Принцип свідомості, активності й самостійності воїнів у навчанні.

В основі даного принципу лежить цільова установка військово-педагогічного процесу – необхідність підготовки свідомих і активних захисників своєї держави, здатних самостійно мислити і вирішувати завдання, що на них покладаються.

Даний принцип не випадково охоплює три поняття – свідомість, активність і самостійність. Між ними існує певний взаємозв’язок і взаємозалежність. Без свідомого ставлення воїнів до служби, до оволодіння військовою справою важко розраховувати на їх активність і самостійність в опануванні фахом. Їх активна діяльність на заняттях, посилена активними діями військового педагога, безумовно впливає на підвищення свідомого ставлення до військового навчання. Активна навчальна діяльність воїнів завжди породжує самостійні форми праці щодо засвоєння матеріалу і в цілому предметів бойової підготовки.

Основні вимоги принципу:

– формування у воїнів усвідомленого позитивного ставлення до навчального процесу, до оволодіння військовим фахом;

– постійне формування у воїнів стійкого пізнавального інтересу до своєї військово-професійної діяльності;

– забезпечення активної розумової діяльності воїнів у процесі всіх занять, усунення з їх боку механічного заучування змісту навчального матеріалу, забезпечення порядку виконання тих чи інших дій, пов’язаних з роботою на бойовій техніці;

– формування у воїнів усвідомлення та бачення практичної значущості знань, умінь та навичок, професійних якостей та звичок, отриманих і сформованих на заняттях з бойової підготовки;

– забезпечення переконливої доказовості викладення навчального матеріалу, що досягається правильним поєднанням теоретичного і фактичного матеріалу, вмілим підбором життєвих фактів, прикладів професійної діяльності воїнів тощо;

– виховання високої активності військовослужбовців. Слід завжди пам’ятати, що сьогоднішній воїн – учень, завтрашній – активний боєць;

– врахування того, що головним є не предмет, який викладається, а особистість, яка формується. Треба вчити так, щоб воїн не був „додатком” до навчального предмета, а навпаки, суб’єктом його активного засвоєння;

– постійне стимулювання навчально-пізнавальної діяльності військовослужбовців, особливо тих, хто досяг високих показників у бойовій підготовці, в опануванні військовим фахом;

– сприяння творчому й самостійному використанню воїнами отриманих знань, умінь і навичок у практиці службово-бойової діяльності, при вивченні бойової техніки та зброї, при виконанні окремих завдань;

– привчання воїнів до постановки питань як перед керівником заняття, так і перед собою – для самостійної відповіді на них;

– вміле підтримання прагнення воїнів до самостійного вивчення і з’ясування явищ і процесів навколишньої дійсності, особливостей і характеристик бойової техніки та зброї, всього того, що пов’язано з військовою справою взагалі та фахом зокрема;

– озброєння воїнів методами, формами і прийомами самостійної роботи щодо підвищення своєї бойової майстерності, щодо придбання нових професійних знань, умінь та навичок, навчання їх методиці самоосвітнього процесу.