Кримінально-правові аспекти юридичної відповідальності за порушення інформаційного законодавства

Важливим елементом в системі заходів правового захисту інформаційної безпеки, захисту інформаційних прав людини, суспільства та держави є встановлення кримінальної відповідальності за порушення в інформаційній сфері, коли ці порушення носять систематичний, злісний характер. Виходячи із загального визначення злочину, закріпленого у ст. 11 Кримінального кодексу України, інформаційним злочином є суспільне небезпечне винне діяння, заборонене Кримінальним кодексом України під загрозою покарання, скоєне суб’єктом злочину у сфері інформаційних відносин. Суб’єктом злочину, у тому числі інформаційного, є фізична осудна особа яка на момент вчинення злочину досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. За інформаційні злочини кримінальна відповідальність настає з 16-ти років. Спеціальними суб’єктами інформаційного злочину може бути службова особа, яка за спеціальними повноваженнями здійснює функції представника влади чи органу місцевого самоврядування, а також обіймає в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій в інформаційній сфері.

В чинному Кримінальному кодексі України зі всього обсягу об’єктів інформаційних відносин виділені такі, що за своєю суспільною небезпекою виходять за межі дисциплінарного чи адміністративного правопорушень. кримінальним законом закріплено понад 20 складів злочинів, що різняться між собою за об’єктом, предметом, об’єктивною стороною та загрожують інформаційній безпеці суспільства і держави, відповідальність за які можуть нести як спеціальні так і загальні суб’єкти.

Особливу небезпеку для держави представляє шпигунство, відповідальність за яке встановлена ст. 114 КК України. Безпосереднім об'єктом злочину є державна безпека України в інформаційній, а також політичній, економічній, воєнній і науково-технологічній сферах. Предметом шпигунства є відомості, що становлять державну таємницю, які матеріалізовані у відповідному документі чи виробі. До таких відомостей відносяться інформація у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки і охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці України. З відносинами державної безпеки тісно пов’язані відносини державної таємниці, відповідальність за розголошення якої передбачена ст. 328 КК України. Об'єктомцього складузлочину є режим державної таємниці, а предметом – матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю. Стаття 329 КК України передбачає відповідальність за втрату документів, що містять державну таємницю. Предметом злочину є документи, що містять державну таємницю, інші матеріальні носії секретної інформації, що містять Державну таємницю, а також предмети, відомості про які становлять державну таємницю.

Передача або збирання відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, що є власністю держави , виступає складом злочину, відповідальність за який закріплена у статті 330 КК України. Об'єктом злочину є встановлений режим конфіденційної інформації, що є власністю держави, та який забезпечує державну безпеку. Предметом цього складу злочину є економічні, науково-технічні відомості, а також інформація у сфері державного управління, громадської безпеки та інші відомості, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави та матеріалізована у відповідному документі. З об'єктивної сторони злочин полягає у діях та може виражатися по-перше у збирання таких відомостей, а по-друге – у передачі іноземним підприємствам, установам, організаціям або їх представникам відомостей, що містять конфіденційну інформацію, яка є власністю держави.

Кримінальний закон містить ряд статей, що охороняють особисті права людини. Стаття 142 встановлює відповідальність за розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби. Об'єктом злочину є встановлений порядок надання інформації про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, права і свободи громадян. Об'єктивна сторона злочину полягає у розголошенні відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД), а також його результати.

Окремим складом злочину є незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145), об'єктом якого є порядок збереження лікарської таємниці, а предметом – лікарська таємниця, тобто певним чином задокументована інформація про хворобу, медичне обстеження, аналізи та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя громадянина. Лікарську таємницю (інформацію про пацієнта) слід відрізняти від медичної таємниці (інформації для пацієнта). Остання передбачає відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби, Про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, лікар зобов'язаний надати на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників, за винятком випадків, коли така повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта.

