А що поєднує всередині нас протилежності, забезпечуючи почуття внутрішньої єдності і єдності з зовнішнім світом?

Звичайно ж, любов! Будь-яка нормальна людина прагне пізнати, що таке любов. Будь-яка нормальна людина прагне знайти у своєму житті любов. І ви також. Любов – це стан єдності зі світом, це переживання цього стану. Під світом розуміється все, що існує в природі навколо нас, все без виключення, включаючи людей.

Коли чоловік і жінка з’єднуються в коханні, вони втрачають почуття власної роздільності й стають одним цілим. І ціле народжує дитину. Любов завжди відтворює речі. Любов з’являється там, де поєднуються протилежності – без боротьби, без протиставлення, без бажання придушити й існувати за рахунок одне одного.

Ви хочете мати любов у своєму житті, тому що у вас споконвічно живе прагнення з’єднатися зі світом в єдине ціле. Глибоко всередині ви знаєте, що розділені, тому й прагнете до єдності. Роздільність з процесом життя викликає біль і страждання, а єдність – любов, що зцілює і дарує радість. Цей світ настільки мудро влаштований, що власну внутрішню роздільність ми завжди можемо побачити навколо себе, у людях і ситуаціях, що переживаємо.

– Як ви можете мати любов, якщо розділяєте все навколо на погане і гарне, якщо завжди судите і виставляєте оцінки?

– Яку любов ви можете подарувати людям, близькій людині, якщо не хочете глянути на себе збоку, побачити свої «негативні сторони» та прийняти їх без усяких оцінок?

Ваші негативні сторони відбиваються зовні на близькій вам людині, тому що Зовнішнє дорівнює Внутрішньому. Тому люди розлучаються. Тому ви розлучаєтеся з коханою людиною. (Поміркуйте над цим).

Зовнішнє дорівнює внутрішньому. Ви не хочете побачити в собі обман, виходить, вас починають обманювати. Ви не хочете побачити в собі агресивні інстинкти – вам усюди починає здаватися, що вас збираються убити. Ви не хочете побачити в собі статевий інстинкт – світ навколо вас наповнюється розпустою, і ви потрапляєте в ситуацію, де вас намагаються зґвалтувати. Ви всюди бачите тільки те, що заперечуєте в собі. Це закон.

Любов з’являється там, де не виставляються оцінки, де ви не судите, де приймаєте, а не заперечуєте.

Отже, любов – це не емоція, якою ми можемо вільно розпоряджатися. Любов – це те, частиною чого ми є, вона обіймає весь світ. Це головна структура, що організовує нашу внутрішню інтеграцію, а також єдність з іншими людьми і зі Всесвітом. Любов забезпечує єдність із нашим минулим, дійсним і майбутнім, тому вона завжди приносить полегшення і виліковує душу. Віра і Надія ведуть нас по життю, а Любов поєднує з метою. Мета знаходиться в майбутньому, любов поєднує з метою, тому любов поєднує з майбутнім. В остаточному підсумку, любов поєднує з Істиною. Якщо немає мети в майбутньому, виходить, немає й любові, що здатна з’єднати нас із нею. Якщо немає любові, немає й мети. А без любові немає віри і надії, їм теж немає з чим поєднатися в майбутньому, зв’язок розірваний. І в цьому випадку віра, замість того, щоб давати силу, починає забирати її. Людина занурюється в зневіру, депресію, і занепокоєння не покидає її. Відповідно, це відбивається і на особистому житті, з усіх боків.

Більшість нормальних і добре вихованих людей слово «любов» розуміють тільки як гостре бажання користуватися іншою людиною. Чуєш «любов» – розшифровуй «бажання». Саме ж слово «любов» виконує роль прикриття, роль красивої завіси розважливого бажання і по суті фіксує лише небажання бачити у своїх стосунках явний розрахунок. Подивіться на свої стосунки з коханими і проведіть інвентаризацію.

Любов – зовсім не синонім «добра». За цим словом стоїть множина різних значень, і тільки декілька з них прикрашають людське життя. Любов як радість і захоплення – так. Любов як турбота – так. А от любов як фіксація на Єдиному – це вже, ні. Забороняти собі любити інших чудових, тобто дуже багатьох, людей – і нерозумно, і аморально. Ти позбавляєш себе любові до інших – це добро? Ти відмовляєш у своїй любові людям, що потребують допомоги, – як ти можеш зробити таке? Любов як фіксація на Єдиному – це брак кохання. (Добре поміркуйте над цим).

Щира любов, тобто безумовна любов, йде не від дефіциту, а від надлишку щиросердного тепла і світла. Безумовна любов подібна до того, що переживає жінка, народивши дитину й узявши її вперше на руки. У цю мить вона вся світиться. Тоді стає зрозумілим, що любов – це світло. Душа любить так само, як світить сонечко, і з неї випромінюється радість, виникає турбота, спокій. Дитина не дає мамі відпочити, іноді робить їй боляче, бруднить пелюшки, вона віднімає час, але мама любить її, любить безумовно, істинно. Приймає її такою, якою вона є, а не такою, якою б хотіла її бачити.

– А чи можете ви прийняти людину такою, якою вона є?

– А чи хочете ви, щоб вас сприймали таким, яким ви є насправді?

Ми дуже часто не любимо і не сприймаємо себе, так само, як не любимо і не сприймаємо своїх близьких. Часто, того не помічаючи, ми нав’язуємо іншим свої поняття, вказуємо, як повинно бути.