ТЕМА 14. ТЕОРІЇ ВАЛЮТНИХ КУРСІВ

Основні питання для вивчення

14.1. Поняття валюти та її види. Резервні валюти.

14.2. Валютний курс. Валютний паритет. Фактори, що впливають на валютний курс. Теорії валютного курсу.

14.3. Конвертування валют та його види. Режим валютного курсу.

14.4. Валютно-курсові проблеми монетарної політики у сучасних умовах.

Література

1. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. // М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. ‑К. : КНЕУ, 2002. – С. 246 – 320.

2. Ломакин В. К. Мировая экономика. Учебник для Вузов. –М.: "Юиити-Даиа", 2007. – С. 129-133.

3. Міжнародна економіка: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 158 – 172.

4. Передрій О. С. Міжнародні економічні відносини. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – С. 159 – 199.

5. Семенов А. Г. Современная система международных валютных отношений. Учебное пособие. – Донецк: ДонНУ, 2001. – С. 31 – 81, 145 – 166.

6. Солонінко К.С. Міжнародна економіка: Навч. Посібник. – К.: Кондор, 2008. – С. 271 - 275.

7.Світова економіка: Підручник / А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирков та ін. – 2‑ге вид., стереотип. – К.: Либідь, 2001. – С. 177‑182.

8. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть // А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – С. 344 – 408.

14. 1. Поняття валюти та її види. Резервні валюти

Валюта – грошова одиниця країни з відкритою економікою, яка використовується для вимірювання величини вартості товарів.

Валюти або світовий грошовий матеріал можна класифікувати за певними ознаками і виділити відповідні види (табл.14.1).

Таблиця 14.1. Класифікація валют

Продовження таблиці 14.1

Продовження таблиці 14.1

Країна, валюта якої є ключовою, резервною, має значні вигоди, переваги на світових ринках, в тому числі можливість здійснювати розрахунки за своїми зовнішніми зобов’язаннями власною валютою; покривати дефіцит платіжного балансу національною валютою шляхом автоматичного отримання зовнішніх запозичень.

Динаміка міжнародних накопичень валютних резервів свідчить про домінування американського долару у якості резервної валюти. Водночас, відбувається стрімке збільшення частки і ролі євро у формуванні валютних резервів світової банківської системи (табл. 14.2).

Таблиця 14.2. Міжнародні накопичення валютних резервів

Джерело: 1995-1999, 2006-2008 IMF: Currency Composition of Official Foreign Exchange Reserves

За останні роки зацікавленість у просуванні своїх валют для використання їх у якості резервних виявила ціла низка країн.

Про можливість надання російському рублю статусу резервної світової валюти на вищому рівні вперше було обговорено у червні 2007 року на Петербурзькому міжнародному економічному форумі.

Китай поки ще не робив офіційних заяв про надання юаню функцій резервної валюти, проте, завдяки зростаючій ролі цієї країни у міжнародній торгівлі роль юаня в світі активного зростаю. Китай вже використовує юань у розрахунках з країнами сусідами.

Рада співпраці країн Перської затоки, у свою чергу, планує ввести у 2010 р. регіональну валюту динар, яка використовуватиметься як резервна валюта.

Крім того, КНР і Росія у межах ініціатив запропонувала доручити МВФ вивчити можливість створення наднаціональної резервної валюти, а також в обов'язковому порядку диверсифікувати валютну структуру резервів і операцій нацбанків і міжнародних фінансових організацій.

Під терміном «вільно конвертована валюта» часто розуміють валюту, прийняту для розрахунків у міжнародній банківській системі CLS (Continuous Linked Settlement) - системі безперервних взаєморозрахунків, що діє в межах СВІФТ (SWIFT). Таких валют на 27 травня 2008 р. нараховувалося сімнадцять: євро, долар США, британський фунт, японська йєна, канадський долар, австралійський долар, гонконгський долар, південнокорейська вона, шведська крона, датська крона, норвезька крона, сінгапурський долар, новозеландський долар, південноафриканський ранд, швейцарський франк, ізраїльський шекель і мексиканський песо.

Функції валюти:

1. Інструмент обслуговування міжнародних економічних відносин, міжнародний платіжно-купівельний засіб.

2. Інтернаціональна міра вартості, цінності товарів.

