Інформаційна індустрія та інформаційний ринок

У ринковому середовищі виділяють п’ять макросекторів: споживчих товарів, засобів виробництва, праці, грошей, цінних паперів та інформації.

Інформаційний ринок за оборотом і темпами зростання в більшості розвинутих країн далеко випереджає ринок матеріальних продуктів і послуг.

У межах економіки розвинутих країн відбулося відокремлення секторів з виробництва ПК, електронних компонентів, комунікаційної техніки, ПЗ, сервісного обслуговування тощо. Вони утворюють інформаційну (комп’ютерну) промисловість, або індустрію. Як показав досвід цих країн, розвиток інтелектуального, а особливо інформаційного ринку, є головним фактором інформатизації суспільства. Під ринком ІПП розуміють систему економічних відносин продуктового та грошового обігу, які виникають між суб’єктами, що пропонують комп’ютерну техніку, електронні компоненти, програмне забезпечення, засоби комунікації тощо, та їх покупцями.

Інформаційний ринок являє собою галузь товарного обміну, де виникають і реалізують відносини, пов’язані з процесом купівлі-продажу, і має місце конкретна діяльність з організації руху інформаційних продуктів від виробників до користувачів. Поняття ринку того чи іншого інформаційного продукту для інформаційної структури надзвичайно важливе: цей термін уможливлює визначення, окрім усього іншого, всю сукупність інформаційних структур, що функціонують у даній системі обміну, а це забезпечує можливість виявити потенційних і реальних конкурентів і користувачів. Такі відомості є основою для аналізу діяльності інформаційної структури, планування її стратегії і тактики.

Структура інформаційного ринку безпосередньо пов’язана з інформаційними потребами і відбиває можливості інформаційних технологій різних років. Якщо у 60-ті роки головними постачальниками і одночасно користувачами були інформаційні служби наукових, професійних і державних установ, які працювали на некомерційній основі, а головними інформаційними продуктами на ринку були реферативні видання, інформаційні бюлетені, бібліотечні каталоги, які поширювали за передплатою, то у 80-ті роки з’явилися нові користувачі — представники ділового світу, які мали високу купівельну спроможність і підвищені вимоги до аналітичної інформації, яку вже не треба було опрацьовувати. У наш час до 80% продажу інформаційних товарів припадає на бізнесовий світ — маркетингові служби промислових фірм і фінансових установ. Загалом користувачами виступають всі групи спеціалістів. У країнах Західної Європи системи масового обслуговування охоплюють понад мільйон користувачів, серед яких приблизно 75% — пересічні громадяни з середнім прибутком, на їх частку припадає до 5% платних інформаційних послуг.

Продуктивний аналіз інформаційного ринку уможливлює поділ на складові:

Ø внутрішній роздрібний інформаційний ринок — стосується побутової галузі (платні комп’ютерні послуги: електронна пошта, електронні газети та журнали; телеконференції, референдуми; послуги міських довідкових бюро з обміну житла, послуги фонду зайнятості, розклад руху транспорту, повідомлення про комунальний сервіс тощо);

Ø ринок програмних засобів;

Ø ринок проектних і науково-дослідних робіт;

Ø ринок реалізації інформаційних ресурсів і послуг інформаційних структур;

Ø ринок апаратних засобів;

Ø ринок інформаційних технологій;

Ø ринок інформаційних ресурсів і послуг;

Ø ринок маркетингових і консалтингових послуг;

Ø ринок навчальних послуг;

Ø ринок Інтернет-послуг;

Ø ринок праці в інформаційній галузі.

Формування інформаційного ринку відбувається водночас із розвитком інформаційної індустрії.

Інституційний аналіз ринку включає всебічне вивчення поведінки покупців, користувачів, їх мотивів, ефективності організації збуту, коливань попиту, реклами, діяльності конкурентів. Систематичне та комплексне вивчення ринку дає основу для стабільної реалізації продукції.

