Поняття інформаційного ринку

Стан та перспективи розвитку інформаційного ринку в Україні визначають відповідністю діючої інформаційної інфраструктури ринковим вимогам, вимогам світової спільноти, соціально-економічним змінам, що відбуваються в країні. Принципова структура формування інформаційного ринку суттєво не відрізняється від діючих моделей товарних ринків. Тут, як і на всіх інших ринках, є товар, діють закони попиту та пропозиції, об’єкти створення та споживання інформаційної продукції, механізми її реалізаціїжиттєвий цикл товару, ціна тощо. Таким чином, основними учасниками сучасного інформаційного ринку є: інформаційні продукти і послуги, їх виробники і користувачі та засоби комунікацій. Залежно від вимог, які висувають до інформації, учасники ринку у своїй діяльності керуються законами попиту та пропозиції.

Ринок інформаційних продуктів і послуг(інформаційний ринок) – система економічних, правових і організаційних відносин у торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційній основі.

Інформаційний попит– це вимоги до сукупності характеристик ІПП (кількість, якість, обсяг, вид тощо), які необхідні користувачеві у визначений час, у визначеному суспільному оточені для вирішення поставлених завдань. Іншими словами, інформаційний попит є формою виявлення потреб користувачів у конкретних ІПП, які представлені на ринку і є рушійною силою формування інформаційної потреби.

Інформаційна пропозиція— це перетворення інформаційних ресурсів на інформаційні продукти та послуги за допомогою відповідних інструментів за власною ініціативою об’єктів – виробників ІПП або на запит користувачів.

Аналіз діяльності інформаційних об’єктів показав, що всі проблеми інформаційного попиту вирішують шляхом здійснення маркетингової діяльності.

Поняття «інформаційна пропозиція» охоплює опрацювання інформаційних ресурсів, тобто логічної сукупності інформації, поданої на матеріальних носіях, які мають реквізити та дозволяють ідентифікувати інформацію.

Інформаційний ресурс можна подати як «сховище» інформації, яку використовують для вироблення ІПП. Досі не існує чіткого визначення понять «інформаційний продукт» та «інформаційна послуга». Також не існує чіткої градації цих понять.

Інформаційний продукт– це об’єкт семіотичної (знакової) природи, що містить на матеріальному носії (папір, магнітний диск, екран монітора тощо) зафіксовану інформацію, дані, відомості та призначений для їх передавання у часі та просторі користувачам. Іншими словами – це вид матеріального носія на якому тим чи іншим способом закріплені (нанесені, записані) відомості або дані соціально-економічного, науково-технічного, оперативного й іншого характеру. В інформаційній діяльності такий об’єкт прийнято називати документом.

Інформаційна послуга– це дії, спрямовані на безпосереднє задоволення інформаційної потреби. Як правило, інформаційна послуга спрямована на задоволення одночасно кількох потреб. Наприклад, пошук та надання або опрацювання та надання інформації; підготовка та проведення конференції, виставки; поліграфічне виконання та презентація науково-популярної книги тощо.

Документ є результатом опрацювання різних джерел інформації – формальних і неформальних, що обумовлює появу первинних і вторинних документів.

Первинні документи – це джерела в яких знаходять своє відображення такі інформаційні ресурси, як відкриття, різноманітні розробки, закони, результати наукових досліджень, проектно-конструкторських робіт, виробничої діяльності тощо. Первинні документи можуть бути опублікованими і неопублікованими.

До опублікованих документів належать книги, журнали, спеціальні друковані видання, видання органів науково-технічної інформації, монографії, збірники, нормативно-технічна, патентна документація, промислові каталоги тощо; до неопублікованих – дослідно-конструкторська документація, креслення, звіти про дисертаційні дослідження, депоновані рукописи, довідки, доповіді з окремих питань науки, техніки, інших галузей народного господарства.

