Види договірної відповідальності

У цивільному законодавстві розрізняють види відпові­дальності за різними критеріями. Так, за підставами виникнення прав та обов'язків, за порушення яких встановлено відповідальність, вона поділяється на договірну і позадоговірну.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору. Наприклад, за поставку то­варів, що виявилися недоброякісними (брак), постачальник спла­чує покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків від вартості цих товарів, повертає суму — вартість товарів, якщо вона була сплачена покуп­цем, а також відшкодовує витрати, яких зазнав покупець у зв'язку з проведенням експертизи, зберіганням, поверненням забракованих товарів постачальникові тощо. Така відповідальність є договірною, бо вона настає за порушення обов'язків, що основані на договорі поставки.

Позадоговірна (або недоговірна) відповідальність настає за вчи­нення протиправних дій однією особою щодо іншої за відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Вона настає за порушення обов'язку, встановленого за­коном або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1195 ЦК фізич­на або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також від­шкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, про­тезування, сторонього догляду тощо. У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий може перебувати із заподіювачем у трудових договірних відносинах, наприклад щодо зберігання речей.

У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного (тепер господарського) суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 1 квітня 1994 р.¹ зверталася увага на необхідність відрізняти обов'язок боржника від­шкодувати збитки, заподіяні невиконанням або неналежним вико­нанням зобов'язання, що виникло з договору, від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, яке виникло внаслідок заподіяння шкоди. Звичайно, можуть мати місце випадки, коли сторони пе­ребувають у договірних відносинах, але заподіяння шкоди однією із сторін другій стороні не пов'язано з виконанням зобов'язання, що випливає з цього договору. За таких обставин, незалежно від наявності договору, при вирішенні спору слід керуватися главою 82 ЦК. За правилами про позадоговірну відповідальність здійснюєть­ся відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок загибелі (смерті) чи ушкодження здоров'я пасажира під час користування транспортом, а також шкоди, заподіяної здоров'ю або майну споживача товара­ми (роботами, послугами) неналежної якості (статі 1209—1211 ЦК); ст. 16 Закону України «Про захист прав споживачів»².

У цивільно-правовому зобов'язанні з боку кредитора або борж­ника можуть діяти двоє або більше осіб. Залежно від розподілу прав та обов'язків між суб'єктами зобов'язання з множинністю осіб розрізняють часткові (пайові), солідарніта додаткові(субсидіарні) зобов'язання. Відповідальність за порушення цих зобов'язань теж буває частковою, солідарною або субсидіарною.

Часткове зобов'язання має місце тоді, коли в ньому беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників і кожен із кредиторів має право вимагати виконання, а кожен з боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного заколнодавства (ст. 540 ЦК). За часткової відпові­дальності кожна із зобов'язаних осіб відшкодовує збитки і сплачує неустойку пропорційно до розміру своєї частки спільного боргу.

Солідарні зобов'язання виникають тоді, коли вони передбачені договором, встановлені законом чи іншими правовими актами, зок­рема при неподільності предмета зобов'язання. Якщо, приміром, у такому зобов'язанні є один кредитор і кілька боржників, то креди­тор має право вимагати виконання як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо, причому як повністю, так і в частині боргу. Не одержавши повного задоволення своїх вимог від одно­го із солідарних боржників, кредитор має право вимагати неодер-жане з решти солідарних боржників. Усі боржники залишаються зобов'язаними доти, доки зобов'язання не буде виконано повністю.

Виконання солідарного зобов'язання повністю одним із боржників звільняє решту боржників від сплати боргу кредиторові (статті 543 і 544 ЦК). Отже, при порушенні солідарного обов'язку настає солі­дарна відповідальність, при якій кредитор може вимагати сплати неустойки або відшкодування збитків як від усіх боржників разом, так і від кожного з них окремо. Так, відповідно до ст. 554 ЦК за договором поруки у разі невиконання зобов'язання боржник і пору­читель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не втановлено додаткову (субсидіарну) відпові­дальність поручителя. Причому поручитель відповідає в тому само­му обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату основного боргу, відшкодування збитків, процентів, неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки.

Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає тоді, коли існу­ють основне і додаткове до нього зобов'язання і обидва порушені.