Комплексне дослідження ринку ІПП передбачає розгляд таких питань:

Ø визначення місткості ринку ІПП;

Ø виявлення тенденцій розвитку ринку конкретного ІПП;

Ø дослідження тенденцій розвитку галузі.

За оцінками фахівців, пріоритетними є такі види маркетингових досліджень ринку:

Ø обсяги продажу;

Ø кон’юнктура;

Ø реакція на новий ІПП;

Ø продукти конкуруючих фірм;

Ø вивчення місткості;

Ø частка в обсягах продажу;

Ø характеристика ринку.

Визначення розмірів ринку забезпечує можливість керівництву фірми встановити, яку частку ринку завоювала фірма для кожного зі своїх ІПП і що являють собою тенденції ринку. Не знаючи розмірів ринку, фірма не повинна орієнтуватися на простий приріст свого продажу. Якщо на графіку крива продажу іде донизу, це може стурбувати, хоча спад у галузі в цілому може відбуватися швидкими темпами, забезпечуючи цим збільшення частки ринку, зайнятої фірмою.

Дослідження ринку завершується розробленням прогнозу його розвитку. Підприємець повинен знати перспективи розвитку ринку та галузі, щоб відповідно орієнтувати діяльність своїх виробничих підприємств, збутової мережі, підприємств технічного, наукового та консультаційного обслуговування. Використовують кілька засобів дослідження ринку, зокрема пошук вторинних джерел даних. Це дані про загальні характеристики, розміри та розташування ринку збуту (наприклад, кількість учених, інженерів, юристів, бібліотекарів, інформаційних брокерів тощо), відомості про прогнози зростання ринку, про кількість БД тощо. Для отримання первинної інформації використовують групове глибинне інтерв’ю, групові опитування й обстеження тощо. Особливо це корисно для оцінювання нових ІПП.

Для компаній-користувачів також проводять не суцільне, а групове обстеження (найбільших груп). Як правило, найбільші компанії-користувачі охоплюють повним обстеженням, середні та дрібні досліджують вибірково; збирання даних виконують як із вторинних джерел інформації, так і з первинних. Крім того, використовують індивідуальні інтерв’ю, телефонні інтерв’ю, анкетування, обстеження й опитування з метою вивчення закономірності поведінки, здійснення купівель (періодичність, черговість, мотивація вибору тощо), а також з метою оцінювання рекламної діяльності фірми.

Обстеження й опитування можуть виявляти потенційних користувачів — осіб, не обізнаних щодо тих чи інших ІПП. Визначивши їх характеристики, можна точно націлити збут, адресну рекламу, стимулювання на потенційний ринок.

Для опрацювання результатів обстеження ринку використовують статистичні методи та експертні оцінки.

Вертикальний ринок — ІПП фірми може бути продане представникам однієї або кількох галузей, а кількість фірм цих галузей відносно мала. Для виробників ІПП промислового призначення з вертикальним ринком визначення розмірів ринку зводиться до збирання даних про однугалузь промисловості, яку він обстежує й обслуговує. При цьому враховують, що в результаті змін у техніці та технології цієї галузі, які відбуваються під впливом створюваних для них ІПП, ці самі ІПП після доопрацювання, коригування можуть використовувати в тій самій галузі або в будь-якій іншій. Наприклад, такий користувач, як Міністерство охорони здоров’я має у своєму складі кілька пов’язаних між собою, але цілком самостійних частин: медпрепарати + фармацевтична промисловість + хімія + медтехніка.

Горизонтальний ринок — ІПП фірми продають покупцям багатьох галузей промисловості, тобто кількість покупців достатньо велика. Виробнику ІПП з горизонтальним ринком важливо знати характеристики всіх ринків галузевих секторів, що його становлять. Якщо фірма-виробник не володіє цією інформацією, вона може помилково зосередити діяльність з реалізації ІПП і стимулювання збуту в секторах незначної потенційної місткості на галузі, де збільшення обсягів продажу виявляється важким і дорого коштує. При вивченні місткості ринку важливо знати не тільки загальні розміри, а й межі територіальних ділянок ринку, бо на основі цих відомостей керівництво планує і контролює діяльність з реалізації ІПП і вдається до рекламних заходів.

