Принцип наочності у навчанні воїнів.

Засновником цього принципу в історії педагогіки є Я.А. Коменський, який стверджував, що людей необхідно вчити різнобічно, за допомогою особистого спостереження і чуттєвої наочності. Великий педагог називав даний принцип „золотим правилом” дидактики.

Наочність виражає собою одну з якісних сторін військово-навчального процесу, яка проявляється в тому, що засвоєння знань, формування вмінь і навичок здійснюється на підставі конкретних образів і уявлень, які викликаються у тих, хто навчається, впливом на їх органи почуттів нових об’єктів.

Джерелом же виникнення образів і уявлень можуть служити самі предмети та явища армійської дійсності, їх зображення, а також словесні описи. Виходячи з цього, усі засоби наочності, що застосовуються у військовому навчанні, можна поділити на такі види:

словесно-образна наочність – створення засобами мови яскравих, таких, що добре запам’ятовуються, образів, які характеризують об’єкти, процеси, явища, що вивчаються;

натуральна (предметна) наочність – це реальні зразки зброї, бойової техніки, спеціальної апаратури, навчальні поля та полігони, аеродроми і танкодроми, стартові позиції, різні види військового спорядження;

зображувальна наочність – вона в основному супроводжує (підкріплює й уточнює) словесно-образну наочність. В основному це засоби імітації (мішені, імітатори, вибухові пакети й т. п.), об’ємні наочні посібники (макети, моделі, стенди, електрифіковані схеми), графічні наочні посібники (плакати, малюнки, схеми, таблиці, діаграми й т. ін.), екранні засоби наочності (кіно, діафільми, діапозитиви, навчальне телебачення), звукові засоби наочності (магнітофони та інші засоби звукозапису), комп’ютерна техніка;

практичний показ – коли керівник заняття або спеціально підготовлений військовий фахівець (фахівці) демонструє особовому складу прийоми використання бойової техніки та зброї, інші елементи військово-професійної підготовки, з яких складається діяльність воїна-професіонала.

Основні вимоги принципу:

– обґрунтоване застосування засобів наочності. Тобто повна їх відповідність меті навчання воїнів у цілому і меті заняття зокрема, адекватність реальному об’єкту або явищу, що вивчається;

– чітке усвідомлення керівником заняття мети, часу і місця введення того чи іншого виду наочності;

– комплексне використання на занятті всіх видів і засобів наочності, особливо тих, які дають найбільший ефект у засвоєнні навчального матеріалу;

– послідовне демонстрування наочних засобів у міру подання навчального матеріалу;

– активне керування спостереженням об’єктів навчання при застосуванні засобів наочності шляхом пояснення мети й порядку, показу головного, основного, тобто вміле використання слова;

– додержання міри у використанні засобів наочності;

– забезпечення доступності й зрозумілості змісту засобу наочності, що досягається естетичністю його оформлення, правильним розташуванням і мовним супроводом;

– врахування рівня загальної та професійної підготовленості військовослужбовців та їх адаптованості до сприймання наочних посібників;

– недопущення переоцінки чи недооцінки ролі наочності у навчанні особового складу;

– активне залучення воїнів до роботи із засобами наочності;

– недопущення використання засобів наочності як самоцілі;

– оптимальність використання наочних засобів навчання.