Анатомо-фізіологічні особливості шлунково-кишкового тракту

Травлення – сукупність складних процесів механічної і хімічної обробки їжі, її усмоктування і засвоєння, що забезпечують організм джерелом енергії та будівельним матеріалом, необхідним для його життєдіяльності. В основі механічної обробки їжі лежать фізичні процеси її подрібнення, набрякання, розчинення та формування харчової грудки, придатної для ковтання і подальших хімічних перетворень. В основі хімічної обробки їжі – процеси ферментативного розщеплення білків, жирів і вуглеводів до кінцевих продуктів (білків до амінокислот, жирів до гліцерину і жирних кислот, вуглеводів до моносахаридів), з яких після усмоктування в тканинах організму синтезуються органічні речовини, специфічні даному організму. Крім білків, жирів і вуглеводів важливу роль у травленні людини відіграють органічні кислоти, вітаміни, мінеральні солі і вода.

Система органів (шлунково-кишкового тракту – рот, глотка, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник і травні залози – печінка, підшлункова залоза, слинні, шлункові, кишкові), що приймає участь у травленні, утворюють травну систему організму (рис. 113).

Рис.113 Схема травної системи

Шлунково-кишковий тракт представляє собою трубку довжиною приблизно 7-8 м, що по всій довжині утворюєь розширення – порожнини та звуження. Стінки травного каналу утворені трьома прошарками: зовнішній – сполучноканинний прошарок, що відокремлює травну трубку від навколишніх органів і тканин, середній – м'язовою і внутрішній – утворений слизовою оболонкою.

Основні відділи шлунково-кишкового тракту: ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, тонкий і товстий кишечник.

Ротова порожнина – початкова частина травного каналу, обмежена попереду – губами, що замикають ротову порожнину; позаду перехід ротової порожнина в глотку обмежений зевом. У ротовій порожнині дорослої людини розташовані 32 зуба, 3 пари слинних залоз (привушні, під'язичні і підщелепні) і язик – м'язовий орган, вкритий слизовою оболонкою, котра утворює численні сосочки зі смаковими рецепторами (на кінчику язика – рецептори, що сприймають солодкий смак, на корені – гіркий, на бічних поверхнях – кислий і солоний). Рецепторний апарат слизової оболонки ротової порожнини, крім смакових рецепторів, представлений тактильними, температурними та больовими рецепторами. На межі переходу ротової порожнини в глотку, з боків зева, знаходяться скупчення лімфоїдної тканини – мигдалини, які виконують захисну роль у боротьбі з мікроорганізмами.

Основні функції ротової порожнини:

1) механічна обробка їжі (подрібнення, зволоження і формування харчової грудки);

2) хімічна обробка їжі (розщеплення вуглеводів під дією ферментів слини);

3) смакова, температурна, больова і тактильна рецепція;

4) приймає участь у звукоутворенні та формуванні членороздільної мови.

Глотка– м'язовий орган, що представляє собою м'язову трубку довжиною близько 15 см, яка з'єднує ротову порожнину зі стравоходом і носову порожнину з гортанню. В глотці травні шляхи перетинаються з дихальними шляхами. Звужена частина глотки на рівні шостого шийного хребця переходить у стравохід.

Стравохід – м'язова трубка довжиною 25-30 см, утворена у верхній третині поперечносмугастою мускулатурою, а далі – двома шарами гладкої мускулатури. Просвіт стравоходу має 3 фізіологічні звуження: верхнє – напочатку на рівні персневидного хряща, середнє – на рівні біфуркації трахеї і нижнє – на рівні переходу стравоходу через діафрагму. Більша частина стравоходу розташована в задньому середостінні і перебуває в тісному контакті із трахеєю, лівим бронхом, нисхідною частиною аорти, грудною лімфатичною протокою, блукаючим нервом. У нижній частині стравоходу добре розвинені анастомози між гілками верхньої полої і воротної венами, що має клінічне значення при утрудненні відтоку з воротної вени.

Основні функції глотки і стравоходу – рефлекторний акт ковтання та проведення харчової грудки з ротової порожнини в шлунок (рідка їжа протягом 1-2 сек, тверда – 6-9 сек).

Шлунок– мішкоподібне розширення травної труби, розташоване між стравоходом і дванадцятипалою кишкою в епігастральній ділянці, причому більша частина шлунка розташована левіше передньої серединної лінії.

