Модель військово-педагогічного процесу

Основними структурними компонентами військово-педагогічного процесу є цільовий, змістовий, суб’єкт-об’єктний, діяльнісний, результативний.

Цільовий компонент ВПП містить усю різноманітність цілей і завдань військово-педагогічної діяльності – від загальної мети до конкретних завдань.

Загальна (основна) мета відображає соціальне замовлення суспільства на всебічну і професійну підготовку воїнів і військових колективів до успішного вирішення покладених на них завдань щодо збройного захисту Батьківщини у мирний і воєнний час.

Виходячи з мети формулюється завдання ВПП, визначається його змістова частина.

Завдання можна вважати складовою цільового компонента, оскільки вони розкривають мету, уточнюють і конкретизують її і взагалі спрямовані на її досягнення. До основних завдань цілісного військово-педагогічного процесу відносяться:

– професійна підготовка особового складу збройних сил, їх підрозділів і частин до виконання службових завдань, які ставляться перед ними у мирний і воєнний час;

– цілеспрямоване формування воїна як громадянина і патріота, глибоко відданого своєму народові, який має високі морально-бойові, психологічні та інші соціальні якості, свідомо і бездоганно виконує вимоги Військової присяги та військових статутів, готовий віддати всі сили, а якщо буде потрібно, і життя на захист Батьківщини;

– озброєння військовослужбовців такою системою військових знань, умінь і навичок, професійних якостей і звичок;

– забезпечення цілеспрямованого духовного та психічного розвитку сфери воїнів, їх інтелектуальних, моральних і фізичних якостей;

– формування в особового складу психологічної готовності до подолання труднощів військової служби, до дій в екстремальній обстановці, в умовах сучасного бою і до виконання спеціальних завдань у мирний час;

– розширення загального і культурного кругозору воїнів, прищеплення їм необхідних естетичних поглядів і здорових смаків, правил етичної поведінки;

– формування у військових колективах здорової морально-психологічної атмосфери, статутних товариських взаємовідносин між воїнами, згуртованості, зміцнення військової дисципліни та правопорядку;

– здійснення бойового злагодження бойових обслуг, екіпажів, відділень, підрозділів і частин, підготовка їх до активних сумісних дій у бойовій обстановці, формування серед воїнів духу взаємодопомоги, взаємопідтримки, військового товариства.

Характер завдань військово-педагогічного процесу визначає змістовий аспект цього багатофункціонального процесу.

Отже, змістовий компонент. Ця структурна частина ВПП відповідає на запитання „Чому навчати?”, „Що виховувати й формувати у воїнів?”, „Що в них розвивати?”. Цей зміст визначається певними документами як вищих органів військового керівництва, так і тими, що розробляються в середніх ланках військового управління і навіть у частинах. Йдеться про директиви й накази Міністра оборони України і Начальника Генерального штабу Збройних Сил, організаційно-методичні вказівки командувачів видів збройних сил, окремі інструкції, настанови, положення про організацію конкретних видів бойового навчання або службової діяльності частин і підрозділів, навчальні й тематичні плани, програми навчальних дисциплін та ін.

Ці документи застосовуються в процесі безпосереднього навчання та виховання особового складу, де практично реалізуються їх вимоги, відбувається формування відповідних якостей та елементів професійної майстерності, психологічної готовності, всебічний розвиток військовослужбовця.

Слід зазначити, що змістовий компонент набуває динамічного характеру і практичної реалізації завдяки взаємообумовленій діяльності у військово-педагогічному процесі суб’єктів та об’єктів цієї складної системи.

Суб’єкт-об’єктний компонент є умовою функціонування ВПП, це єдність тих, хто здійснює педагогічний вплив, і тих, хто відчуває його на собі. Мова йде про суб’єкт і об’єкт військово-педагогічного процесу.

Суб’єкти ВПП – це органи військового управління, командири, штаби, служби, спеціалісти органів виховної та соціально-педагогічної роботи, офіцери-фахівці, військові колективи, громадські організації. Роль кожного з них у військово-педагогічному процесі різна, але дуже конкретна.

Об’єктом військово-педагогічного процесу є всі воїни і військові колективи (підрозділи, частини). Особливістю об’єктів є те, що поняття „воїни” є загальним, свого роду збиральним поняттям. Під ним розуміються і рядовий склад строкової служби, і сержанти строкової служби, і воїни, що проходять службу за контрактом, і прапорщики, й офіцери. Кожна з цих категорій відрізняється своїм статусом, віком, освіченістю, обов’язками, що, безумовно, потребує різних підходів до неї.

Важливо розуміти, що в умовах військової діяльності позиції суб’єкта нерідко змінюються на позиції об’єкта і навпаки. Наприклад, офіцер, як правило, є суб’єктом військово-педагогічного процесу, але він також виступає і в ролі об’єкта – по відношенню до свого начальника.

