Глава 12. СВІТОВИЙ РИНОК ПРАЦІ

Основні питання для вивчення

12.1. Особливості формування та розвитку світового ринку праці.

12.2. Світові центри тяжіння робочої сили.

12.3. Роль і місце міжнародних організацій у регулюванні світового ринку праці.

Література

1. Міжнародна економіка: Підручник /За ред. В. М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 107-111.

2. Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика: Учебник. – М.: МГУ им. М. В. Ломоносова: Дело и Сервис, 2000. – С. 108-116.

3. Одягайло Б. М. Міжнародна економіка: Навч. посіб. – 2-ге вид., випр. і доп. – К.: Знання, 2006. – С. 203-204.

4.Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – 2‑ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С. 202‑217.

12.1. Особливості формування та розвитку світового ринку праці.

Світовий ринок праці – це система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту, які склалися через нерівномірність кількісного та якісного розміщення робочої сили по країнах світу та розбіжності в національних підходах до її відтворення.

Основними тенденціями розвитку світового ринку праці є його глобалізація, посилення міграційних процесів, розширення використання міжнародних трудових норм тощо.

Глобалізація ринку праці являє собою формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання тієї чи іншої людини і розвивається на фоні глобалізації економіки.

Причинами пожвавлення цього процесу являються:

* реструктуризація системи міжнародного поділу праці;

* розвиток світової інфраструктури;

* міжнародна міграція населення;

* стрімке зростання світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій;

* швидкі технологічні зміни.

Головною проблемою, яка виникає внаслідок глобалізації економіки, є обмеження можливостей формування макроекономічної політики, в тому числі, в галузі праці та соціально-трудових відносин. Діяльність транснаціональних корпорацій(ТНК) сприяє тому, що робочі місця експортуються з економічно розвинутих країн, унаслідок чого у цих країнах виникає проблема безробіття. Змінюється також структура робочої сили в бік збільшення частки службовців щодо частки робітників. ТНК прагнуть створювати виробництва в країнах з дешевою робочою силою, водночас концентруючи в економічно розвинутих країнах такі функції, як маркетинг, планування, бухгалтерський облік, наукові та дослідно-конструкторські розробки тощо.

В умовах функціонування ТНК послаблюється вплив профспілок, колективно-договірного регулювання трудових відносин. Невеликий ефект може мати страйковий рух, тому що ТНК не зазнають тиску клієнтів щодо виконання умов поставок через незначні обсяги загальних світових продаж, прибутку і руху готівки, яка припадає на конкретну країну.

В таких умовах суттєвим засобом узгодження інтересів різних сторін є створення міжнародних профспілок, налагодження контактів між профспілковими об’єднаннями різних країн.

12.2. Світові центри тяжіння робочої сили.

Найбільш розвинений міжнародний ринок праці склався у Західній Європі, де є свобода переміщення робітників між країнами Європейського Союзу і уніфікація трудового законодавства. Разом з цим існують специфічні особливості для кожної країни регіону (рис.12.1). Так, для Італії характерна як зовнішня, так і внутрішня міграція, переважно з півдня на північ країни. В Німеччині іноземці складають 10% зайнятих. Специфікою ринку праці і міграційної політики Великобританії, Франції, Нідерландів є їх зв'язок з минулими колоніями, які є вагомим постачальником трудових ресурсів до цих країн.

Джерело: IOM, World Migration Report 2008

Рис. 12.1. Частка мігрантів у різних регіонах світу (у відсотках від загальної кількості мігрантів у світі).

Давні особливі традиції має Північноамериканський ринок робочої сили. «Ми – країна іммігрантів, - заявив один з членів Палати представників Конгресу США, - кожний повинен зберігати цю горду традицію, а не ставити її під загрозу».

Азіатсько-Тихоокеанський регіон,в якому проживає більша частина населення світу, має значний потенціал трудових ресурсів. Головною країною імміграції у цьому регіоні є Австралія. До 80-х років ХХ сторіччя в імміграційних потоках до Австралії переважали європейці. З середини 80-х років стійким джерелом імміграції до Австралії стала Азія. Японія традиційно була країною еміграції. З початком зростання економіки у 60-х роках ХХ сторіччя еміграція її громадян припинилася. Починаючи з 90-х років до Японії щорічно приїздять до 400 тисяч іноземних робітників. Дефіцит робочої сили відчувають Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія.

В країнах Близького Сходу, перш за все, Перської Затоки, в кінці ХХ сторіччя іммігранти складали більшість населення цих країн. В Катарі і Кувейті, наприклад, 85 % усіх робітників – іммігранти, в Об’єднаних Арабських Еміратах – 90 %.

Південно-Африканський ринок робочої сили склався навколо найбагатшої країни африканського континенту – Південно-Африканської Республіки (ПАР), де близько двох третин чорних робітників складають мігранти за короткостроковими контрактами.