У процесі розвитку людства накопичено величезний обсяг первинних документів. За даними ЮНЕСКО, світовий фонд опублікованої науково-технічної літератури перевищує 200 млрд. назв. Вважають, що з моменту виникнення книгодрукування обсяг накопиченої інформації перевищує 10¹⁵ літеро-цифрових знаків. Крім цього, зберігають мільйони неопублікованих документів. Користуватися таким інформаційним фондом досить важко, а іноді й неможливо. Тут на допомогу приходять спеціалізовані інформаційні структури, які створюють вторинні документи, що оперативно, лаконічно та повно інформують користувачів інформації про наявність та зміст опублікованих і неопублікованих документів. Оперативність створення та видання вторинних документів забезпечують швидким опрацюванням першоджерел; обсяг залежить від потреб користувачів, а важливою якістю такої інформації є її актуальність та достовірність.

До вторинних документів належать друковані картки, покажчики, реферативні журнали, експрес-інформація, аналітичні довідки, огляди, переклади, мікрофільми, копії документів, бази та банки даних тощо. Як правило, містять відомості про стан, тенденції, прогнози розвитку визначеної проблеми або галузі знань, критичну оцінку, висновки, пропозиції, мають посилання на першоджерела. Використання вторинних документів уможливлює оволодіння динамічними знаннями, швидко орієнтуватись у проблемі, часі, просторі.

Послуги пошуку та збирання інформації мало чим відрізняються одна від одної і спрямовані на чітко обмежену користувачем галузь (виробничі процеси підприємства, ринкову кон’юнктуру, нові технології, бази даних тощо).

Послуги передавання інформації отримали на сьогодні найбільше поширення і є на інформаційному ринку сектором, що розвивається найдинамічніше. Ці послуги класифікують у залежності від виду інформації, яку передають, та від технологій її передавання. За формою передавання можна виділити послуги електронного та поштового зв’язку. У першому випадку інформацію передають у вигляді електромагнітних коливань (електричних, оптичних, хвильових тощо) або інших сигналів, які мають електромагнітну природу, у другому – на паперових носіях. Кількісне співвідношення цих послуг у сучасних умовах збільшується у бік перших. Технології електронного передавання поділяють на цифрові та аналогові, з постійним з’єднанням або без нього, з комутацією пакетів і комутацією каналів. Технології цифрового передавання відрізняються від аналогових видом сигналу, який передають таким шляхом. На практиці ці дві технології, як правило, об’єднують при використанні, але спостерігається тенденція переорієнтації з аналогових на цифрові технології. Технології з постійним з’єднанням, на відміну без такого, характеризують наявністю логічного або фізичного каналу передавання між передавачем та отримувачем інформації з початку передавання до кінця прийому інформації. Послугами з комутацією каналу є послуги телефонного зв’язку, які забезпечують фізичний канал зв’язку між абонентами. Послуги з комутацією пакетів надають для передавання даних (наприклад, при роботі в комп’ютерних мережах).

Сьогодні спостерігається стійка тенденція до об’єднання телекомунікаційних послуг у єдині мультисервісні мережі, в яких інформація в різній формі (дані, мова, відео тощо) буде передаватися різними середовищами поширення (метал, ефір, оптоволокно тощо) з використанням єдиної технології – комутації пакетів.

Послуги опрацювання інформації характеризують різноманітністю видів послуг та технологій їх надання. Ці послуги є «найінтелектуальнішими» з усієї множини інформаційних послуг, оскільки потребують знань, навичок і досвіду спеціалістів, які працюють з інформацією і надають їй вигляд, що відповідає вимогам користувачів. До цих послуг можна віднести: проектні, технологічні та методичні розробки, послуги написання програм, послуги надання ресурсів інформаційних центрів.

Послуги зберігання інформації можна поділити на два види:

з перетворенням форми надання інформації (послуги запису на оптичні носії фотокарток або інших зображень, мікрофільмування, сканування тощо);

без перетворення форми надання інформації (зберігання файлів клієнта на носіях інформаційного центру, послуги резервного копіювання тощо).

Послуги з надання інформації вважають найпоширенішим видом інформаційних послуг. Це надання інформації через засоби масової інформації, послуги доступу до баз та банків даних, електронна торгівля інформаційними продуктами, проведення конференцій, семінарів, виставок тощо.

Послуги з поширення інформації забезпечують поширення інформації замовника групі юридичних або фізичних осіб. Найяскравішим прикладом послуг поширення інформації є рекламні послуги.