Суб’єкти і об’єкти військово-педагогічного процесу свою діяльність щодо реалізації завдань і засвоєння змісту ВПП здійснюють в конкретних сферах і організаційних формах підготовки особового складу до дій за призначенням, застосовуючи при цьому багатий методичний інструментарій. Таким чином, можна говорити про наступний компонент військово-педагогічного процесу, який позначається як діяльнісний.

У діяльнісному компоненті,який передбачає взаємодію військових педагогів (командирів, начальників) та їх вихованців (підлеглих), їх співробітництво, організацію та управління ВПП, виділяють дві складові – організаційну і процесуальну.

Організаційно-діяльнісна складова пов’язана з різноманітними видами службової діяльності військовослужбовців, в тому числі побутової, суспільної та іншими. Це передусім бойова (в тому числі гуманітарна) підготовка особового складу, виховна робота командирів з підлеглими, службово-професійна діяльність (внутрішня та вартова служба, бойове чергування, виконання спеціальних завдань і т. ін.), культурно- просвітницька та спортивно-масова робота, громадська та інші види діяльності воїнів. Саме тут відбувається взаємодія суб’єктів і об’єктів військово-педагогічного процесу, завдяки чому цей процес функціонує, набуває динамічного, живого характеру.

Але командири (начальники), будучи суб’єктами ВПП, для успішного його здійснення повинні повною мірою володіти технологічним механізмом педагогічного впливу на об’єкт, який в контексті розгляду військово-педагогічного процесу можна позначити як процесуально-діяльнісний.

Процесуально-діяльнісна складова військово-педагогічно­го процесу – це свого роду методичний інструментарій, завдяки якому „запускається” сам процес ВПП. Тут ми знаходимо відповідь на запитання „Як, яким чином навчати, виховувати й розвивати воїнів?” До цієї складової відносяться методи, форми, засоби й прийоми навчання і виховання особового складу.

Офіцер як головна фігура військово-педагогічного процесу має добре володіти цим методичним інструментарієм. Вміле застосування методів, грамотний підбір форм роботи з воїнами при їх навчанні та вихованні, оптимальне використання засобів педагогічної науки, вдалий підбір прийомів педагогічного впливу на особовий склад – усе це є не тільки запорукою оптимального підходу до здійснення військово-педагогічного процесу, але й передумовою його ефективності.

Уся педагогічна діяльність командирів і начальників здійснюється заради головної мети – отримати результат, який був сформульований у цільовому компоненті й конкретно прописаний у завданнях військово-педагогічного процесу.

Результативний компонент. Цей компонент відображує ефективність ВПП, характеризує зміни, зрушення, які були досягнуті щодо поставленої мети і завдань.

Результатом військово-педагогічного процесу є:

– професійна навченість особового складу, що в підсумку є його військовою майстерністю і проявляється в знаннях, уміннях і навичках, професійних якостях і звичках;

– вихованість воїнів, основними характеристиками якої є ступінь сформованості моральних, психологічних, бойових, інших соціальних якостей, рівень свідомості, ідейних переконань, патріотизму, політичної зрілості кожного військовослужбовця;

– розвиненість усіх сфер особистості воїна: інтелектуальної, фізичної, психологічної, духовної тощо;

– психологічна готовність особового складу до виконання службових завдань як у мирний, так і у воєнний час, особливо в складних, в тому числі екстремальних умовах, готовність до бойових дій, до беззаперечного і негайного виконання усіх наказів і розпоряджень командирів і начальників.

Особливості військово-педагогічного процесу:

1 Обов’язковий загальнодержавний характер. Справа в тому, що оволодіння військовою майстерністю – це невід’ємний елемент, складова військової праці, яка є службовим обов’язком кожного військовослужбовця. Цей обов’язок юридично закріплений в Конституції України, в Законі про загальний військовий обов’язок, у Військовій присязі, в статутах Збройних Сил.

2. Особлива циклічність функціонування військово-професійного процесу. Основним циклом є навчальний рік, який починається з першого грудня і складається з двох періодів – зимового і літнього. Така періодичність пояснюється двохразовим призовом молоді на військову службу – осіннім і весняним.

3. Етапність підготовки особового складу. Мається на увазі етап одиночної підготовки солдата і етап підготовки підрозділів (частин). Саме така послідовність цих етапів.

4. Єдність ВПП та службової діяльності воїнів. Не існує окремо навчання та виховання особового складу і виконання ним своїх службових обов’язків. Хоча і проводяться планові навчальні заняття за розкладом, організуються окремі виховні заходи з воїнами, але це не звільняє їх від службової діяльності взагалі й професійних дій за призначенням (внутрішньої служби, вартової служби, обслуговування бойової техніки, спецзавданнями і т. ін.).

5. Здійснення ВПП в умовах постійної бойової готовності військ. Постійна (висока) бойова готовність – це вимога до будь-якої структурної ланки військової організації, і ніщо їй не повинно заважати. Більш того, військово-педагогічний процес має працювати на бойову готовність.

Цей зв’язок військово-педагогічного процесу і бойової готовності військ підкреслює, по-перше, їх неперервну єдність і, по-друге, залежність бойової готовності від ВПП.