Види юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності

Як така юридична відповідальність - це правовідносини, що виникають між державою в особі її спеціальних органів і правопорушником, на якого покладається обов'язок нести певні позбавлення й втрати за порушення вимог правових норм. При цьому існують такі види юридичної відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності:

а) кримінальна (у соціальному плані - сама сувора, є наслідком тільки злочину, пов'язаного з порушенням прав інтелектуальної власності: її вид і міру визначає тільки суд, кримінально-правові санкції визначаються тільки Кримінальним кодексом);

б) адміністративна (має специфічну форму реагування держави на адміністративне правопорушення. Вона полягає в застосуванні уповноваженими органами державної влади або їхніми посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення і законами України);

д) цивільно-правова (наступає за здійснення цивільного правопорушення, пов'язаного з порушенням прав інтелектуальної власності; тягне наслідки майнового й компенсаційного характеру; заснована на принципі повного відшкодування шкоди, припускає відшкодування збитків заподіяних власникові права на об'єкт інтелектуальної власності).

Виходячи із чинного законодавства України, можна виділити такі цивільно-правові способи захисту суб'єктивних прав і законних інтересів власників прав на об'єкти інтелектуальної власності:

- самозахист. Відповідно до частини 5 ст. 55 Конституції України, кожний має право будь-якими, не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Також згідно ст. 19 (Самозахист цивільних прав) Цивільного кодексу України, особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонених законом і не суперечать моральним засадам суспільства;

- суспільну. Громадяни мають право звертатися за захистом своїх прав і інтересів до громадських організацій;

- адміністративну. Згідно ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні або колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових особам цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк;

- нотаріальну. Майнові й деякі інші угоди щодо передачі прав інтелектуальної діяльності можуть засвідчувати нотаріусом (причому ряд таких угод підлягає обов'язковому посвідченню, в іншому випадку вони є незначними);

- судову. Відповідно до частин 1 і 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ст. 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

• визнання права;

• визнання правочину недійсним;

• припинення дії, яка порушує право;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов'язку в натурі;

• зміна правовідносин;

• припинення правовідносин;

• відшкодування збитків та інші способи відшкодування май­нової шкоди;

• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

• визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

При цьому відповідно ст. 432 (Захист права інтелектуальної власності судом) ЦК:

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст. 16 ЦК.

2. Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.