У шлунку умовно виділяють кілька відділів, що мають різні анатомо-фізіологічні характеристики:

1. Кардіальний відділ (названий через анатомічну близькість із серцем) – місце впадання стравоходу в шлунок. М'язовий прошарок кардії утворює сфінктер, що перешкоджає зворотному руху їжі зі шлунка в стравохід.

2. Дно або склепіння шлунка – куполоподібне розширення розташоване вище горизонтальної лінії, котра проходить через кардіальний отвір. В ділянці дна накопичується повітря, що надходить у шлунок разом з харчовими масами. Слизова оболонка дна шлунка багата залозами, котрі секретують шлунковий сік, що містить велику кількість соляної кислоти.

3. Тіло шлунка – найбільш велика частина шлунка, розташована між склепінням і воротарем.

4. Воротар (пілорична частина) – кінцевий відділ шлунка, який переходе у дванадцятипалу кишку. В ньому виділяють: печеру воротаря, у якій накопичується частково переварена їжа, і канал воротаря зі сфінктером, по якому їжа зі шлунка надходить у тонкий кишечник.

Основні клітини слизової оболонки шлунка, що входять до складу шлункових залоз:

· головні клітини – виділяють пепсиноген, попередник пепсину, основного ферменту, що переварює білки;

· парієтальні (облягаючі) клітини – продуктують соляну кислоту і внутрішній фактор Касла (який бере участь у засвоюванні заліза);

· слизові кліини, продуктують лужний слиз, так званий бар'єр, що захищає слизову оболонку від дії ферменту пепсину та соляної кислоти;

· G-клітини – виробляють гастрин, речовину, що стимулює продукцію соляної кислоти парієтальними клітинами.

У шлунку розрізняють три види шлункових залоз: власні залози шлунка, карді альні і пілоричні. Власні залози шлунка (фундальні) розташовані в ділянці тіла і дна шлунка і складаються з головних, парієтальних і слизових клітин. Кардіальні і пілоричні залози розташовані у відповідних відділах шлунка і складаються зі слизових клітин. Провідне значення в шлунковому травленні має шлунковий сік, котрий виробляється фундальними залозами.

Основні функції шлунка:

· резервуар для прийому їжі;

· секреторна – секреція шлункового соку (за добу до 2 л), що складається з води, ферментів – пепсини А, В і С, гастриту, лізоциму, слизу, мукопротеїдів – внутрішній фактор Касла і неорганічні речовини (соляна кислота);

· травна – хімічна й механічна обробка їжі (розщеплення білків пепсином при участі хлоріднаї кислоти, що підтримує кисле середовище, необхідне для активації багатьох ферментів; сприяє набряканню білків, для полегшення їх переварювання);

· всмоктувальна – шлунок здатний всмоктувати воду, алкоголь і деякі інші речовини;

· бар'єрна – бактерицидна дія соляної кислоти і лізоциму шлункового соку;

· захисна – шлунковий слиз охороняє слизову оболонку шлунка від агресивного впливу на неї компонентів шлункового вмісту;

· моторна – механічна обробка і евакуація харчової маси в дванадцятипалу кишку, що виконують три види рухів шлунку: перистальтичні хвилі, систолічне скорочення пілоричного відділу і тонічне скорочення, що зменшує порожнину шлунка;

· екскреторна – шлунок здатний виділяти в просвіт токсичні речовини (морфін, свинець, сечовину);

· гемопоетична – продукція внутрішнього фактора Касла, що приймає участь у засвоєні заліза (фактор Касла сприяє екстрагуванню з їжі вітаміну В₁₂ і шляхом зв'язування з ним сприяє його усмоктуванню в тонкому кишечнику). Вважається, що еритропоетин і гастромукопротеїн є тими самими речовинами, що стимулюють еритропоез гуморальним шляхом.

У шлунку їжа (залежно від свого хімічного складу) може затримуватися до 8 годин, протягом яких відбуваються процеси хімічної і механічної обробки їжі.

Коли тиск у пілоричній частини досягне 10-25 см вод. ст, відкривається воротар і порція їжі надходить в дванадцятипалу кишку; кислий вміст шлунка подразнює слизову дванадцятипалої кишки і воротар закривається, а в розслаблену пілоричну частину надходить нова порція шлункового вмісту, що залишається тут доти, доки порція в дванадцятипалій кишці не нейтралізується і не просунеться в тонкий кишечник.

Тонкий кишечник є найдовшою ділянкою травної системи (до 4,5-5 м) і складається з трьох відділів: дванадцятипалої, худої і клубової кишки.

Основні функції: секреторна, травна (порожнинне і простінкове травлення), всмоктувальна, моторна.