Ринок і інформація

Інформація, обслуговуючи всі ринки товарів, інвестицій, кредитів, цінних паперів, валюти, праці, науково-технічних розробок, втягується в ринкове господарство, реалізується на ринку, циркулює на ньому.

Інформація на ринку виконує, як мінімум, дві функції: по-перше, сама є товаром; по-друге, забезпечує нормальне функціонування ринкового механізму.

На ринку циркулюють наступні основні види інформації:

Ø кон’юнктурна (економічна) – характеризує економічний стан ринку (рівень зміни цін на товари та послуги, курси цінних паперів, банківські ставки, величину дивідендів, рівень інфляції тощо);

Ø комерційна – подає відомості про попит і пропозицію на окремі види товарів і послуг і співвідношення попиту та пропозиції (маркетингова інформація про ціни на товари та послуги, їхній якості, конкурентах, конкурентноздатності, видах запитуваних і пропонованих товарів і послуг);

Ø науково-технічна – відбиває досягнення науки та техніки, відомості про винаходи, наукові дослідження й їхні результати;

Ø зовнішньоекономічна – містить відомості про об’єми імпорт-експорт, ціни, якості, конкурентноздатності, вплив на внутрішній ринок тощо;

Ø статистична – характеризує динаміку кількісних і якісних змін в економіці (в основному на макрорівні);

Ø соціальна – містить відомості про зайнятість населення, розмірах посібників безробітним, їхньої чисельності, рівні професійної підготовки тощо;

Ø екологічна – відбиває відомості про стан навколишнього середовища, викидах в атмосферу та воду, ступені екологічності технології тощо.

Всі перераховані види інформації класифіковані залежно від змісту. Існує й інший критерій класифікації на ринку – за ступенем комплексності обслуговування ринку. За цим критерієм інформація може бути комплексною, коли обслуговує всі ринки (кон’юктурна, статистична) і некомплексної, при обслуговуванні ринків (комерційна, науково-технічна, соціальна).

Знання, як відбиття у свідомості людини об’єктивної дійсності, рідко безпосередньо зі свідомості переходять у галузь виробництва. Наука стала безпосередньо продуктивною силою. Розглянемо цей процес, що включає кілька етапів, адже його необхідно враховувати при формуванні інформаційного ринку.

Перший етап – вироблення знань.Знання створюють у результаті проведення наукових досліджень, здійснення наукових і дослідно-конструкторських розробок, винаходів, їхнього використання.

Другий етап – перетворення знань у повідомлення. На цьому етапі здійснюється відчуження знання від його виробника й перенесення його на паперовий або машинний носій у вигляді опису у літературі, патентах, промислових каталогах, звітах НДДКР, дисертаціях тощо. Саме на цьому етапі з’являється первинна інформація.

Третій етап – комnлектування первинних інформаційних ресурсів.На цьому етапі в міру розвитку та поглиблення знань виробляють їхнє накопичення та підтримання в робочому стані. При цьому формується ринок інформаційних ресурсів, що ще слабко розвинений внаслідок їхнього комплектування за рахунок засобів держави.

Четвертий етап – виробництво ІПП.Цевже вторинні інформаційні ресурси, підготовлені на основі первинних. Виробник ІПП виходить на інформаційний ринок.

П’ятий етап – покупка ІПП.Користувач (підприємство, НДІ), яким потрібна інформація, здобуває її на інформаційному ринку. Саме тут зіштовхуються інтереси виробників і користувачів ІПП, інформаційних органів між собою, між ними з’являється конкуренція.

Шостий етап – використання. У результаті здійснення цього етапу знання у вигляді інформації переходять безпосередньо у виробництво, персоніфікуючи науково-технічний прогрес.

