Принцип доступності й високого рівня труднощів у навчанні воїнів.

Суть принципу, з одного боку, полягає в тому, щоб не допускати непосильного навантаження будь-якої категорії військовослужбовців, проводити його таким чином, щоб воїни могли свідомо і впевнено засвоювати військово-професійні знання, практичні вміння й навички, витрачаючи на це свої інтелектуальні й фізичні сили, якими вони наділені. У противному разі при нерозумінні воїнами змісту матеріалу, при неможливості виконати ними ті чи інші вправи військово-дидактичний процес набуває формального характеру, призводить до втрати віри у свої можливості і, відповідно, формує пасивне ставлення особового складу до свого професійного вдосконалення. З іншого боку, опанування військовою майстерністю неможливе без високої напруженості, без подолання воїнами певних труднощів при проведенні бойової підготовки. При такому підході реалізується одна з важливих функцій військової дидактики – розвиваюча. У військовослужбовців розвивається мислення, вольові та фізичні якості, зміцнюється морально-психологічна сфера, підвищується впевненість у своїх силах і можливостях, що в результаті підсумку дозволяє не тільки успішно долати всі труднощі бойового навчання, але й більш якісно і впевнено засвоювати військовий фах. Ця думка чітко була висловлена О.В. Суворовим: „Важко у навчанні – легко в поході”.

Основні вимоги принципу:

– правильно, з урахуванням пізнавальних можливостей воїнів, визначати обсяг знань, практичних умінь і навичок, ступінь теоретичної та практичної складності та глибини програмного матеріалу, що вивчається;

– забезпечувати добір, групування та подачу навчального матеріалу з урахуванням інтелектуальних можливостей тих, хто навчається, рівня їх загальноосвітньої та професійної підготовки, ступеня розумового та фізичного розвитку, стану здоров’я та самопочуття;

– навчальний процес вести в оптимальному темпі, але так, щоб не затримувати розвиток сильних воїнів і розвивати середніх та слабких;

– обов’язково враховувати військово-професійні знання, практичні уміння та навички тих, хто навчається, якими вони вже володіють;

– постійно й поступово ускладнювати зміст і обсяг навчального матеріалу. Але робити це слід згідно з пізнавальними можливостями воїнів;

– створення на кожному занятті обстановки, що вимагає від особового складу максимального напруження духовно-моральних, інтелектуальних і фізичних сил;

– вміле використання духу здорового суперництва між воїнами, організація змагання із задач і нормативів тих чи інших навчальних вправ, підтримка прагнення воїнів досягти високих результатів у бойовій підготовці;

– надання своєчасної індивідуальної допомоги воїнам, які мають певні проблеми у навчанні, в опануванні військовим фахом;