Інформаційні послуги мають особливості виробництва та надання: циклічність, масовість, час надання, необхідність використання додаткових технічних засобів, споживчі властивості послуг тощо.

Форми надання послуг також можуть бути різними:

Ø послуги масового та індивідуального використання (послуги ЗМІ, диференційованого обслуговування користувачів);

Ø послуги, що надають у ручному або автоматизованому режимі (консалтингові та довідкові, через автоматичні телефонні та комп’ютерні мережі);

Ø послуги, що потребують або не потребують участі користувачів (використання мережі Інтернет, локальних комп’ютерних мереж у залежності від типу матзабезпечення).

Інформаційні продукти та послуги виробляють спеціалізовані об’єкти, серед яких – державні органи управління та господарювання, установи Національної академії наук України, системи науково-технічної інформації, галузеві науково-дослідні інститути, інформаційні центри, засоби масової інформації, наукові, технічні й інноваційні фонди, бібліотеки.

Інформаційну пропозицію реалізують шляхом:

Ø бібліотечно-бібліографічного обслуговування, тобто надання можливостей користувачу відкрито ознайомитися з будь-якими інформаційними документами, брати участь у таких заходах, як «День інформації», «День фахівця» і скористатися можливістю оперативного ознайомлення з новітніми надходженнями літератури, досягненнями у тій чи іншій галузі;

Ø інформаційного обслуговування у режимі «запит-відповідь», тобто отримання необхідних документів або послуг відповідно до конкретно поставлених питань;

Ø використання системи вибіркового поширення інформації (ВПІ), тобто постійного документального забезпечення відповідно до постійно діючих запитів з обов’язковим зворотнім зв’язком. Ця система, як правило, поширюється лише на тих користувачів, де вірогідність використання наданих документів досить висока. Обов’язковість зворотного зв’язку відрізняє цю систему обслуговування від інших тим, що дозволяє регулярно оцінювати якість її функціонування і вносити відповідні корективи. Всі системи ВПІ можуть бути використані для проведення досліджень та удосконалення процесів інформаційного забезпечення, налагодження відносин між користувачами та виробниками ІПП, впровадження засобів автоматизації та комп’ютеризації, а також вирішення різних питань підвищення економічної ефективності об’єктів інформаційної діяльності;

Ø використання диференційованого забезпечення різного рівня користувачів (керівництва, спеціалістів, студентів тощо) Це різновид системи ВПІ про найважливіші науково-технічні досягнення, методи, шляхи, системи управління економікою у галузях, тенденції розвитку країни тощо;

Ø неформальних способів обслуговування, тобто проведення семінарів, конференцій, презентацій, виставок, рекламна та клубна робота;

Ø електронних угод, тобто отримання необхідних документів або послуг через електронні канали зв’язку. Наприклад, система замовлення на виконання науково-дослідних робіт або надання готових наукових звітів, книг, аудіо- або відеодокументації через локальні або глобальну мережі, інформування таким самим шляхом потенційних учасників про проведення науково-практичної конференції тощо;

Ø електронних комунікацій, тобто надання послуг системи електронної пошти, теле- та відеоконференції, мережевих дощок об’яв тощо;

Ø електронної торгівлі, тобто ознайомлення з видами, асортиментом та іншими характеристиками ІПП та їх купівля-продаж через комп’ютерні мережі з електронними розрахунками за придбання.

Способи вироблення та надання ІПП у найзагальнішому розумінні майже не змінилися, але процеси здійснення операцій збирання інформації, її опрацювання, виготовлення ІПП та їх передавання користувачам на сучасному етапі змінилися відчутним чином. Це зумовлює найновішими досягненнями науково-технічного прогресу та комп’ютеризацією, впровадженням ІКТ. Крім цього, з розвитком ринкових відносин та підвищенням суспільних і особистих потреб людини значно змінилося і поняття «інформаційна потреба», що вимагає відповідних змін у підходах до тлумачення цього поняття та процесів виробництва інформаційної пропозиції. Визначити критичну точку, змінити напрями роботи інформаційних об’єктів можна шляхом реалізації такого особливого напряму інформаційної діяльності, як інформаційний моніторинг.