Будова і конструктивні особливості теплиць і парників

Для вирощування в закритому ґрунті деревних, овочевих, квіткових культур, їх посіву та живцювання необхідні перш за все виробничі площі, захищені від зовнішнього середовища. Основну частину площі займають теплиці і парники. До категорії виробничої площі закритого ґрунту відносяться також спеціальні приміщення - склади, допоміжні забудови.

В теплицях весь рік вирощують грунтові сезонні квіти (гвоздики, калли, троянди), вічнозелені, вазонкові-квітучі та листяно-декоративні, вигоночні цибулинні, балконні квіти (петунію, сурфінію, пеларгонію), розсаду однорічних та багаторічних квітів. В овочівництві провідне місце в осінньо-зимовий період займають помідори та огірки. Для проміжного вирощування використовують цибулю на вигонку, а також редиску, кріп, салат, капусту цвітну та пекінську, розсаду овочевих культур.

Теплиці використовують для розведення екзотичних дерев та кущів, які потребують спеціальних умов вирощування.

Парники використовують в квітникарстві: для вирощування вазон-кових рослин, підготовки цибулинних та інших багаторічних до вигонки (якщо нема спеціальних камер), вирощування розсади та живців, в овочівництві - вирощування розсади.

Проектування майбутньої культиваційної споруди завжди починається з плану - завдання, в якому має бути чітко визначено, які види рослин, якого віку та стандарту і в якій кількості маємо отримати в процесі вирощування. Ці дані допоможуть нам правильно визначити тип культиваційної споруди, яка найкраще підходить для вирощування того чи іншого виду рослин і відповідає потребам та наявним матеріальним ресурсам.

У господарстві, де обсяг вирощування рослин закритого ґрунту є невеликим, приблизно розраховують корисну площу майбутньої культиваційної споруди. Знаючи площу живлення однієї рослини, розміщення їх при вирощуванні і помноживши на загальну кількість рослин, отримаємо корисну площу культиваційної споруди. У господарську площу культиваційної споруди входять: площадка перед входом, доріжки для проходів по здійсненню агротехнічних робіт, місце для розташування інвентарю та обладнання. Корисна і господарська площа складають загальну площу культиваційної споруди.

Парники - малогабаритні культиваційні споруди, у яких дах спирається на раму. Вони являють собою надбудову, заглибину в ґрунт, від несприятливих умов рослини захищені захисними рамами. Основне призначення парників: посів насіння, пікіровки, укорінення живців, вирощування розсади овочевих та квіткових рослин, вирощування теплолюбних рослин. Обігрів у парниках забезпечується різними способами: за допомогою біопалива, електроенергії або водяного опалення.

Парники можуть бути:

Ранні (теплі, глибиною до 0,75 м) - для ранніх посівів, пікіровок та укорінення живців килимових рослин, листяно-декоративних та хвойних дерев та кущів. Починають роботи у березні.

Середні (напівтеплі, глибина 0,6 м) - для масових посівів, пікіровок, для дальшого розмноження килимових рослин, укорінених живців квіткових рослин, листяно-декоративних та хвойних дерев та кущів.

Пізні (холодні, глибина 0,4 м) - для масових посівів, пікіровокдля дальшого вирощування укорінених живців хвойних та листяно-декоративних дерев та кущів.

Парники з постійними котлованами називаються постійними парниками.

Заглиблені парники по конструкції бувають одно- та двоскатними (як теплиці). Двоскатні парники провітрюються з двох сторін, що особливо важливо для районів з сильними вітрами і мають ту перевагу, що паливо горить в них більш рівномірно.

Найкращий матеріал для обшивки стін котловану - дерево, яке має малу теплопровідність.

Крім постійних заглиблених парників, при достатній кількості гною та побутового сміття, влаштовують тимчасові переносні наземні парники. Для цього на рівній площадці розкладають шар біопалива і на ньому рядами укладають парникові короби, які накривають рамами, між коробами залишають проходи шириною 40 см.

Висота парників, як правило не перевищує 80-120 см за рахунок або зовнішнього обслуговування шляхом підняття рам, або поглибленого в ґрунті проходу. Парникові короби виготовляють із дошок 40-50 мм товщини і 25-30 см ширини. Кращими дошками для короба являються соснові, так як вони легкі, довговічні, не коробляться під впливом вологи. Але для цього можна використовувати також дошки із ялини і ялиці.

Для кращого освітлення парника, а також для того, щоб з рам стікала вода, короби закладають з невеликим нахилом на південь.

Парники можна обігрівати за допомогою системи водяного і електричного опалення.

Промисловість випускає також переносні парники з пластмаси.

Основний спосіб обігріву парників - використання тепла, яке вивільняється у процесі горіння (гниття) органічного матеріалу - біопалива, яким заповнюють нижню частину котловану парників. На одну раму необхідно 0,4-1 т органічної речовини.

Як біопаливо використовують гній, міське сміття (очищене від каміння, скла, пластику, металу та будівельних матеріалів), відходи бавовняного виробництва, обробки льону, шкіряної промисловості, суконних фабрик, пивоварного, мукомольного та інших виробництв, листя, торф, тирса. Найкращий вид біопалива - кінський гній: він повільно розігрівається і протягом 50-60 днів утримує температуру біля 70°С. Гній інших тварин забезпечує більш низьку температуру (45°С) протягом більш короткого періоду (35-40 днів). Гній (20-50%) добавляють при використанні для біопалива інших матеріалів. Горіння кінського гною можна регулювати: при додаванні до нього тирси або стружки температура горіння підвищується, однак період горіння зменшується, а при додаванні торфу - навпаки, температура дещо понижується, але біопаливо горить довше.

Парники набивають біопаливом за 5-8 днів до початку їх використання, тобто до насипки в них землі. В парник насипають розігріте біопаливо. Його розігрівають за 1,5-2 тижні до набивки ранніх і за тиждень - середніх парників. Для пізніх парників біопаливо встигає розігрітися саме. На шар біопалива насипають небагато негашеного вапна - для дезинфекцій, а зверху - субстрат (садову землю): для посівів - шаром 5-6 см, для живців 10-20 см.

Для парникового ґрунту використовують суміш дернової землі та перегною, торфу та землі з городу в співвідношенні 1:1, заправлені мінеральними добривами в тих же дозах, що і для вирощування розсади тої або іншої культури. Товщина шару залежить від культури, яку планується вирощувати.