Окремі склади інформаційних злочинів становлять порушення особистих прав громадян. Так, таємниця голосування охороняється ст. 159 КК України, за якою об’єктом злочину є виборче право громадян у частині здійснення ними голосування під час виборів, а об'єктивна сторона злочину проявляється у діях або бездіяльності, спрямованих на одержання чи розголошення відомостей про результати голосування виборцем (виборцями) шляхом порушення встановлених законом вимог для забезпечення таємниці голосування або створення умов, що дають змогу контролювати волевиявлення виборців під час голосування. Стаття 163 ККУ встановлює відповідальність за порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв'язку або через комп'ютер. Об'єктом цього складу злочину є конституційне право громадян на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Предметом його є відомості, що передані чи передаються громадянами шляхом листування або телефонних розмов, а також повідомлення громадян, що передаються або були передані телеграфом чи за допомогою інших засобів зв'язку, а також через комп'ютер і становлять таємницю громадянина. Розголошення таємниці усиновлення (удочеріння) охороняється статтею 168 КК України, об’єктом якого є право особи на збереження таємниці усиновлення дитини, а з об'єктивної сторони злочин проявляється у розголошенні цієї таємниці всупереч волі усиновителя (удочерителя), тобто протиправне поширення відомостей, що становлять цю таємницю, серед осіб, яким не було відомо про факт усиновлення (удочеріння) або повідомленні цієї таємниці усиновлення (удочеріння) якійсь конкретній особі, у тому числі самому усиновленому, або невизначеному колу осіб.

Конституційне право громадянина щодо неприпустимості втручання в її особисте життя охороняється ст. 182 ККУ, яка встановлює відповідальність за порушення недоторканності приватного життя. Об'єктом злочину є право громадянина на недоторканність приватного життя, особисту та сімейну таємницю. Предметом злочину є конфіденційна інформація про особу, тобто відомості про приватне життя особи, що становлять її особисту чи сімейну таємницю (зокрема, інформація про освіту, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, дата і місце народження, майновий стан та інші персональні дані про особу) і поширюються за її бажанням відповідно до передбачених нею умов. Відповідальність за порушення встановленого порядку здійснення законної професійної діяльності журналістів, який забезпечує конституційне право громадян на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, необхідну їм для реалізації ними своїх прав, свобод та законних інтересів закріплена у ст. 171 ККУ. Об'єктом злочину є перешкоджання законній професійній діяльності журналіста, що проявляється у протиправному створенню перепон, обмежень, заборон щодо одержання, використання, поширення та зберігання інформації окремим журналістом (журналістами) чи засобом масової інформації.

Встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції її суб'єктами охороняється ст. 231 ККУ, якою встановлена відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю. Об'єктом злочину є неправомірне отримання і використання у своїй діяльності чужих наукових здобутків, технологій, управлінських рішень та іншої інформації, яка є комерційною таємницею, має наслідком отримання безпідставних переваг підприємством, організацією, установою чи підприємцем, які отримали цю інформацію, в результаті знищення стимулів для розвитку і вдосконалення форм і способів економічної діяльності, завдає прямої шкоди власникам комерційної таємниці. Одночасно кримінальний закон встановив і відповідальність за розголошення комерційної таємниці ( ст. 232). Об'єктивнасторона цього складу злочину полягає у діях, якими комерційна таємниця піддається розголошенню, тобто доводиться до відома сторонніх осіб (хоча б однієї особи), та наслідках у вигляді спричинення істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

Стаття 259 ККУ встановлює відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів власності. Об'єктом злочину є громадська безпека в частині надання населенню достовірної інформації про загрозу злочинних посягань, а поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. Об'єктивна сторона злочину характеризується єдиною обов'язковою ознакою - суспільно небезпечною дією, яка полягає у завідомо неправдивому повідомленні про терористичний акт, що саме по собі вже може розглядатись як інформаційний тероризм. Однак такого самостійного складу як інформаційний тероризм КК України не передбачає.

Кримінальним правом охороняються моральні засади суспільства в частині розповсюдження інформації про прийнятні способи поведінки людей, способи вирішення конфліктів тощо. Такі інформаційні відносини є об’єктом злочинів, закріплених у ст. 300 ККУ – ввезення, виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості, а також у статті 301 – ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів. Предметом злочину є твори, що пропагують культ насильства і жорстокості.

