Принцип єдності й оптимального сполучення індивідуального та колективного підходів у навчанні особового складу.

Принцип формується виходячи з того, що, з одного боку, кожен воїн – це індивідуальність, яка має свої особливості (психічні, фізичні, фізіологічні, соціальні й т. п.), що визначає відповідно й індивідуальний підхід до кожного, хто навчається. Більш того, наявність у сучасному війську великої кількості професій і спеціальностей з усією очевидністю визначає таку організацію військово-навчального процесу, яка б забезпечувала конкретну та якісну фахову підготовку кожного воїна незалежно від того, в якому структурному армійському підрозділі (екіпаж, відділення, бойова обслуга, взвод, рота, батарея й т. п.) він числиться. З іншого боку, військова діяльність за своїм характером є діяльність колективна. Як у мирний, так і у воєнний час вона неможлива без постійної взаємодії та взаємодопомоги особового складу. Колективізм проявляється і в чіткості, організованості й узгодженості дій всіх військовослужбовців при опануванні військового фаху. Крім того, більшість предметів бойової підготовки, зміст яких в однаковій мірі стосується кожного воїна, дозволяють проводити заняття в складі підрозділу. Саме на таких заняттях відбувається згуртування військового колективу, у воїнів формується готовність прийти на допомогу один одному, відпрацьовується взаємозамінність і робота за суміжною спеціальністю.

Основні вимоги принципу:

– оптимальне сполучення колективних та індивідуальних форм і методів навчально-пізнавальної роботи об’єктів навчання;

– створення військовим педагогом на заняттях з бойової підготовки сприятливих умов для колективної та індивідуальної навчальної діяльності особового складу;

– вміле керування колективною навчальною діяльністю воїнів на заняттях і навчаннях, в процесі несення бойового чергування, внутрішньої та вартової служби;

– систематичне вивчення й урахування у навчальному процесі особливостей кожного воїна, його індивідуальних здібностей, інших психологічних характеристик, рівня загального та професійного розвитку;

– організація сумісної діяльності воїнів на заняттях;

– диференціація змістовного компоненту військово-дидактичного процесу. Вона полягає в урахуванні здатності воїнів повністю або частково сприймати та засвоювати навчальний матеріал. На цій підставі керівник заняття може відповідним чином доводити його до різних категорій і груп особового складу (за періодами служби, за загальним розвитком, за загальноосвітньою і професійною підготовленістю і т. п.);

– активне використання найбільш підготовлених воїнів як помічників керівника заняття для повторного пояснення воїнам деяких складних питань, для роботи з тими, хто відстає у бойовій підготовці, для контролю за іншими військовослужбовцями в процесі відпрацьовування практичних прийомів;

– практикування виділення воїнів, які значно швидше за інших засвоюють програму бойової підготовки, в окремі групи з метою надання їм можливості раніше опанувати програмний матеріал і здати заліки на допуск до самостійної роботи на бойовій техніці.