3. Міра вартості, цінності національних грошових одиниць.

14. 2. Валютний курс. Валютний паритет. Фактори, що впливають
на валютний курс. Теорії валютного курсу.

Валютний курс – вартість валюти однієї країни (групи країн), виражена у валюті іншої країни (групи країн).

Функції валютного курсу:

1. Опосередковує обмін валютами при проведенні зовнішньоекономічних операцій.

2. Подолання національної обмеженості тієї чи іншої грошової одиниці, перетворення її локальної цінності в інтернаціональну.

3. Слугує основою співставлення умов та результатів суспільного відтворення національних господарств (продуктивність праці, витрати виробництва і рівень заробітної плати, темпи економічного зростання, стан торговельного та платіжного балансу тощо).

4. Корегування механізму розподілу світового продукту та світових доходів між країнами.

5. Сприяє періодичній переоцінці валютних активів і золотовалютних резервів світової банківської системи

Котирування валют – це встановлення (фіксація) державними (національними) або найкрупнішими комерційними банками валютних курсів на основі існуючих ринкових механізмів, законів, норм, правил, що діють в країні.

У сучасних умовах використовуються три способи або методи котирування (табл. 14.3). Найбільш поширеним є пряме (цінове) котирування, яке застосовується і в Україні.

Виділяють два різновиди котирування: офіційне та ринкове (біржове).

Офіційне котирування здійснюється уповноваженими державними інститутами, публікується у періодичних виданнях та використовується як довідкова інформація на певну дату.

Ринковий валютний курс встановлюється у повсякденному обороті на валютному ринку, на валютній біржі. Ринкові валютні курси більш динамічні і тому спостерігається розбіжність (курсовий перекіс) між ними та офіційними курсами.

Таблиця 14.3. Методи котирування

Номінальний валютний курс– пропорція обміну валют двох країн (групи країн).

В умовах демонетизації золота економічною основою формування валютних курсів є паритет купівельної спроможності валют (англ. purchasing power parity – PPP) – співвідношення між рівнями купівельної спроможності валют, які співставляються.

Купівельна спроможність валюти – кількість товарів та послуг, яку можна отримати за одну грошову одиницю.

Абсолютний РРР - співвідношення між двома валютами, яке урівнює їх купівельну спроможність відносно певного набору товарів та послуг („товарний споживчий кошик”):

АРРРt = РБt / РАt,(14.1.)

де АРРРt – абсолютний РРР у період t – (кількість валюти країни Б за одиницю валюти країни А), Рt – рівень цін у відповідній країні у період t.

Відносний РРР – похідна від курсу валюти за будь-який базисний період, скорегована на співвідношення темпів зростання цін в обох країнах:

ВРРР = РБt / РАt * е0,(14. 2.)

де ВРРР – відносний РРР у період t; Рt – індекс цін у період t у відповідній країні порівняно з базисним періодом; е0 – валютний курс у базисний період (кількість одиниць валюти країни Б за одиницю валюти країни А).

Реальний валютний курс визначається як номінальний валютний курс, помножений на відношення рівня іноземних цін до рівня внутрішніх цін:

e_r = P_h / P_f * e_n , (14. 3.)

де e_r – реальний валютний курс;

P_h – ціни на внутрішньому ринку;

P_f – ціни на зарубіжному ринку;

e_n – номінальний валютний курс.

Складність механізму формування валютних курсів у сучасних умовах обумовлює формування і функціонування системи валютних курсів, структурованої за різноманітними критеріями класифікації (табл. 14.4).

Формування валютних курсів носить багатофакторний характер (рис. 14.1). Валютний паритет національних грошових одиниць лежить в основі їхніх валютних курсів. Однак ринковий курс валют практично ніколи не збігається з паритетом, його коливання залежать від декількох десятків факторів, які мають економічний, політичний, структурний, правовий або психологічний характер. Найбільш важливими з них є: стан торговельного балансу, величина національного доходу, величина грошової маси, дисконтні ставки, очікувані темпи інфляції, вид державного регулювання, тощо. Зміна валютного курсу визначається станом попиту та пропозиції на валютному ринку національної валюти й валют інших країн, співвідношенням їхньої купівельної спроможності. У всіх випадках основою виступає ВНП країн, що беруть участь у міжнародному обміні.