Секреторна функція: секреція і виділення до 2,5 л за добу кишкового соку, багатого ферментами, що бере участь у порожнинному і простінковому травленні. Величина його кислотності коливається від 7,3 (у верхніх відділах) до 8,6 (у нижніх відділах).

Травна функція: позаклітинне (порожнинне) і мембранне (простінкове) травлення. Порожниннетравленняздійснюється дією ферментів травних залоз, виділенні в порожнину шлунково-кишкового тракту, які забезпечують початкову стадію переварювання (гідроліз) живильних речовин. Простінкове травлення здійснюється ферментами, локалізованими на структурах клітинної мембрани слизової кишечнику, які забезпечують проміжну та завершальну стадії травлення і початок всмоктування їхніх метаболітів.

Основні ферменти, що беруть участь у порожнинному травленні: панкреатичного соку – протеолітичні (трипсин, хімотрипсин), амілолітичні (амілазу, глікозидазу і галактозидазу) ферменти і ліполітичну субстанцію (ліпазу); кишкового соку – аміно- і дипепдидази, глюкозидази, лужна фосфатаза, нуклеозидази, фосфоліпази. Жовч активує проферменти трипсину і ліпази, емульгує жири, розщеплюючи їх на жирні кислоти та гліцерин. Крім того, в регуляції вуглеводного і жирового обміну беруть участь гормони підшлункової залози (інсулін, глюкагон ) та інші.

Всмоктувальна функція: у тонкій кишці відбувається всмоктування води, мінеральних солей; продуктів гідролізу білків, ліпідів, вуглеводів.

Моторна функція представлена такими видами скорочень:

· ритмічною сегментацією (одночасним скороченням декількох циркулярних м'язів) і

· маятникоподібне скорочення (одночасне скорочення поздовжніх і циркулярних м'язів) – обидва види скорочень забезпечують перемішування вмісту кишечнику (хімуса);

· перистальтичне скорочення (хвилі) забезпечує просування хімусу від проксимального відділу кишки до дистального відділу

· тонічними скороченнями, аналогічними в шлунку, звужують просвіт кишечнику.

Товстий кишечник відноситься до нижнього відділу травного тракту і складається із трьох відділів: ободочної, сигмовидної і прямої кишки.

Основні функції товстого кишечника: всмоктування води і формування калових мас. Сік товстого кишечнику вміщує невелику кількість ферментів і слиз, що полегшує формування і просування калових мас по кишечнику. Мікрофлора товстого кишечнику перешкоджає розвитку чужорідної мікрофлори, бере участь у переварюванні, синтезі вітамінів групи В і вітаміну К. Моторна функція товстого кишечнику представлена перистальтичними, антиперистальтичними (сліпа, висхідна і початок поперечно-ободочної кишки), маятникоподібними і пропульсивними скороченнями, що забезпечують повільне (до 17 годин) просування калових мас по кишечнику і його спорожнювання (акт дефекації). Дефекація являє собою частково довільний акт спорожнювання кишечнику в результаті погодженої взаємодії м'язів товстої кишки і сфінктерів заднього проходу. У нормі акт дефекації відбувається один раз у добу, маса калу – близько 200 г.

Моторика кишечнику регулюється міогеними, нервовими і гуморальними механізмами.

Розпит хворого

Основні скарги хворих із захворюваннями органів травлення: порушення апетиту, зміна смаку, дисфагія, біль, печія, відрижка, нудота, блювота, кровотеча, метеоризм, тенезми, діарея, закрепи. Однак, кожний з відділів травного тракту має як загальні, так і специфічні скарги (табл. ).

Таблиця

Топографія скарг хворого при поразці різних відділів травного тракту

Порушення апетиту. Зниження апетиту або повна його відсутність, називається анорексією – anorexia (a – відсутність, orexis – бажання), обумовлене зниженням збудливості харчового центра і пригніченням почуття голоду. Клінічно анорексія проявлятися у вигляді остраху прийому їжі у зв'язку з неприємними відчуттями після їжі; може супроводжуватися почуттям відрази до їжі, відригуванням або блювотою; може бути вибірковою: хворий відмовляється від м'яса, що характерно для раку шлунка, від жирної їжі – при ахілії. Вимушена анорексія спостерігається при виразковій хворобі, при якій почуття голоду присутнє, але хворий побоюється їсти, тому що їжа викликає біль. Апетит зникає при багатьох інфекційних захворюваннях, злоякісних пухлинах, туберкульозі, уремії, а може бути і психічного походження. Анорексія часто виникає при гострому гастриті і загостренні хронічного гастриту зі зниженою секрецією, а також при раку шлунка. У розвитку зазначених симптомів певну роль грають глосити, гінгівіти, фарингіти, що нерідко супроводжують захворювання шлунка.