Щодо країн Латинської Америки, то до 60-х років ХХ сторіччя тут переважала імміграція європейців, а з 60-х років - міжконтинентальна міграція усе більш починає заміщуватись внутрішньоконтинентальною. Населення мігрує в основному до басейну річки Амазонки з країн, що розташовані в Андах: Перу, Еквадору, Колумбії. Внутрішньоконтинентальна міграція робочої сили у Латинській Америці набула стійкого характеру. Це пояснюється дефіцитом землі у більшості селян та їх неповною зайнятістю, а також високими темпами приросту населення, які у 4 рази вищі, ніж у розвинутих країнах.

Масовий характер міграційних процесів став важким випробуванням для обмежених трудових ресурсів країн СНД. Спад виробництва у 90-х роках ХХ сторіччя обумовив високий рівень безробіття і примусив працездатне населення до еміграції. Після 1989 року більш як 9 млн. чоловік, приблизно кожен 30-й житель СРСР, - стали емігрантами. Більше 3,5 млн. чоловік становлять біженці, переміщені особи та вимушені репатріанти, близько 3,3 млн. чоловік – ті, хто повернувся в місця свого етнічного походження, близько 1,2 млн. чоловік – колишні депортовані, майже 600 тисяч – екологічні мігранти, перш за все, із зони чорнобильської аварії, району Аральського моря і колишнього ядерного полігону в Семипалатинську. На просторах СНД перебуває 580 тисяч нелегальних іммігрантів, в тому числі вихідці з Азії та Африки, що намагаються проникнути на Захід.

У сучасних умовах найбільш репрезентативні тенденції у розвитку міжнародного ринку праці демонструють країни Західної Європи та США.

12.3. Роль і місце міжнародних організацій у регулюванні
світового ринку праці.

У регулюванні світового ринку праці провідну роль відіграє Міжнародна організація праці (МОП). МОП була створена у 1919 році, а з 1946 року вона є спеціалізованим закладом ООН. Керівними органами МОП являються:

* Міжнародна конференція праці (МПК) – це вищий орган, що збирається раз на рік;

* Адміністративна рада –головний виконавчий орган, який обирається на МКП на трирічний термін;

* Міжнародне бюро праці (МБП) – постійно діючий секретаріат МОП із штаб-квартирою в Женеві (Швейцарія).

МОП узгоджує та узагальнює трудові відносини, які склалися на національних ринках праці. У своїх конвенціях та рекомендаціях МОП юридично закріплює норми трудових відносин як частину міжнародного права, тим самим втілюючи регулюючі заходи щодо світового ринку праці. Після ратифікації парламентами країн конвенції та рекомендації МОП стають уніфікованими складовими національного трудового права.

Основними конвенціями МОП з питань регулювання ринку праці являються:

* Конвенція № 2 «Про безробіття»;

* Конвенція № 44 «Про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин»;

* Конвенція № 87 «Про свободу асоціації і захисту прав на організацію;

* Конвенція № 88 «Про організацію служби зайнятості»;

* Конвенція № 102 «Про мінімальні норми соціального забезпечення»;

* Конвенція № 111 «Про дискримінацію в галузі праці та зайнятості»;

* Конвенція № 122 «Про політику в галузі зайнятості»;

* Конвенція № 131 «Про встановлення мінімальної заробітної плати»;

* Конвенція № 168 «Про сприяння зайнятості і захист від безробіття”.

Згідно з конвенціями МОП держави-члени МОП зобов’язані зберігати за місцем проживання працівника-мігранта права на отримання соціальних виплат, зароблених на місці найму (в тому числі, в зарубіжній країні). До зазначених виплат належать: оплата медичного обслуговування; грошова допомога при хворобі, у випадку безробіття; виплати на сім’ю тощо.

Авторитетною міжнародною організацією, яка займається проблемами регулювання світового ринку праці, є Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Вона була створена у 1951 р. Керівним органом МОМ є Рада. Створюється також Виконавчий Комітет. Штаб-квартира МОМ знаходиться в Женеві.

В галузі трудової міграції МОМ розроблено спеціальні програми:

* «Міграція в інтересах розвитку»;

* «Повернення кваліфікованих людських ресурсів»;

* «Вибіркова міграція»;

* «Об’єднані експерти»;

* «Горизонтальне співробітництво в галузі кваліфікованих людських ресурсів».

Міжнародне трудове право, визнане в багатьох країнах, і конвенції та програми міжнародних організацій відіграють суттєву роль у регулюванні світового ринку праці і коригуванні його саморегуляції.

Основні терміни і поняття

Світовий ринок праці, глобалізація ринку праці, Міжнародна організація праці, Міжнародна конференція праці, Міжнародна організація з питань міграції, світові центри тяжіння робочої сили, міжнародні профспілки, конвенції МОП.