Стаття 359 ККУ встановлює відповідальність за незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації. Об'єктом злочину є встановлений порядок використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, який забезпечує дотримання конституційних прав людини і громадянина і законних інтересів юридичних осіб. З об'єктивної сторони злочин полягає у незаконному використанні вказаних технічних засобів. При умисному пошкодження ліній зв'язку (ст. 360) об'єктом злочину є встановлений порядок забезпечення інформаційного обміну за допомогою засобів електричного зв'язку. Предметом злочину є лінії зв'язку (кабельні, радіорелейні, повітряні, проводового мовлення), споруди та обладнання, які входять до складу ліній зв'язку. Стаття 361 ККУ встановлює відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж. Об’єктивна сторона проявляється у різних діяннях, що заподіюють шкоду нормальній роботі комп'ютерів та комп'ютерних мереж, а об’єктом злочину є встановлений порядок використання ЕОМ та комп'ютерних мереж. З даним складом злочину межують протиправні дії щодо створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут (ст. 361 -1), а також несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, що зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах, комп'ютерних мережах або на носіях такої інформації (ст. 361 -2). Стаття 362 встановлює відповідальність за викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем, а стаття 363 – за порушення правил експлуатації автоматизованих електронно-обчислювальних систем. У першому випадку об'єктом злочину є власність на комп'ютерну інформацію, встановлений порядок її зберігання та використання, а в другому – встановлений порядок експлуатації АЕОМ, їх систем чи комп'ютерних мереж. Окремим складом злочину є перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв'язку (ст. 363-1).

Статтею 381 КК України встановлена відповідальність за розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Предметом злочину є відомості про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист. Це може бути інформація про особисту охорону, охорону житла і майна особи, взятої під захист, про зміну її місця роботи або навчання, про переселення в інше місце проживання, про зміну прізвища чи інших конфіденційних відомостей про цю особу тощо. Розголошення даних досудового слідства або дізнання ( ст. 387) є окремим складом злочину, об'єктом якого є встановлений порядок здійснення правосуддя, а також нормальна діяльність органів досудового слідства забезпечення таємниці слідства та конфіденційності іншої інформації, пов'язаної з виявленням та розкриттям злочинів і розслідуванням кримінальних справ. Об'єктивна сторона злочину полягає у:

Ø розголошенні даних досудового слідства чи дізнання: без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання, особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати їх (ч. 1 ст. 387);

Ø суддею, прокурором, слідчим, працівником органу дізнання, оперативно-розшукового органу, якщо розголошені дані ганьблять людину, принижують її честь і гідність (ч. 2 ст. 387).

Стаття 422 ККУ встановлює відповідальність за розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, або втрату документів чи матеріалів, що містять такі відомості. Об'єкт злочину — порядок зберігання військової таємниці. Злочин може виражатися у таких формах розголошення відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 422), або порушення встановлених правил поводження з документами чи матеріалами, що містять відомості військового характеру, які становлять державну таємницю, а також з предметами, відомості про які становлять державну таємницю, що потягло їх втрату (ч. 2 ст. 422). Пропаганда війни, як окремий склад злочину, закріплений у ст. 436 ККУ, об'єктом якого є мир як складова міжнародного правопорядку. Об'єктивна сторона злочину характеризується діями у таких формах:

Ø публічні заклики до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

Ø виготовлення матеріалів із закликами до агресивної війни або до розв'язування воєнного конфлікту;

Ø розповсюдження таких матеріалів.

Таким чином, ряд об’єктів інформаційних відносин перебувають у сфері кримінально-правового захисту з боку держави, що є додатковою гарантією забезпечення інформаційної безпеки людини, суспільства і держави. У той же час ряд статей Кримінального кодексу України регламентують відповідальність за скоєння певних дій, що можуть мати значення для інформаційних відносин, хоча в диспозиціях таких статей про інформаційні відносини не згадується.