Апетит може бути підвищеним – булімія (bulimia – вовчий голод, від bus – буйвол, limos – голод ), почуття голоду розвинене незалежно від часу і кількості прийнятої їжі. Апетит посилений при цукровому діабеті, що називається поліфагією (polyphagia – багато їсти, поглинання великої кількості їжі).

Апетит може бути спотвореним. Хворі вимагають більше гострі і пікантні блюда. Повне спотворення апетиту характеризується тим, що хворі їдять зовсім неїстівні речі: пісок, крейда, вугілля, папір, волосся, свічі, що також називається pica – сорока, що часто тримає в дзьобі предмети, негідні для їжі, або алотриофагія. Дане явище зустрічається при анемії, вагітності, істерії.

Дисфагія – dysphagia (dys – розлад, phagien – їсти), утруднення проходження їжі по стравоходу. У звичайних умовах проходження їжі по стравоходу не викликає болісних або неприємних відчуттів. Клінічно дисфагія проявляється у вигляді неприємних відчуттів по ходу стравоходу, відчуття зупинки харчової грудки за грудиною, розлад ковтання ("грудка в горлі"), почуття дряпання та печії. Дисфагія є основною скаргою при звуженні стравоходу, функціонального й органічного походження.

Звуження органічного характеру розвиваються при наявності пухлини стравоходу, рубця на місці колишньої виразки або після термічного або хімічного опіку слизової, а також при стисканні стравоходу в результаті процесів, які розвиваються в анатомічно близькі до нього органах, найчастіше пухлинами різного походження, що проростають у заднє середостіння (лімфосаркоми, лімфогранулематоз, аневризми). Як правило, це безболісна форма дисфагії, що розвивається поступово, прогресивно підсилюючись. При цьому хворій спочатку почуває утруднення при проходженні скоринки сухого хліба або шматка м'яса. Перш, ніж ковтати, він довго і старанно розжовує їжу, рясно змочує слиною або запиває водою, потім він поступово відмовляється від твердої їжі, переходячи до кашкоподібних або пюреподібних блюд. Кожний прийом їжі стає серйозною справою: хворий їсть повільно і довго, ретельно пережовуючи їжу. Нарешті, по стравоходу починає проходити тільки рідка їжа, а потім і рідка їжа проходить з утрудненням і нерідко виникає блювота. Прогресуюча дисфагія характерна, насамперед, для ракового звуження стравоходу.

Функціональне звуження стравоходу може виникнути рефлекторно в результаті спазму гладкої мускулатури під впливом порушення вегетативної регуляції при невротичних станах, аневризмі аорти, глистяних інвазіях, а також при отруєнні стрихніном, правці, сказі. Спазми стравоходу виникають частіше у людей молодих, легко збудливих, з нестійкою нервовою системою. При спазмі стравоходу тверда їжа нерідко ковтається легше, ніж рідка, тому що більш важка грудка іноді в стані перебороти спазм.

При захворюваннях стравоходу розвивається болісна дисфагія. Стравохідна дисфагія супроводжується болем при запальних процесах слизової оболонки стравоходу (езофагіт), при опіках, при дивертикулах (розширеннях) стравоходу. Вона локалізується в ділянці шиї або за грудиною, з іррадіацією в хребет, лопатки, надчеревну ділянку. Дисфагія може спостерігатися при анеміях.

При розпиті хворого необхідно виявити болісність і кровоточивість ясен, болісність язика, відчуття неприємного смаку в роті, притуплення або відсутності смакових відчуттів, відсутність смаку, спрагу (її періодичність, кількість випитої рідини), сухості в роті (її періодичність, тривалість, інтенсивність, зв'язок із прийомом їжі, слиновиділення).

При захворюваннях стравоходу часто спостерігається значне виділення слини – салівація або сіалорея.

Посилена спрага (polidipsia) при захворюваннях шлунка зустрічається рідко – у випадках гіперсекреції та зниженої рухової активності.

Больовий синдром – відчуття болісності або дискомфорту, є загальним симптомом при ураженні органів травлення. Однак особливості больового синдрому при ураженні різних відділів шлунково-кишкового тракту дозволяють лікарю орієнтовно представити характер патологічного процесу.