Контрольні та дискусійні питання

!. Що таке світовий ринок праці?

2. Визначте основні тенденції розвитку світового ринку праці.

3. Що являє собою глобалізація ринку праці?

4. Визначте основні світові центри тяжіння робочої сили.

5. Назвіть керівні органи МОП.

6. Які спеціальні програми розроблені МОМ в галузі трудової міграції?

7. Проаналізуйте вплив сучасної міжнародної фінансової кризи на світовий ринок праці.

ВПРАВИ

Вправа 1.Для кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідні йому терміни та поняття.

1. Система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів.

2. Формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання людини.

3. Найбільш розвинений міжнародний ринок праці склався у регіоні.

4. Вищий орган МОП.

5. Головний виконавчий орган МОП.

6. Виконавчй орган МОМ.

7. Найбільший потенціал трудових ресурсів має регіон.

8. Переважання короткострокових контрактів характерно для мігрантів у регіон.

9. Спеціальна програма МОМ у галузі трудової міграції.

Поняття:

Західна Європа

Азіатсько-Тихоокеанський регіон

глобалізація ринку праці

світовий ринок праці

Міжнародна конференція праці

Адміністративна рада

Виконавчий Комітет

Південно-Африканський регіон

міграція в інтересах розвитку

Вправа 2.Оберіть єдино правильну відповідь.

1. Формування єдиного механізму узгодження попиту та пропозиції робочої сили незалежно від країни проживання людини – це:
а) глобалізація економіки;
б) світовий ринок праці;
в) глобалізація ринку праці;
г) регулювання ринку праці.

2. Система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів – це:
а) глобалізація економіки;
б) світовий ринок праці;
в) глобалізація ринку праці;
г) регулювання ринку праці.

3. Головною проблемою глобалізації економіки є:
а) мілітаризація;
б) обмеженість можливостей макроекономічної політики;
в) інфляція;
г) обмеження можливостей маркетингу.

4. Причиною сучасної інтенсифікації процесів глобалізації ринку праці є:
а) швидкі технологічні зміни;
б) екологічні проблеми;
в) мілітаризація економіки;
г) інфляція.

5. Найбільш розвинений міжнародний ринок праці склався у:
а) США;
б) Азіатсько-Тихоокеанському регіоні;
в) Західній Європі;
г) Латинській Америці.

6. Найбільший потенціал трудових ресурсів має:
а) Західна Європа;
б) Азіатсько-Тихоокеанський регіон;
в) США;
г) Латинська Америка.

7. В ОАЕ іммігранти складають частину населення:
а) 10 %;
б) 30 %;
в) 60 %;
г) 90 %.

8. Головною країною імміграції в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні є:
а) Японія;
б) Австрія;
в) Малайзія;
г) Південна Корея.

9. МОП стала спеціалізованою організацією ООН у:
а) 1919 р.;
б) 1946 р.;
в) 1951 р.;
г) 1930 р.

10. Вищим керівним органом МОП є:
а) МКП;
б) МБП;
в) МОМ;
г) ОБСЄ.

11. Конвенція № 2 МОП має назву:
а) «Про безробіття»;
б) «Про політику в галузі зайнятості»;
в) «Про організацію служби зайнятості»;
г) «Про встановлення мінімальної заробітної плати».

12. Конвенція № 131 МОП має назву:
а) «Про безробіття»;
б) «Про політику в галузі зайнятості»;
в) «Про організацію служби зайнятості»;
г) «Про встановлення мінімальної заробітної плати».

13. МОМ була створена у
а) 1919 р.;
б) 1946 р.;
в) 1951 р.;
г) 1980 р.

14. Вищим керівним органом МОМ є:
а) Виконавчий Комітет;
б) Рада;
в) Конференція;
г) Бюро.

15. Спеціальна программа МОМ в галузі трудової міграції має назву:
а) «Об’єднані сили»;
б) «Об’єднаний розвиток»;
в) «Об’єднані експерти»;
г) «Об’єднані нації».

Вправа 3.Визначте, яке з положень правильне, а яке – помилкове.

1. Світовий ринок праці – це реструктуризація міжнародного поділу праці.

2. Діяльність ТНК сприяє експорту робочих місць з економічно розвинутих країн.

3. В умовах функціонування ТНК посилюється вплив профспілок.

4. Найбільш розвинутий міжнародний ринок праці склався у Західній Європі.

5. Країни Латинської Америки мають найбільший у світі трудовий потенціал.

6. МКП – вищий орган МОМ.

7. МБП – постійно діючий секретаріат МОП.

8. МОМ створена у 1919 р.

9. В галузі трудової міграції МОМ розроблена програма «Вибіркова міграція».

10. В галузі трудової міграції МОМ розроблена програма «Ефективна міграція».