Неприємності починаються тоді, коли людина не хоче мати ніяких справ зі своїми почуттями.

Ви якийсь час «їхали на одному колесі», постійно балансуючи й намагаючись зберегти рівновагу, потім «візок падав і перевалювався на інше колесо», і все починалося спочатку.Подорож продовжується!Оскільки всі речі, явища в цьому світі існують тільки в парі, тоді треба просто прийняти таке положення і використовувати його для власного процвітання.

Закон «Двох коліс»

Для того, щоб жити й процвітати, необхідно спиратися на обидві
протилежності.

Що значить – спиратися на обидві протилежності?Це означає бачити в собі силу і слабкість, активність і пасивність, правду і неправду, чесність і зрадництво, приймати і перемогу й поразку однаково.Прагнучи до перемоги, приймайте поразку, як урок пізнання того, у чому ви проявили некомпетентність.Прагнучи до успіху, приймайте помилки й невдачі, як передумову вашого просування вперед.

Які ще висновки випливають із цього закону?

Якщо ви не знайшли всередині себе щось і не прийняли це щось, то ніколи не зможете спертися на нього, щоб почати відлік і зрозуміти, що таке його протилежність.

Щоб піднятися на сходинку, треба прийняти сходинку, на якій стоїте, тоді можна буде спертися на неї і зробити крок нагору.

Важливо зрозуміти!Чеснота починає відлік від пороку, правда – від неправди, чесність – від зради, єдність – від роздільності, життя – від смерті і т.д.Чеснота спирається на порок, правда – на неправду, чесність – на зраду, єдність – на роздільність, життя – на смерть і т.д. Щоб почати відлік, треба завжди тримати перед очима точку відліку. Тому, перед тим як приймати заповідь або мораль, треба знайти в собі їхню протилежність, познайомитися з нею і прийняти її.Тоді при кожному виборі, при кожній дії перед вашим внутрішнім поглядом будуть стояти обидві протилежності, «обидва колеса».Тоді відлік почнеться й зможе відбутися.

Уміння спиратися на протилежності – вдячна справа.Щасливий буває той, хто освоїв її.

ПОЄДНАННЯ З ЖИТТЯМ

Життя – це стан єдності духу і матерії, розуму і тіла, як визначають це на Сході. Коли думки з’єднуються з емоціями, народжуються почуття – наша душа. Почуття – це те, що зв’язує насіз зовнішнім світом, це канали прямого доступу до інформації.

Коли наші почуття відкриті, тобто коли душа любить життя і любить жити, ми легко «зчитуємо» інформацію з будь-яких предметів. Світ у такий час здається нам відкритим, світлим,зрозумілим, а люди – доброзичливими, співчутливими.

Коли людина боїться жити, між нею і світом виникає «стіна». У цей момент почуття «згортаються». Душа «згортається». Коли таке відбувається, людина починає бачити зовні тільки те, що у неї всередині. Вона дивиться назовні – і бачить свої страхи. Вона діє зовні – і потрапляєв ситуації, спровоковані власними страхами. Так ваші страхи, як дзеркало, відбивають те, що знаходиться у вас всередині, створюючи ілюзію, нібито світ злий, ворожий і повний ворогів.

Страхи – це те, що повністю відокремлює нас від життя. Страхи – це те, що «згортає» нашу душу, перетворюючи світ, який ми бачимо перед собою, у дзеркало. Стінки страхів – це поверхня дзеркала. Дивлячись у світ, ви дивитесь у свою душу, в якій багато страхів – тобто ви бачите не життя, а свої страхи і більш нічого.

Саме думки-страхи створюють у нашому житті проблеми і хвороби.

Чому дії кваліфікованих лікарів часто виявляються неефективними; чому ми нерідко продовжуємо хворіти, незважаючи на пройдений курс комплексного лікування?

Тому що не змінили своїх думок про себе і навколишній світ, чогось не зрозуміли.

Якщо у людини хвора печінка і лікування не дає належного ефекту, значить – людина не змінила свій погляд щодо навколишнього світу. Минають місяці, роки, а біль в області печінки продовжує турбувати людину, як і раніше. У печінці «зосереджується» гнів. Щоб звільнитися від гніву, необхідно навчитися радіти життю: тоді гнів піде і печінка перестане боліти. У цьому весь секрет.

Чому дії фахівців, що лікуютьпацієнтів за допомогою біополя, часто виявляються марними? Чому проходить якийсь час, і людина з колишніми скаргами знову звертається, але вже до іншого «цілителя»?

З тієї ж самої причини – із ситуації, що склалася, не був засвоєний урок. Залишилося непоміченим те конкретне «послання», що містила в собі данаситуація чи хвороба.

Однакважливо пам’ятати, що навіть сам Бог не вирішить за вас ваших проблем. Так влаштований Всесвіт, такі його закони. Якщо у людини вистачило сил створити проблему чихворобу, то в неї завжди знайдутьсявнутрішні ресурси звільнитися від цього вантажу. Варто тільки докласти необхідні знання і зусилля, і зовнішній світ відразу «зробить свій крок назустріч вам». Ваше адекватне сприйняття світу, добровільне підкорення його законам призведуть до того, що думки-страхи, проблеми, хвороби самі собою (!) почнуть «розчинятися», і ви поступово будете просуватися дооздоровлення і досконалості.

– Так що ж ви повинні зрозуміти про себе і про навколишній світ? Споконвічні істини, про які йдеться в кожному серйозному вченні.

Саме думки-страхи (блоки) стоять між вами і цими істинами. Страхи забирають у вас сили, вони ж одночасно і зміцнюють вас. Як штангіст, що робить безліч підходів, накопичує енергію; як жінка, що вирішуючи повсякденні родинні питання, вчиться терпінню і мудрості; як студент, що вирішуючи складні завдання, здобуває необхідний досвід і тим самим розвиває себе, так ісила духурозвивається щоденними «підходами до життя», якщо ми не ховаємося від його складностей, не замикаємося на самоті, а йдемо на зустрічпроблемам, знову і знову намагаючись вирішити їх. Тікаючи від своїх уроків – своїх проблем, ми тікаємо від власної сили. У цьому випадку у вас залишається два виходи: або схилити голову перед долею і здатися, або дозволити собі бути по-справжньому сильним, щоб самостійно вирішувати виникаючі проблеми і створювати благополуччя у своєму житті.

Ми «вмираємо», коли, боячись чогось або когось, закриваємося від світу, чинимо опір йому і боремося з ним.

Щоб радіти життю, треба мати справу зі своїми страхами, які відокремлюють нас від людей, від самого життя, від насолоди життям.

Життя і насолода – це одне й теж. Коли у нас щось добре виходить, то що ми відчуваємо? Насолоду. Тому що ми з’єднуємося зі справою чи з річчю, над якою працюємо. Чим міцніше ми з’єднуємося, чим глибше занурюємось у справу, тим кращий результат, тим більше відчуваємонасолоду.

Коли ми знаходимося на природі, з’єднуємося з нею, слухаємо її дзвінку тишу, то що ми відчуваємо? Коли добре попрацювали, смачно поїли і відпочили, то що ми відчуваємо? Коли чоловік і жінка кохають одне одного, тощо вони відчувають? Скрізь і усюди – насолоду.

Коли ми любимо, ми з’єднуємося з предметом своєї любові. Коли з’єднуємося, ми відчуваємо насолоду, блаженство. Єдність,любов – завжди викликають почуття насолоди і блаженства.