Нові положення щодо субсидіарної відповідальності містить ст. 619 ЦК. До заявления вимоги до особи, яка відповідно до за­кону, інших правових актів або умов зобов'язання несе відпові­дальність додатково до відповідальності іншої особи, що є основ­ним боржником (субсидіарна відповідальність), кредитор повинен заявити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одер­жав від нього в розумний строк відповіді на заявлену вимогу, ця вимога в повному обсязі може бути заявлена до особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не має права вимагати за­доволення своєї вимоги до основного боржника від особи, яка несе субсидіарну відповідальність, якщо ця вимога може бути задоволена шляхом зарахування зустрічної вимоги до основного боржника або безспірного стягнення коштів з основного боржника. Особа, яка несе субсидіарну відповідальність, повинна до задоволення вимоги, пред'явленої їй кредитором, попередити про це основного боржни­ка, а якщо до цієї особи вчинено позов, — подати клопотання про залучення основного боржника до участі у справі. Інакше основний боржник має право висунути проти регресної вимоги особи, що від­повідає субсидиарно, заперечення, які він мав проти кредитора.

За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок боржника (заподіювача) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі. Це стосується як витрат, що їх зробив кредитор, втрат або пошкодження його майна, так і не-одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби боржник виконав зобов'язання (ст. 22 ЦК). Відповідальність у цих випад­ках вважається повною. За окремими видами зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невико­нання або неналежне виконання зобов'язань. Так, згідно з ч. З ст. 13 Закону України «Про транспорт»¹ підприємства транспорту відпові­дають за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу або багажу у розмірі фактичної шкоди. Отже, неодержані доходи у цих зобов'язаннях не відшкодовуються.

Але в умовах переведення економіки на ринкові засади не мож­на вважати нормальним такий стан у законодавстві, коли принцип повного відшкодування збитків при порушенні зобов'язань не здійс­нюється з потрібною послідовністю в усьому ланцюзі господарських зв'язків, а обмежується лише окремими його ланками.

За новим ЦК повне відшкодування збитків набуває ширшого застосування. За загальним правилом, закріпленим у ч. 2 ст. 552 ЦК, сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Це правило дозволяє управомоченій сто­роні, по-перше, застосовувати до правопорушника одночасно дві міри цивільно-правової відповідальності за одне і теж порушення зобов'язання (збитки і неустойку), а по-друге, на свій розсуд вирі­шувати питання, чи вимагати від боржника відшкодування збитків, якщо за порушення зобов'язання вже стягнуто неустойку (принцип диспозитивності).

Але з наведеного загального правила зроблено винятки у ст. 624 ЦК, яка передбачає чотири варіанти співвідношення збитків і не­устойки. За характером такого співвідношення розрізняють чотири види неустойки, які в літературі дістали назви штрафної (сукупної), залікової, виключної та альтернативної неустойок.

Загальною за ЦК (ч. 1 ст. 624) тепер є штрафна,або сукупна,неустойка, коли за порушення зобов'язання одночасно у повному розмірі може бути стягнено і неустойку, і збитки. Запровадження, як загальної, штрафної неустойки свідчить про посилення майнової відповідальності сторін, зокрема суб'єктів підприємництва, за пору­шення зобов'язань, оскільки за одне порушення застосовується дві різні форми відповідальності.

Якщо договором передбачено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою (ч. 2 ст. 624 ЦК), така неустойка називається заліковою (за ч. 1 ст. 232 ГК вона є основною). Оскільки для вимог щодо стягнення неустойки встанов­лено скорочену позовну давність (1 рік) — за підпунктом 1 частини 2 ст. 258 ЦК; шість місяців — за ч. 6 ст. 232 ГК), а щодо відшкодуван­ня збитків — загальну позовну давність (3 роки — за ст. 257 ЦК), у господарській практиці виходять з того, що кредитор не може пок­ласти на боржника суму збитків у тій частині, в якій вони покри­ваються заліковою неустойкою, якщо для стягнення неустойки вже сплинув строк позовної давності.

Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків (альтернативна неустойка). І за виключної, і за альтернативної неустойки відповідальність боржни­ка за порушення зобов'язання є по суті обмеженою. Співвідношен­ня неустойки і збитків може братись до уваги судом і тоді, коли йдеться про зменшення розміру неустойки за рішенням суду. Так, відповідно до п. З ст. 551 ЦК розмір неустойки може бути зменше­ний за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.