Принцип практичної спрямованості військового навчання.

Цей принцип має й іншу назву – „Вчити війська тому, що потрібно на війні”. Принцип виражає військово-практичну спрямованість бойової підготовки особового складу, визначає зміст, методи й форми навчання воїнів, умови його здійснення, забезпечує зв’язок військово-навчального процесу з досвідом минулих війн і військових конфліктів і сучасним рівнем розвитку військової справи.

Сутність принципу виражається в його вимогах, додержання і виконання яких є показником педагогічної майстерності офіцера як вчителя своїх підлеглих. Ці вимоги такі:

– повністю спиратися на положення Конституції України та Воєнної доктрини України щодо забезпечення обороноздатності Держави, на бойові статути видів та родів військ, інші документи, що стосуються організації та проведення бойової підготовки особового складу в сучасних умовах;

– активно вивчати і використовувати на заняттях досвід минулих війн, особливості сучасних локальних війн і озброєних конфліктів, знайомити з ним військовослужбовців;

– забезпечувати застосування отриманих військово-професійних знань, умінь та навичок у практичній діяльності воїнів: в полі, на полігонах, на літовищах;

– наближати військово-навчальний процес до бойових умов, що формує у воїнів відповідні уявлення про їх професійні дії у воєнний час, внутрішню психологічну готовність до таких дій;

– організовувати заняття з бойової підготовки в складних нестандартних умовах, створювати ситуації, які характеризуються дефіцитом часу, напруженістю духовних і фізичних сил воїнів;

– суворо дотримуватись дисципліни навчального процесу, не допускати спрощень і послаблень під час проведення бойової підготовки, виключати всілякі умовності та шаблони;

– спрямовувати військово-навчальний процес на підтримання високої бойової готовності й боєздатності підрозділів і частин Збройних Сил України;

– формувати у воїнів уміння цілеспрямовано, впевнено, ефективно й оптимально діяти в екстремальних умовах, самостійно приймати грамотні рішення при роботі з бойовою технікою, виконанні завдань тактичного характеру;

– постійно загартовувати емоційну, вольову, моральну, фізичну та психічну сфери особистості військовослужбовця;

– моделювати на заняттях сучасну бойову обстановку, яка відповідає характеру і умовам професійної діяльності тих, хто навчається військовій справі;

– навчання воїнів швидким і рішучим діям за різними увідними;

– постійне і глибоке вивчення ймовірного противника, тактики, техніки й озброєння армій інших держав, їх сильних і слабких сторін.