Тема 1. Суть і значення облікової політики

1. Суть облікової політики та її нормативно-правове забезпечення.

2. Елементи облікової політики.

3. Порядок зміни облікової політики.

4. Значення та проблеми формування облікової політики.

1. Суть облікової політики та її нормативно-правове забезпечення

Бухгалтерський облік на підприємстві необхідно вести за певними правилами. Умовою виконання цих правил, є правильний вибір підпри­ємством облікової політики.

В Україні поняття облікової політики за радянських часів не існувало, оскільки бухгалтерський облік розвивався за активної участі держави. Інструментом нормативного регулювання бухгалтерського обліку тих часів була інструкція, що містила правила його ведення та охоплювала всю методичну базу з урахуванням галузевих особливостей. Це не вимагало ніяких самостійних тлумачень з боку бухгалтерів або інших державних чи професійних органів [4, с. 33].

У 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку із розширенням організаційно- правових форм підприємств та видів господарських зв’язків між суб’єктами господарювання з’являється необхідність та можливість використання кількох підходів до визначення результатів однакових операцій, а, відповідно, і варіантів їх відображення в обліку.

На вимогу часу, із введенням у 1993 р. Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні з’явилася можливість застосування облікової політики, хоча саме поняття «облікова політика» ще не використовувалося у нормативних документах.

У Положенні про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні зазначалося, що підприємства можуть самостійно встановлювати форму обліку, визначати методи його ведення, розробляти систему внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності й контролю тощо [49, с. 106]. Згідно з вимогами Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні [41] та Вказівок з організації бухгалтерського обліку в Україні [8] на кожному підприємстві щороку видавався наказ, яким затверджувались єдині (незмінні протягом року) методичні принципи ведення бухгалтерського обліку. Зміни у методиці ведення обліку на підприємстві, що мали місце протягом року необхідно було розкривати та повідомляти у пояснювальній записці до річної бухгалтерської звітності.

Поява поняття «облікова політика» в Україні та його офіційне закріплення, пов’язані з процесами реформування бухгалтерського обліку відповідно до міжнародних стандартів. Потреба у розробці облікової політики для конкретного підприємства та створення внутрішнього розпорядчого документу про облікову політику виникла у зв’язку з введенням в дію Закону України «Про бухгалтерський обліку та фінансову звітність в Україні» та Положень (стандартів) бухгалтерського обліку в 1999 р.Зазначені нормативно-правові документи, з одного боку, визначили базові правила ведення бухгалтерського обліку, яких повинні дотримуватись усі підприємства незалежно від їх організаційно- правової форми, форми власності чи виду діяльності, а з іншого боку, вони запропонували альтернативні способи організації та ведення обліку окремих видів активів, зобов’язань, доходів, ви­трат і фінансових результатів, щодо яких підприємство набуло право вибору з урахуванням власних особливостей та специфіки діяльності.

Проте довгий час окремого нормативного документу, в якому б розкривались різні аспекти формування, документального оформлення та зміни облікової політики, в Україні не існувало. Лише наприкінці 2005 року у відповідь на багаточисленні запити практикуючих бухгалтерів з метою роз’яснення проблемних питань формування облікової політики, порядку складання та змісту Наказу про облікову політику підприємств Міністерством фінансів України було опубліковано Лист №31-34000-10­5/27793 від 21 грудня 2005 року «Про облікову політику». Пізніше були прийняті Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства, затверджені Наказом Міністерства фінансів України від 27 червня 2013 року № 635.

Отже, порядок формування облікової політики в Україні регулюється рядом нормативно-правових актів різного підпорядкування, основними з яких є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення (стандарти) бухгалтерського обліку, План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція про його застосування, Методичні рекомендації щодо облікової політики підприємства, Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку окремих об’єктів обліку, в тому числі основних засобів, нематеріальних активів, біологічних активів, запасів, витрат (у торгівлі, у промисловості, у будівництві, у сільському господарстві, у транспортному господарстві).

Таблиця 1.

Нормативно-правове забезпечення облікової політики

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що облікова політика - це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.

Головною метою облікової політики є створення системи обліку, яка відображає особливості здійснення облікових процедур конкретного підприємства.

Можна виділити такі основні цілі облікової політики:

· розробка системи бухобліку так, щоб сформована на підставі його даних фінансова звітність відповідала якісним характеристикам, установленим п. 1-4 розд. III НП(С)БО 1;

· забезпечення єдиного підходу до вибору методів бухобліку, який повинен застосовуватися всіма структурними підрозділами підприємства.

Облікова політика у загальному розумінні представляє собою сукупність прийомів і способів ведення бухгалтерського обліку, щодо яких чинними нормативними документами дозволені альтернативні варіанти, а підприємствам надано право їх самостійного вибору.

Розробляє облікову політику виконавчий орган управління підприємством, який готує відповідний розпорядчий документ і подає його на затвердження власникові підприємства або уповноваженій особі (Лист № 27793). Як правило, цим займається головний бухгалтер, бухгалтерська служба, обліково-фінансова служба, спеціально створена комісія тощо.

Об’єктом облікової політики підприємства є об’єкт бухгалтерського обліку, щодо якого нормативно-правовими документами передбачено альтернативні варіанти оцінки чи обліку. Об’єктами облікової політики є основні засоби, запаси, поточна дебіторська заборгованість, забезпечення, доходи, витрати тощо.

Загальні правила ведення бухгалтерського обліку встановлюються централізовано - на державному рівні, а на підприємстві вони конкретизуються залежно від умов діяльності, кваліфікації персоналу, технічного забезпечення, галузі господарювання тощо. Таким чином на облікову політику підприємства впливають різноманітні чинники:

· форма власності та організаційно-правова форма підприємства;

· вид діяльності;

· організаційна структура управління та виробнича структура підприємства;

· кількість господарських операцій, обсяги діяльності, обсяг продажу, чисельність персоналу, наявність відокремлених стру­ктурних підрозділів, дочірніх підприємств, філій тощо;

· особливості оподаткування підприємства;

· поточна та стратегічна мета бізнесу;

· ступінь матеріально-технічного оснащення (наявність комп’ютерної техніки, можливості програмного забезпечення);

· рівень кваліфікації працівників бухгалтерії;

· технологічні особливості виробництва, особливості організації процесів постачання та збуту;

· системи та форми розрахунків з покупцями та постачальниками;

· взаємини з фінансовими структурами;

· система звітності перед власниками, а також іншими кори­стувачами облікової інформації;

· стан законодавства та перспективи його зміни.

Облікова політика підприємства є частиною організації обліку, але вона не передбачає вибору форми організації обліку; системи регістрів обліку; розробки графіків документообороту, посадових інструкцій, плану проведення інвентаризацій, графіків здачі звітів матеріально відповідальними особами, визначення термінів здачі фінансової, податкової та статистичної звітності підприємства тощо.