Структуру_. інформаційного ринку визначають існуючою інформаційною інфрастрктурою та структурою вироблених ІПП. Формування ринкових відносин в інформаційній галузі повинне відбуватися одночасно з розвитком інформаційної індустрії й сервісу, маркетингу. Існує три різновиди інформаційного ринку:

Ø теоретичнийвключає масу всіх користувачів, які можуть бути зацікавлені в отриманні інформаційної, продукції й послуг;

Ø потенційнийобмежений кількістю імовірних користувачів певного виду інформаційної продукції або послуг;

Ø реальний включає в основному тиx користувачів, яким даний інформаційний орган продає свою продукцію або робить послуги.

До ринку інформаціївідносять:

Ø інформація традиційна, «паперова»: книги, журнали, патенти, рецензії, проектна документація, рецепти;

Ø досвідчені (піонерські), зразки, що мають інформаційне та лише в потенціалі економічне значення, досвідчені партії товарів, устаткування, препаратів, технологічних комплексів;

Ø інформація сучасної (машинної) інформатики: алгоритми, моделі; проекти, програми, так звана «м’яка» частина програмно-технічних комплексів: відеофільми, комп’ютерні ігри, магнітні звукофіксатори;

Ø техніка (знаряддя) створення всієї «інформаційної продукції» та її використання: вся комп’ютерна техніка, інтегральні схеми, засоби зв’язку (традиційна й сучасні), інша техніка конторської й індивідуальної праці, відео- і техніка, звукозаписи;

Ø інші засоби виробництва й використання для інформаційної продукції: папір, магнітні диски, дискети, магнітні стрічки, тобто все, що можна віднести до основних матеріалів;

Ø реклама й ринок видовищ, обіг якого пов’язаний з масштабами внутрішнього та міжнародного туризму (пов’язаного з інформаційними центрами).

Особливе місце в цій системі призначається ринку програмних виробів. Передбачається, що особливо бурхливий розвиток отримає галузь програмних виробів, центри зі створення програмного продукту, організації, індустріальні підприємства з масового створення та тиражуванню програм загального призначення (типових, масового характеру та багаторазового використання ). Це, наприклад, програми вирішення завдань поточної виробничої й управлінської діяльності, диспетчеризації, фінансовій діяльності, навчальні тощо. Все це стало предметом масової купівлі-продажу.

Для прискореного формування інформаційного ринку важливо здійснити й ряд конкретних заходів. До першочергового ^­серед них можна віднести наступні:

Ø організувати масову закупівлю ПК і мереж за допомогою пільгового кредиту для задоволення першочергових­ потреб фахівців у галузі науки, освіти, інформатики, промисловості, особливо в сільській місцевості;

Ø у якості податку стягувати з підприємств, що збирають імпортну техніку, частину продукції для використання її в ценитралізованого забезпечуваних областях (школи, здравоокранение, керування тощо).

Слід зазначити, що поширення статусу індивідуальної власності нa інформаційні продукти й послуги добре зарекомендовали себе в усім світі і представляється надзвичайно ефектним саме з розвитком сучасного ринку. Введення цього статусу для програм ПК, типології інтегральних схем стимулює творчість у даній галузі, формує ринкові відносини для відповідних продуктів. Із введенням норм авторського права для програм ЕОМ у багатьох розвинених країнах виросла індустрія програмування. Проблеми ­введення норм авторського права, що поширюється на програмні продукти, також повинні вирішувати невідкладно.

Сьогодні в Україні швидкими темпами йде формування ринку інформаційних продуктів і послуг, найважливішими компонентами якого являются: технічна й технологічна складові(це тимчасове інформаційне устаткування, розвинена комп’ютерна мережа й відповідні їм технології опрацювання інформації).

Основним джерелами інформації й інформаційного oбслуговування в сучасному суспільстві є бази даних. Вони інтегрують у себе постачальників і користувачів інформаційних послуг, зв’язки та відносини між ними, порядок і умови продажу та покупки інформаційних послуг.