Таблиця 14.4. Система валютних курсів

Еволюція теорії валютного курсу включає три етапи.

І етап (ХІХ – перша половина ХХ ст.) - накопичення окремих ідей, концепцій, моделей щодо курсоутворення:

1) ідея Д. Рікардо відносно взаємозалежності між валютним курсом та внутрішньою купівельною спроможністю грошей;

2) теорія Г. Касселя - встановлення валютного курсу на базі паритету купівельної спроможності повертає міжнародний ринок до рівноважного стану;

3) моделі А. Маршала, Дж. Кейнса, Я. Тінбергена, Ф. Махлупа , які базуються на товарному підході до курсоутворення, тобто на взаємозв’язку валютного і товарного ринків.

ІІ етап (60-ті - 90-ті р.р. ХХ ст.) - виникнення базових теорій курсоутворення :

1) теорія оптимальних валютних зон (Р. Манделл, Р. Маккіннон, П. Кенен, Дж. Інграм та ін.) та модель рівноваги відкритої економіки „Манделла-Флемінга” – підпорядковані вибору оптимального режиму валютного курсу;

2) „ранні” монетаристські моделі (Дж. Білсон, Дж. Лонгворт, Р. Міз, К. Рогофф) базуються на грошовій теорії (валютний курс розглядається як відображення відносної вартості грошей або відносної вартості товарів з урахуванням феномену „жорсткості” цін) та підході з точки зору активів (валютний курс розглядається через відносну вартість національних та закордонних активів) – в умовах гнучких цін валютний курс визначається грошовою пропозицією, національним доходом та короткостроковими процентними ставками;

3) монетаристська модель твердої ціни Р. Дорнбуша (модель гіперреакції валютного курсу) – виходить з ідеї паритету купівельної спроможності в якості орієнтиру коливань валютного курсу у довгостроковій перспективі. Короткострокова динаміка обмінного курсу являє собою надто сильну реакцію на економічні шоки і орієнтується на раціональні очікування;

4) модель загальної рівноваги А. Стокмена та Р. Лукаса – монетаристська модель з гнучкими цінами поєднує елементи макро- та мікроаналізу, пояснюючи загальну рівновагу на ринках двох країн балансом на ринках товарів, праці, грошовому та валютному ринках, а також на ринках іноземних та внутрішніх облігацій.

ІІІ етап – сучасний:

1) „нові” моделі відкритої економіки (М. Обстфельд, К. Рогофф, Ф. Енджел, Дж. Роджер) підпорядковані оптимізації валютної політики у напрямку фіксації валютного курсу або приєднання до валютного союзу;

2) розробка теорій, які орієнтовані на вплив трансформаційних процесів у країнах з перехідною економікою на динаміку валютних курсів (Дж Саш, А. Берг, Н. Бочарова, Л. Красавіна, А. Гальчинський та ін.).

14. 3. Конвертування валют та його види. Режим валютного курсу.

Конвертованість валюти — це її здатність до вільного обміну на інші валюти за визначеним курсом.

Види конвертованості валюти:

- конвертованість зовнішня – можливість використання національної валюти у міжнародних розрахунках;

- конвертованість внутрішня – можливість купівлі-продажу іноземної валюти в обмін на національну (і навпаки) всередині країни;

- конвертованість по капітальних операціях – відсутність обмежень на платежі та трансферти по міжнародним операціям, пов’язаним з рухом капіталу;

- конвертованість по поточним операціям – відсутність обмежень на платежі та трансферти за поточними операціями.

Фактори, що впливають на конвертованість валюти:

- економічний потенціал країни;

- стабільність її внутрішнього грошового обігу;

- ступінь розвитку національних грошових ринків і ринків капіталу;

- ступінь відкритості національної економіки та її інтегрованості у світові ринки;

- характер валютних обмежень.

Валютні обмеження – це встановлена у законодавчому, адміністративному порядку система правил і норм по регламентації операцій з іноземною валютою, платіжними документами у іноземній валюті, які здійснюються юридичними і фізичними особами.

