Принцип гуманізації та демократизації військово-навчального процесу.

Ці два поняття дуже близькі між собою, хоча б тому, що вживаються для характеристики соціального буття і ставлення в ньому до людини. Термін „гуманізм” (лат. humanus – людяний) означає ставлення до людини як до найвищої цінності в світі. В армійських умовах гуманізм розглядається як система поглядів, яка визнає будь-якого воїна самодостатньою особистістю та свідомим суб’єктом своїх дій, що заслуговує глибокої поваги і всебічного піклування. Демократизм в армійському середовищі визначається тими змінами, що відбуваються у суспільному житті України, різновидом якого є військова служба. Спостерігається явний відхід від авторитарного характеру навчально-виховного процесу і наближення до особистісно-орієнтованого, коли об’єкт навчання все більше перетворюється на суб’єкт. Ці зміни позначаються і на характері військово-навчального процесу.

Основні вимоги принципу:

– врахування самобутності кожного військовослужбовця, його соціальних, психічних, фізіологічних особливостей, загального і професійного рівня розвитку, життєвих настанов, мотиваційної сфери, ставлення до навчально-пізнавальної діяльності;

– виявлення високої тактовності у спілкуванні та взаємовідносинах з тими, хто навчається, вміле, без приниження власної гідності, виправлення їх помилок;

– створення на заняттях атмосфери доброзичливості, взаємопорозуміння, ділової співпраці між військовим педагогом і воїнами, які навчаються;

– неприпущення в усіх формах військово-навчального процесу грубощів, образ, безтактовності по відношенню до особового складу, зарозумілості й насміхання над невмілими діями або слабкими знаннями окремих воїнів;

– звернення до кожного воїна як до самодостатньої особистості, як до суб’єкта навчання, який має певний внутрішній потенціал, відповідні здібності й можливості для опанування військового фаху, оволодіння високою бойовою майстерністю;

– створення на заняттях умов, за яких воїни могли б вільно висловлювати свої думки, точку зору, пропозиції з тих чи інших проблем, що вивчаються або обговорюються;

– подолання формалізму та бюрократизму у військово-навчальному процесі, виявлення до воїнів особливої чуйності й уваги при проведенні занять з бойової підготовки, турбота про їх загальний і професійний розвиток;

– сприяння під час проведення навчальних занять розкріпаченню особистості воїна, проявленню його ініціативи, самостійності й творчості в процесі опанування військовим фахом;

– забезпечення доступності суб’єкта навчання, що у військово-дидактичному процесі проявляється у вільному зверненні тих, хто навчається, до керівника занять за допомогою, порадами, додатковим роз’ясненням з тих чи інших питань теми або дисципліни, що вивчається.