методів належать такі: іммобілізація больової ділянки, її зігрівання чи охолодження, зне- болювання шляхом електростимуляції, масаж, діатермія. Досить ефективним є метод акупунктури, який здійснюють за допомогою голок – голкотерапія, чи електричного струму – електропунктура – при цьому діють на спеціальні точки організму. Іноді використовують припалювання в цих точках. При акупунктурі, як припускають, виробляється бета-ендорфіни в гіпоталамо-гіпофізарній системі, які й забезпечують знебо- лювання.

Медикаментозні методи

Вони, перш за все, поділяються на:

- місцеве знеболювання (новокаїном, лідокаїном, ультракаїном), яке використовується в хірургії, стоматології;

- загальне знеболювання (наркоз) шляхом внутрішньовенного введення знеболюючих (барбітуратів)

або з допомогою інгаляцій (фторетан, закис азоту та ін.);

- аналгезія (морфій тощо).

Ці препарати діють на різних рівнях сенсорних систем, блокуючи генерацію і проведення ПД у больо- вих волокнах, або передачу больових імпульсів у провідних шляхах (люмбальна анестезія).

Нейрохірургічні методи.

До цих методів потрібно віднести такі:

- нейротомія– перерізка чутливих нервів вище місця виникнення болю;

- лордотомія– перерізка коміссур спинномозково-таламічного тракту;

- таламоектомія– стереотаксичне руйнування деяких ядер таламуса;

- лейкотоміяабо лоботомія– перерізка волокон, які зв’язують лобні частки з таламусом. У наш час ця операція заборонена, оскільки після неї відбуваються значні зміни психіки людини.

Лекція 26. ФУНКЦІЇ ЗОРОВОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ

Вступ

Значення зорової сенсорної системи

Зорова сенсорна система дозволяє орієнтуватися в просторі, вивчати оточуючий світ, навчатися, бра- ти участь у творчій діяльності. Це можливо тому, що зорова сенсорна система забезпечує отримання до 90% усієї інформації про навколишній світ.

Характеристика параметрів світла

Подразником для зорової системи є світло. Світло, що надходить на сітківку ока, являє собою суміш променів, що мають різну довжину хвилі. Це світло називають білим світлом. Воно складається з фотонів (квантів). Фотон– пакет електромагнітних коливань, енергія яких дорівнює 4–7 х 10 -10 ерг/с.

Око людини сприймає світлові промені частотою від 4х1014 до 7х1014 Гц, довжина хвиль, відповідно складає від 400 до 700 нм (1 нм = 10-9м).

Поріг сприйняття зорової сенсорної системидуже малий і складає 1–6 квантів світла для паличок. Це відповідає 1кд (кендел – свічка), тобто світло однієї свічки на відстані 100 км. Часові параметри зору залежать від двох показників: часової сумації та критичної частоти миготіння. Якщо стимул триває менше 20 мс, то потрібно посилення його інтенсивності. Слідові процеси в зоровій системі зберігаються 150–200 мс. Тому переривчасте світло сприймається як безперервне (світло електричної лампочки). Критична частота світлових миготінь – частота, при якій світлові імпульси сприймаються не роздільно, а разом. Для паличкового зору вона складає 22–25/с, а для колбочкового – 80/с. На цьому базується частота кадрів, потрібних для сприйняття кінофільму.

Світлові хвилі, що мають довжину меншу за 400 нм, ультрафіолетові, у значній частині не проходять крізь атмосферу. Частина променів, що пройшли атмосферу, затримується деякими структурами ока – кришталиком, склоподібним тілом. Кришталик у результаті цього поступово жовтіє. Світлові хвилі, що мають довжину хвилі більшу ніж 700 нм, інфрачервоні, не сприймаються сітківкою, вона до них не чутли- ва, Це дуже добре, оскільки в іншому разі око сприймало б лише власне випромінювання.

Функції зорової сенсорної систе- ми:

- розрізнення світла й темряви;

- визначення кольору предметів і явищ оточуючого світу;

- оцінка інтенсивності світла й кольору;

- оцінка віддаленості видимих предметів;

- оцінка об’ємності й глибини роз- ташування предметів;

- оцінка знаходження джерела світла;

- формування відчуттів, уявлень, образів.

Зорова сенсорна система включає три функціональних части- ни:

1) світлопровідну й заломлюючу частини ока;

2) руховий апарат ока;

3) власну сенсорну частину, що включає, рецепторний, провідниковий і корковий відділи, які забезпечують сприйняття та аналіз світлових сигналів.

Рис. 12.4. Будова ока людини.

Рефракція ока

Рефракційний (заломлюючий) апарат окапредставлений прозорими середовищами ока, через які заломлюючись проходять світлові промені. Заломлюючий апарат ока включає рогівку, вологу передньої та задньої камер ока, кришталик, склоподібне тіло (рис. 12. 4).

Заломлююча здатність середовищ різна й кожне з них має свій рефракційний індекс. Рефракційний індекс– відношення швидкості світла в повітряному середовищі (300000 км/с) до швидкості світла у відповідному середовищі.В оці швидкість знижується до 200000 км/с. Рефракційний індекс рогівки становить 1,38, водянистої вологи – 1,33, кришталика – 1,4, склоподібного тіла – 1,34. Найсильнiше за- ломлення свiтлових променiв вiдбувається на межi контакту оптичних середовищ з найбільшою різницею між рефракційними індексами, тобто на межі повітря-рогівка. Заломлюючу здатність ока вимірюють в діо- птріях. Діоптрія – оптична сила лінзи з фокусною відстанню в 1 метр.Вона є величиною, оберненою фокусній відстані. Таким чином, враховуючи, що задня фокусна відстань ока складає майже 17 мм, опти-

чна сила ока складає 58,6 діоптрій.

Для спрощення аналізу залом- лення світлових променів використовується модель “редукова- ного ока”, в якому всі середовища мають один і той же показник залом- лення та єдину сферичну поверхню. Після того як світлові промені зало- мились, вони попадають на сітківку, де формується точкове зображення, перевернуте (зверху вниз, справа ліворуч), зменшене й дійсне (рис. 12.5).

(еметропічному), міопічному та гіперметропічному оці