Форми валютних обмежень:

* наявність декількох обмінних курсів у залежності від типу економічних операцій;

* використання двосторонніх платіжних угод (клірингів). У цьому випадку платежі, отримані від іноземного партнера, не можуть бути направлені для придбання товарів в іншій країні;

* вимоги національної влади щодо продажу центральному банку або репатріації вітчизняними фірмами-експортерами своїх валютних надходжень;

* ліцензування експорту та імпорту, а також специфічні правила і норми в галузі руху капіталів і продажу (наприклад, регламентування іноземних інвестицій, вивозу прибутків, отримання зовнішніх кредитів, експорту, імпорту та ін.).

Повністю конвертовані валюти мають: країни з розвинутою та відкритою економікою; країни – крупні експортери нафти; невеликі країни, які виконують функції оффшорних зон фінансової інфраструктури і є зручними “гаванями” для філій транснаціональних банків.

Сучасні типи режимів валютних курсів (рис. 14.2) розрізняються за характером встановлення (котирування) і підтримання валютних курсів на певному рівні. Їх множинність свідчить про те, що кожен з них не має абсолютних переваг. Домінуючою є система плаваючих валютних курсів. Її переваги: 1) сприяє урегулюванню (вирівнюванню) платіжного балансу без суттєвих втрат офіційних валютних резервів; 2) стимулює розвиток міжнародної торгівлі та міжнародний рух капіталів; 3) забезпечує відносно велику свободу у виборі методів національної економічної політики, автономність монетарної політики від зовнішнього тиску; 4) ринок, як у валютній сфері, так і у інших галузях визначає вартість валют краще, ніж держава всановлює курсове співвідношення валют; не потребує втручання центрального банку у ринковий механізм.

Договірно-фіксовані курси – їх основу утворюють міждержавні угоди (договірний фіксаж).

Вільно-плаваючий валютний курс – передбачає зміни валютного курсу без державного втручання.

Керовано гнучкий курс – оснований на сполученні ринкового та державного регулювання і змінюється центральним банком під впливом стану платіжного балансу, рівня інфляції, валютних резервів але без обов’язкового автоматизму таких змін.

Обмежено гнучкий курс – характеризується гнучкістю, обмеженою по відношенню до однієї валюти або групи валют.

14. 4. Валютно-курсові проблеми монетарної політики у сучасних умовах.

В умовах високого ступеню інтернаціоналізації господарських зв’язків, переходу ринкової економіки до системи „відкритих” економік, валютна політика функціонує на двох рівнях: на національному та міжнародному.

Національна валютна політика – це діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.

Курсова політика – цілеспрямований комплекс заходів з метою корекції курсу національної валюти.

У системі валютної політики виділяють дві основні форми: стратегічна (довгострокова) та поточна валютна політика (табл. 14.5). На різних етапах у системі національної валютної політики у якості приорітетної виділяється та чи інша мета. Так, якщо до 70-х років XX ст. головна мета валютної політики більшості країн з ринковою економікою була переважно пов’язана із впливом на платіжний баланс, то у сучасних умовах вона все більше підпорядковується цілям загальноекономічної політики.

Таблиця 14.5. Види та цілі валютної політики

Методи стратегічної валютної політики:

- встановлення нового порядку міжнародних розрахунків;

- введення нового режиму валютних курсів;

- запровадження нового механізму формування та використання валютних резервів;

- створення нових правил та норм здійснення валютних операцій;

- зміна ролі валютно-фінансових інститутів.

Об’єкти поточної валютної політики: 1) валютний курс національної грошової одиниці і система конвертованості валют; 2) платіжний баланс та пов’язані з ним проблеми валютних резервів і ступеню міжнародної валютної ліквідності; 3) структура та механізм функціонування внутрішнього валютного ринку.

Міжнародна валютна ліквідність – це здатність окремої країни, групи країн здійснювати платежі за власними зовнішніми зобов’язаннями загальновизнаними платіжними засобами.

Вибір тих чи інших інструментів поточної валютної політики (рис. 14.3) залежить від цілей та задач валютної політики, від об’єктів регулювання, від національного режиму конвертування валюти і національної системи валютних курсів.

Девальвація – курсова політика, спрямована на зниження курсу національної валюти.

Ревальвація – курсова політика, спрямована на підвищення курсу національної валюти.

Дисконтна (облікова) політика полягає у цілеспрямованому підвищенні чи зниженні центральним банком облікової ставки та відповідній зміні ставки депозитного та позичкового процента.