Болісні відчуття в ділянці живота, відповідно до сучасних подань про фізіологію болю, є результатом подразнення рецепторів цереброспинальних нервів, що знаходяться у парієтальній черевині, м'язах, шкірі. Подразнення аферентних нервових закінчень обумовлено різними хімічними речовинами, що утворяться на периферії в результаті ушкодження тканин (гістамін, брадикінін, ацетилхолін, порушення обмінних процесів (молочною, щавлевої кислотами) і ін. Оскільки відчуття болю формується у вищих відділах центральної нервової системи, то інтенсивність його залежить від типологічних особливостей вищої нервової діяльності людини, емоційного фону, обстановки, у якій перебуває хворий. При цьому відчуття болю в одних випадках може збільшуватися, в інших – зменшуватися.

Прийнято вважати, що біль при захворюваннях внутрішніх органів може виникнути внаслідок порушення кровообігу, спазму гладких м'язів, розтягання стінок порожнистих органів, запальних змін в органах і тканинах.

Деталізація болю в животі:

– локалізація (запропонувати пацієнтові вказати рукою місце болісних відчуттів);

– сила (інтенсивність);

– періодичність;

– характер (пекучі, рвучкий., ріжучі, стріляючі, свердлячі та ін.);

– причина появи або посилення болю;

– відношення болю до прийому їжі та акту дефекації;

– сезонність;

– іррадіація;

– супутні явища;

– чим припиняється або зменшується біль.

Локалізація болюзалежить від стадії захворювання та наявності ускладнень. Болі в епігастральній ділянці під мечоподібним відростком характерні для гастриту, виразкового процесу в кардіальному, субкардіальному відділах шлунка; можуть спостерігатися також при захворюваннях печінки, підшлункової залози, викликаються подразненням сонячного сплетення, грижами білої лінії. Сюди можуть іррадіювати болі з інших внутрішніх органів. Болі в лівій половині епігастральної ділянки нерідко пов'язані з виразками тіла шлунка, у правій її половині – при пілоричних і дуоденальних виразках. При постбульбарних виразках болі можуть відчуватися в спині; на відміну від болів при радикуліті, вони слабшають після прийому їжі або лугів. При перфорації виразки шлунка або дванадцятипалої кишки гострий біль, що виник спочатку в надчеревній ділянці, надалі, у зв'язку із затіканням вмісту шлунка, переміщається в праву клубову ділянку. Отже, для правильної діагностики захворювання необхідно ретельно вивчити первинну і наступну локалізацію болю в ділянці черевної порожнини.

При ураженнях поперечно-ободової кишки болі локалізуються над пупком, тонкого кишечника – в ділянці пупка та нижче, при захворюваннях сліпої кишки – у правій клубовій ділянці. Болі в лівій половині живота, що з'являються перед дефекацією, характерні для захворювань нисхідного відділу кишки і сигмоподібної кишки. Болі в задньому проході під час дефекації характерні для захворювань прямої кишки (геморой, проктит, тріщини, рак).

При гострому апендициті спочатку відзначається тупий біль у надчеревній ділянці; надалі у зв'язку з переходом запального процесу на парієтальну очеревину відзначається гострий біль у правій клубовій ділянці.

Біль буває постійний або періодичний. Постійний біль характерний для гострих запальних процесів, порушення цілості порожнистих органів, може виникати внаслідок подразнення нервових закінчень брижі і парієтальної очеревини. При гострій кишковій непрохідності відзначається поява нападоподібного, що періодично підсилюється, болю, котрий супроводжується блювотою.

Інтенсивність болю може змінюватися від незначного ниючого і стискаючого до найсильнішого, що супроводжується різким погіршенням стану хворого внаслідок розвитку больового шоку. Сильний біль відзначається при перфораціях і ушкодженнях порожнистих органів, заворотах, вузлах. Поява сильного болю в животі, що супроводжується погіршенням стану хворого, є одним із грізних симптомів, що свідчать про наявність патології в черевній порожнині.

Періодичність і характер болів. Постійний (ниючий) біль викликається подразненням нервових закінчень, закладених у слизовій оболонці і підслизовому прошарку гострих запальних процесів, порушення цілості порожнистих органів, може виникати внаслідок подразнення нервових закінчень брижі і парієтальної очеревини.

Періодичний біль (у певні години – наприклад, натще, нічний ) виникає внаслідок гіперсекреції шлункового соку, спазму воротаря. Нападоподібний біль виникає при спастичних скороченнях гладкої мускулатури порожнистих органів (гостра кишкова непрохідність).

Причина появи або посилення болів. Слизова оболонка шлунка і кишечника не має чутливих нервових закінчень. Тому болі, що надходять із порожнистих органів із гладкою мускулатурою, можуть бути обумовлені надмірним розтяганням їхньої стінки або спастичним скороченням гладкої мускулатури. Ці болі, як правило, є періодичними і пов'язані з підвищенням тонусу блукаючого нерва, що призводить також до підвищення кислотності та посилення спастичних явищ. Спорожнювання шлунка від кислого вмісту сприяє припиненню спазму воротаря; характерною рисою таких болів є зникнення або полегшення їх після роботи, прийому речовин, що нейтралізують соляну кислоту або після рідкої їжі, що сприяє розведенню шлункового соку і зниженню концентрації в ньому вільної соляної кислоти.

Зв'язок болю із прийомом їжі: по відношенні до часу, що пройшов після прийому їжі, розрізняють ранні, пізні, «голодні» і нічні болі. Ранні болі з'являються через 0,5-1 годину після їжі, наростають по інтенсивності, тривають 1,5-2 години, зменшуються і зникають в міру евакуації шлункового вмісту. Ці болі характерні для виразок субкардіального відділу та малої кривизни шлунка; при ураженні кардіального відділу болі можуть виникати відразу після прийому їжі. Пізні болі виникають через 1,5-2 години після прийому їжі, поступово підсилюючись по мірі евакуації вмісту зі шлунка. Вони частіше спостерігаються в другій половині дня і зустрічаються зазвичай при локалізації виразки в пілоричному відділі шлунка.

«Голодні» болі з'являються через 5-8 годин після їжі і зникають після прийому їжі. Близькими до них є нічні болі (між 23 і 3 годинами). Прийом їжі (сухарів, цукру, молока, декількох ковтків води) зменшує ці болі, котрі характерні для виразкової хвороби дванадцятипалої кишки. Поява їх натще («голодні болі») і серед ночі («нічні»), зменшення інтенсивності болів після прийому їжі пов'язане з порушенням ритму секреції соляної кислоти, підвищенням її вмісту в шлунковому соку, зв'язуванням соляної кислоти буферними компонентами їжі, часом евакуації шлункового вмісту.

Болі можуть наступати відразу після прийому великої кількості їжіпри запальних процесах в ділянці поперечно-ободової кишки в результаті рефлекторних перистальтичних скорочень цього відділу кишечника, що супроводжуються відчуттям болю.

Болі в животі, пов'язані із захворюваннями кишечника, відрізняються відсутністю строгої залежності від прийому їжі, мають зв'язок з актом дефекації (болі відчуваються до спорожнювання кишечника, під час дефекації і зменшуються після дефекації або після відходження газів). Причиною кишечник болів може бути спастичне скорочення гладкої мускулатури, розтягання кишкової стінки, а також подразнення нервових закінчень у стінці кишечника, у зрощеннях між кишковими петлями та ін.

При спайках очеревини між шлунком і сусідніми органами болі з'являються при перевертанні з боку на бік, натужуванні, згинанні тулуба назад та ін. При опущенні шлунка (гастроптозі) болі можуть виникнути при переході з горизонтального положення у вертикальне, при тряській їзді ізаспокоюються в положенні лежачи, при натисненні на живіт, надяганні бандажа.

Іррадіація болі може мати діагностичне значення. Так, при локалізації виразкового дефекту в кардіальному відділах шлунка болі можуть поширюватися на передсерцеву ділянку, ліву лопатку, грудний відділ хребта. При виразках на задній стінці цибулини дванадцятипалої кишки і у постбульбарному відділі боль нерідко іррадіюють у поперекову ділянку, під праву лопатку, у міжлопатковий простір, у праву клубову ділянку. Болі при коліті і периколіті, спайках можуть іррадіювати у поперек, грудну клітку, нижні кінцівки.

Сезонність болів (з'являються або загострюються навесні або восени) і зв'язок із прийомом їжі (ранні пізні, голодні, натще) характерні для виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки.

Супутні явища у вигляді диспепсії (почуття переповнення в шлунку, дискомфорт, здуття живота, нудота), аерофагії (заковтування повітря, при цьому кількість повітря в шлунку і кишечнику значно збільшується), звичної блювоти відносяться до функціональних розладів, обумовленим порушенням рухової або секреторної функції травної системи і є додатковими критеріями в діагностиці патології шлунково-кишкового тракту.