Механізм дисконтної політики (рис.14.4) характеризується внутрішньою протилежністю: зниження відсоткових ставок сприяє пожвавленню економічної кон’юнктури, втім негативно впливає на стан (формування) платіжного балансу, бо спричинює відплив капіталу з країни; стимулює зростання інфляції; підвищення ж відсоткових ставок, навпаки, погіршує економічну активність національних компаній, втім сприяє поліпшенню платіжного балансу за рахунок посилення припливу іноземного капіталу.

Рис. 14.4. Механізм дисконтної політики центрального банку

Валютна інтервенція – разові цільові операції центрального банку (та інших офіційних фінансових інститутів) по купівлі – продажу крупних партій іноземної валюти для зміни динаміки курсу національної валюти.

Співвідношення форм, завдань та методів валютної інтервенції (табл. 14.6) у кожній державі визначаються кон’юнктурою на внутрішньому та зовнішньому ринках та конкурентними можливостями національної економіки.

Таблиця 14.6. Форми, завдання та методи валютної інтервенції

Основні терміни та поняття

Конвертованість валюти; євровалюта; валютна політика; курс-своп; валюта; валютна інтервенція; паритет купівельної спроможності валют; курс-форвард; вільно конвертована валюта; котирування валют; курс-спот; резервна (ключова) валюта; валютний курс; частково конвертована валюта; неконвертована валюта.

Контрольні та дискусійні питання

1.Що таке колективні гроші? Визначте їх функції та відмінності від звичайних грошей.

2. Визначте умови перетворення національних грошей у ключові, резервні валюти.

3.Яким чином повинен змінитися курс національної валюти, щоб збільшився товарний експорт? Чому?

4. У чому Ви бачите головну загрозу короткострокових факторів, які впливають на валютний курс?

5. Охарактеризуйте сутність та наслідки дисконтної політики.

Вправи

Вправа 1.Для кожного положення, наведеного нижче, знайдіть відповідні йому терміни та поняття.

1. Грошова одиниця країни з відкритою економікою, яка використовується для вимірювання величини вартості товарів.

2. Конвертована валюта будь-якої країни, яка переведена на рахунки іноземних банків та використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну емітента цієї валюти.

3. Національна валюта, яка використовується резидентами та нерезидентами країни за всіма видами операцій при відсутності будь-яких законодавчих обмежень на здійснення валютних угод і реалізується на головних світових валютних ринках.

4. Національна валюта країн, де існують обмеження або спеціальні узгоджувальні процедури на обмін валют за окремими видами операцій суб’єктами валютних угод або зонами.

5. Національна валюта, що функціонує в межах однієї країни і не підлягає обміну на інші іноземні валюти.

6. Вільно конвертована валюта, яка використовується для формування золотовалютних резервів світової банківської системи, широко використовується для проведення міжнародної та національної валютної політики та приймається МВФ для погашення кредитів та сплати процентів.

7. Вартість однієї валюти, виражена в іншій валюті.

8. Встановлення (фіксація) державними (національними) або найкрупнішими комерційними банками валютних курсів на основі існуючих ринкових механізмів, законів, норм, правил, що діють в країні.

9. Співвідношення між рівнями купівельної спроможності валют, які співставляються.

10. Валютний курс за поточними валютними операціями, тобто з поставкою валюти не пізніше двох наступних банківських (робочих) днів за сьогоднішньою ціною (курсом).

11. Курс за звичайними угодами, що являє собою узгоджену контрагентами ціну купівлі / продажу валюти з умовою її постачання на визначену (понад трьох днів від дати підписання угоди) дату у майбутньому.

12. Ціна валюти, яка купується / продається сьогодні на умовах її зворотного викупу (продажу) в обумовлений день у майбутньому.

13. Здатність валюти до вільного обміну на інші валюти за визначеним курсом.

14. Діяльність держави та уповноважених нею органів щодо регламентації валютних відносин економічних суб’єктів та їх діяльності на валютному ринку.

15. Разові цільові операції центрального банку (та інших офіційних фінансових інститутів) по купівлі – продажу крупних партій іноземної валюти для зміни динаміки курсу національної валюти.

Поняття: