Фундаментальний закон

Над нами панує все те, з чим (з ким) ми себе ототожнюємо, до чого (до кого) прив’язуємося.

Те, до чого (до кого) ми прив’язані, буде завжди спотворювати і затуманювати нашу свідомість, маніпулювати нами і підштовхувати до певних дій. Наші прив’язування роблять нас рабом того, до чого ми прив’язані.

Важливо пам’ятати! Прив’язування і вищий ступінь їх прояву – спокуса є серйозною релігійною, філософською, психологічною, медичною і валеологічною проблемою.

Спокуса – це вибір між добром і злом, це саме ВИПРОБУВАННЯ людини її тілесних, духовних, особистих і соціальних установок на оптимальне задоволення. Людина прагне до задоволення, але часто не одержує його. Спокуса завжди спирається на базове явище – систему людських потреб і пов’язана з аномальним способом їхнього задоволення. Спокуса означає БЕЗМЕЖНІСТЬ БУДЬ-ЯКОЇ ПОТРЕБИ, тобто, ситуації, коли людина до чогось намертво прив’язалась, «вморозилась» у щось і тим самим позбавила себе вільного вибору.

Схильна до спокуси людина завжди є залежною, вона залежить «від чогось або «від когось» – від сигарети, від наркотику, від примхливої красуні, від своїх нав’язливих думок тощо.

Об’єктами спокуси виступають або тілесні, або духовні потреби, (істина):

- наука – спокуса істини Розумом;

- політика – спокуса істини Владою;

- право – спокуса істини Законом;

- мораль – спокуса істини Справедливістю;

- мистецтво – спокуса істини Почуттями;

- філософія – спокуса істини Мудрістю;

- релігія – спокуса істини Вірою.

Людина може стати «рабом інстинкту» або «рабом ідеї». І хоча за формою це різне рабство, але за змістом це все та ж залежність, неволя, нерідко – хвороба.

2. Наступною надзвичайною і витонченою особливістю Розуму є його здатність спричинювати страх.

Яким же чином проявляється ця особливість?

ВИСУВАННЯ УМОВ. Висуваючи щораз умови, розум визначає свої межі, щоб почувати себе в безпеці. Як? Відкидаючи неприйнятні для себе умови, наш розум-его, (тобто ми), захищає свій спосіб проживання, погляди на життя, досвід і т.п. Тому що відчуття «Я», у принципі, складається саме з пережитого досвіду, внутрішніх правил і «перевірених» способів взаємодії зі світом.

– Як би ви жили, якщо б довіряли світові, якщо б не висували умов?

Спробуйте уявити. Зможете?

ВИЯВЛЕННЯ І ЗАКРІПЛЕННЯ ПОЗИЦІЙ ВЛАСНОЇ ПРАВОТИ.

Напевно, ви також помічали за собою, що завжди прагнете підтвердити власну правоту, завжди намагаєтеся вказати іншому: як повинно бути. Якщо не помічали, то починайте помічати це в собі й в інших людях. Такі кроки дуже важливі. Будь-яка ваша думка завжди прагне підтвердити свою правоту, щоб існувати. З усієї множини подій, що відбуваються у світі, вона виділяє тільки ті ситуації, що підтверджують саме її світорозуміння і світогляд. Так вона ростить і зміцнює себе. Адже нові думки часто означають зміну старих або навіть їхню повну смерть. Звідси походять релігійні, ідеологічні війни і міжнаціональні конфлікти. Це жах, моторошний, звірячий жах померти.

– А що буде, якщо ви заспокоїте свою гординю і навчитеся поважно ставитися до думки співрозмовника, відмінної від вашої?

ПРАГНЕННЯ БОРОТИСЯ, РОБИТИ «НАВПАКИ» І КОМАНДУВАТИ.

Подивіться на своє життя. Це суцільна боротьба. Діти ведуть боротьбу зі своїми батьками, батьки, в свою чергу, – зі своїми батьками, з начальниками на роботі, з державою. Начальники ведуть боротьбу з підлеглими, а держава – з громадянами. Все веде боротьбу з усім. Так званий «коловорот боротьби в природі». Принцип виживання розуму за рахунок боротьби є узагальнюючим, і засновується на почутті роз'єднаності з оточуючим світом.

Згадайте, як часто ви говорите собі: «Якщо від мене чогось чекають, вимагають, якщо на мене тиснуть, я зроблю навпаки». Те ж саме говорять собі ваші діти і близькі, тому не дивуйтесь, коли відбувається щось незрозуміле у ваших стосунках із ними. Зробивши колись висновок, що цей світ – ворожий, ви тепер усіма можливими засобами захищаєтеся від нього, у тому числі і від своїх близьких, а ваші близькі – від вас. Цікаво, що саме близькі найчастіше розглядаються нами в якості самих небезпечних супротивників. Зовнішнє відбиває Внутрішнє, Подібне притягує Подібне. Принцип «я зроблю навпаки» – спрацьовує і стосовно вас. Як тільки ви оголосили для себе щось гріхом і починаєте це «щось» заперечувати, «гріх» відразу набирає силу і все-таки змушує вас робити так, як ви не хочете, тому що всередині вас існує одне з ваших «Я», що хотіло б зробити «навпаки». Зрозуміло, – все це відбувається поза вашою свідомістю.

Зверніть увагу, як ми любимо командувати – щоб усе було по-нашому. Навіть коли ми просимо про щось, у наших проханнях є присутнім не просто прохання, а множина почуттів, у тому числі й почуття переваги. Ми заздалегідь чекаємо на відмову й уже настроєні на протистояння, на боротьбу, на притискання супротивника, поки він не попросить помилування. Побачте це в собі і відпустіть. Якщо у вас є гідність, ви ніколи не загубите себе, а от розум-его загубить.

Як ви думаєте, чого саме може позбутися розум у цьому випадку?

3. Підтвердженням того, що розум ще живий, є спричинювання ним таких станів, як жадібність, ревнощі, заздрість, прагнення розуму все порівнювати, одержувати «більше», «краще», «негайно» тощо.

В силу своєї природи (відокремлюватися, відгороджуватися, творити свій власний всесвіт і спиратися на нього), розум-его не може повірити в достаток Всесвіту і підштовхує людину до жадібності.

Як часто це вам допомагало у житті?

А якщо спробувати діяти інакше, почати все-таки покладатися на Всесвіт?

Як організм знає, що потрібно клітині в даний момент, так і Всесвіт або наше вище «Я» краще розуміє, які потреби треба задовольняти в першу чергу.

Важливо зрозуміти! Один із головних законів Всесвіту – закон Змін. Речі приходять, виконують свої функції й ідуть, а замість них приходить інше, яке відповідає вашому новому стану.

Якщо ви боїтеся щось загубити, виходить, ви ще раз розписуєтеся в тому, що не вірите собі, власним творчим силам – ви не знайшли своє місце в цьому світі.

– Як ви можете щось загубити, якщо ви єдині з цим світом?

– Він – продовження вас, а ви – його.

Ще за рахунок чого розум намагається знайти підтвердження того, що він ще живий, і що нічого не загрожує його виживанню?

4. За рахунок тотального контролю, надягання «масок», постійної «балаканини» розуму і т.д. і т.п.

* * *

Тепер, коли ми зрозуміли, як працює наш розум (наше «его»), можна підвести деякі підсумки.

1. Між нами й іншим світом стоїть лінійний розум, який прагне поділяти всі речі та явища. Саме від нього йде перше роздвоєння на добро і зло, погане і гарне, високе і низьке. Від нього ж виходить і перше протиставлення, заперечення, що породжує ворожість, «це – я, а це – інші». Так розділяючий розум-его створює свій маленький, відокремлений всесвіт.

Лінійність розуму полягає в тому, що, зіштовхуючись із повсякденним життям, розум прагне мати справу тільки з однією протилежністю, тобто він начебто зачинений у пастці й абсолютно не підозрює, що існує й інший бік явища.

У роздільності та лінійності розуму полягає головна проблема людини, і ні про яку свободу, ні про яке оздоровлення психіки не може йти мова, поки залишається такий стан свідомості, поки ви не почнете усвідомлювати цю пастку власного обмежувального бачення, що породжує ворожість, ненависть, прагнення закритися від себе і від людей.

2. Розум-его стоїть між вами й іншим світом:

а) у вигляді умов, за допомогою яких ви підтверджуєте і зміцнюєте почуття власної «безпеки», відгороджуєтеся від світу і від людей;

б) у вигляді почуття власної правоти, за допомогою якого ви підтверджуєте і закріплюєте власне «правильне» існування;

в) у вигляді навичок-уподобань-ототожнень, за допомогою яких ви і ваш розум відчуваєте себе живими ... роботами-автоматами – такий прекрасний штучний світ, у якому все знайоме і безпечне...

Висновок: основний виток психічної енергії йде на:

1) підтримку розумом-его ізолюючих бар’єрів;

2) боротьбу розуму-его з постійно мінливим потоком життя;

3) боротьбу індивіда з власним розумом-его.

Знаючи причини витоку психічної енергії, стають зрозумілими принципи роботи з розумом-его.

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ РОБОТИ З РОЗУМОМ-ЕГО

Ваш розум-его вклинився і відокремив вас від іншого Розуму, Вищого Розуму, від іншого Всесвіту. По суті, ви і є цей Розум, цей Всесвіт – просто, відокремившись, ви закрилися у своєму его і забули про свою сутність.

Що робити? Це наше улюблене питання. Відповідь проста: навчитися не виставляти свої умови, навчитися приймати чужі умови, навчитися погоджуватися з правотою інших, навчитися не робити «навпаки», а також (!) навчитися жити в любові і злагоді зі своїм его, прийнявши його і задовольнивши (!) його запити. Ви відразу, звичайно, посміхнетеся. Це свідчить, що ви розумна людина. Продовжуйте посміхатися і спробуйте запам’ятати наступне. Его-розум – це частина вашої істоти, і поки ви будете заперечувати його і боротися з ним, він неминуче буде переслідувати вас.За допомогою боротьби ви ніколи не зможете позбутися запитів его-розуму (від егоїзму). Тому, задовольняючи егоїстичні запити, потрібно відпускати їх. Тоді створюються реальні передумови для оздоровлення ментальної сфери, тому що обмеження, які виставляв его-розум, почнуть зникати. У цьому весь секрет.

Задоволення запитів его-розуму можна було б назвати безпринципністю і наклеїти ще безліч заморожуючих душу ярликів. Але справа в тому, що кожна людина, у тому числі і ви, має свою власну, унікальну сутність. А ваш его-розум – це найкоротший шлях до себе, до свободи. Як це розуміти?

Спочатку ви вчитеся бачити, як висуваєте умови, відстоюєте власну правоту, прив’язуєтеся до оцінювань і визначень, наслідуєте звички. Потім вчитеся свідомо висувати свої умови, свідомо боротися за власну правоту, свідомо давати оцінки і визначення. А потім, природно, відбувається так, що ви починаєте виходити за межі, які виставляються вашим его. Ви знаходите розуміння, що немає ні поганого, ні гарного, є тільки різноманітне життя і, привласнюючи якомусь явищу ту або іншу оцінку, ви маєте справу не з самим явищем, а зі своєю оцінкою, тобто з ілюзією. Ви чітко бачите цю ілюзію.

Важливо зрозуміти! Щоразу, коли ви оцінюєте, коли визначаєте щось, ви підсилюєте свій его-розум, своє «Я» і віддаляєтеся від реального життя. Звичайно, значно легше мати справу з подією, коли ви її визначили, але таким чином ви ніколи не зможете пізнати, що є справжньою реальністю, хто ви є насправді. Припинивши оцінювати, ви позбавляєте розум-его підживлення, воно перестає розвиватися. Якщо бажаєте, можете уявити собі розум-его у вигляді складних, переплетених польових структур – це наші переконання, всередині яких захована перлина – мудрість, або центр чистої самосвідомості – центр волі, самість, яку не можна зрозуміти, не розібравшись із своїми уподобаннями, оцінками, переконаннями, тобто з его-розумом.

Такий шлях зазвичай людина проходить позасвідомо, а вам пропонується зробити це, усвідомлено, щоб, нарешті, з’єднатися зі своєю сутністю. Саме ваша сутність має принципи – свою неповторність, унікальність.

САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ

Це процес свідомого розототожнення, що означає звільнення свідомості від уподобань, оцінок, визначень, соціальних ролей і т.д.

Самоідентифікація допомагає відповісти на запитання – Хто я є? Кінцевий «пункт» свідомого розтотожнення самості визнання себе живим центром свідомості. Це явище добре відоме цілителям Сходу, тому що вони завжди приділяли увагу глибинним переживанням, розуміючи їхню значимість для особистісного росту й зміцнення психічного здоров’я, і тому використовували різні вправи, необхідні для досягнення переживань самості.

ВПРАВИ НА РОЗОТОТОЖНЕННЯ

ПЕРША ВПРАВА

Коментар: перший крок полягає в усвідомленні того факту, що «Я маю тіло, але Я не є тіло». Це здається очевидним. Тіло є чимось матеріальним і мінливим (вважається, що протягом декількох років усі клітини тіла оновлюються). Проте, ми постійно помилково ототожнюємо себе зі своїм тілом і привласнюємо самості свої фізичні відчуття. Наприклад, ми говоримо: «Я втомився», – що, власне кажучи, не зовсім вірно. «Я» не може втомитися; втомлюється тіло і передає «Я» почуття втоми, а це вже щось інше. Ця диференціація має велике практичне значення, оскільки кожного разу, ототожнюючи себе з потребами свого тіла, ми стаємо надмірно залежними від них. Перший крок порівняно легкий.

Другий крок дещо складніший. Це усвідомлення того, що «Я маю емоції і почуття, але Я не є емоціями або почуттями». Коли хтось говорить: «Я роздратований», «Я задоволений» або «Я незадоволений», – це також відноситься до випадків помилкового ототожнення себе з тими психічними станами, що мінливі і нерідко суперечливі. Сказати: «Я роздратований», – означає допустити помилку в правописі з погляду самоідентифікації. Давайте будемо замість цього грамотно говорити: «У мене спостерігається стан роздратування».

Третій крок полягає в усвідомленні того, що «Я маю розум, але Я не є розум». Звичайно ми ототожнюємо себе з нашими думками, але, аналізуючи їх, спостерігаючи за собою в процесі міркування, ми помічаємо, що розум діє як ІНСТРУМЕНТ. Ми можемо стежити за логічними або нелогічними судженнями, спостерігаючи за цим процесом начебто збоку. І все говорить про те, що ми не є наші думки. Вони настільки мінливі: сьогодні ми думаємо одне, а на завтра – протилежне. Ми одержуємо досить доказів того, що ми не є нашими думками, коли намагаємося керувати ними і направляти їх. Коли нам потрібно поміркувати про щось абстрактне або нудне, наш розум часто відмовляється коритися нам; кожний студент, якому доводилося вивчати щось, що викликає нудьгу, відчував це. Якщо розум є мінливим і неслухняним, це означає, що «Я» не є розум.

Наведені факти засвідчують, що наше тіло, почуття і розум є інструментами, які мінливі і непостійні, але вони можуть стати підпорядкованими, дисциплінованими і цілеспрямовано використовуватися самістю, у той час як суть самості є дещо інше.

Наша самість є щось просте, незмінне, постійне як носій самосвідомості, самоспостереження. Сприйняття самості може бути сформульоване в такий спосіб: «Я є Я, центр чистої свідомості». Звичайно, стверджувати це з усією переконаністю ще не значить – досягти дійсного переживання «Я». Але тут знаходиться підхід і ключ до оволодіння нашими психічними процесами і початками самості.

Запропонована вам вправа на розототожнення дуже корисна в плані інтеграції і самовдосконалення особистості і рекомендується як щоденна валеогенна процедура. Людині варто було б починати день із «занурення в себе»; («Зануритись в себе» – поміркуйте над глибинним змістом цих слів. Більшість людей живуть «поза» самих собою); ми перебуваємо де завгодно, за винятком власного «Я»! Нас постійно залучають, відривають і розсіюють різні відчуття, враження, турботи, спогади минулого і плани на майбутнє; ми знаходимося всюди, крім нашої самосвідомості, свідомості тієї суті, якою ми є в дійсності.

Вправа може виконуватися таким чином (коли вона виконується в групі, той, хто керує її проведенням, говорить від першої особи):

«Моє тіло приймає зручне і розслаблене положення, очі заплющені. Після цього я стверджую: «Я маю тіло, але Я не є тіло. Моє тіло може бути здоровим або хворим, воно може бути бадьорим або втомленим, але це не має ніякого відношення до моєї самості до мого справжнього «Я». Моє тіло – цінний інструмент для сприйняття і дії у навколишньому світі, але це лише інструмент. Я дбаю про нього і намагаюся, щоб воно було здоровим, але воно не є я сам. Я маю тіло, але я не є тіло.

Я маю емоції, але я не є емоції. Мої емоції незліченні, суперечливі, мінливі, і все ж я знаю, що завжди залишаюсь «Я», самим собою: у періоди надії або розпачі, у радості або скорботі, у стані роздратування або спокою. Оскільки я можу спостерігати, розуміти, оцінювати й контролювати свої емоції, а потім спрямовувати їх і використовувати, то очевидно, що вони не є мною. Я маю емоції, але я не є емоціями.

Я маю бажання, але я не є бажання. Бажання викликаються фізичними й емоційними станами або зовнішніми причинами. Бажання мінливі і суперечливі, у них чергуються потяг і відраза. Я маю бажання, але я не є бажання.

Я маю розум, але я не є розум. Він може бути більш-менш розвинений і активний; він буває неслухняним: це інструмент пізнання як зовнішнього, так і внутрішнього світу, але це не я. Я маю розум, але я не є розум».

Після розототожнення себе зі змістом своєї свідомості (відчуттями, емоціями, бажаннями і думками) я усвідомлюю і підтверджую, що я є центр чистої самосвідомості, самоспостереження. Я є центр волі, здатний підкоряти собі, контролювати і використовувати всі свої психічні процеси і фізичне тіло».

Потренувавшись якийсь час у виконанні цієї вправи, її можна модифікувати, прискоривши проходження перших трьох стадій – розототожнення і глибше зосередивши свою увагу на четвертій стадії – розототожнення з одночасним проведенням внутрішнього діалогу в наступному напрямку.

«Хто ж тоді я? Що залишається після розототожнення з фізичним, емоційним і розумовим змістом моєї особистості, мого его-розуму? Сутність моєї самості – центр чистої самосвідомості і самоактуалізації. Це незмінний чинник у постійно мінливому потоці мого життя. Це те, що дає мені відчуття сталості, внутрішньої рівноваги. Я усвідомлюю і стверджую свою тотожність із цим центром чистої самосвідомості. Я усвідомлюю, що цей центр володіє не тільки статичною самосвідомістю, але і динамічною силою; він здатний спостерігати, опановувати, контролювати і використовувати всі психічні процеси і процеси фізичного тіла.

Я є центр свідомості і сили».

Наступна вправа також допомагає очистити свідомість від визначень і оцінок і впритул підводить нас до усвідомлення Самості, до розуміння того, що «форма – це пустота, а пустота – форма», як колись говорили філософи на Сході.

Щоб краще зрозуміти це, у Тибеті Вчителі дають таку вправу, свого роду психологічний трюк, що дає Розуміння і змушує стверджувати: «А – а! Я Бачу». Але отут Лами (ченці) відповідають: «Спокійно, у дійсності ви ще нічого не Бачили, тому що на це потрібно буде ще п’ятнадцять років тренувань». Але виконуючи цю вправу, ви зможете побачити напрямок, у якому вам необхідно рухатися. Це – віха.

ДРУГА ВПРАВА

1. Подивіться на щось, що знаходиться навпроти вас. Просто сядьте зручніше і дивіться на цей предмет. Не робіть більше нічого, не задавайтеся питанням: «А що буде далі? «Просто дивіться.

2. А тепер задайте собі питання: «Де знаходиться те, на що я дивлюсь?»

3. Якщо ви як слід подумаєте, то виявите, що схильні відповісти:

«Ну, це знаходиться в кількох метрах від мене». Або можете відповісти:

«Це, мабуть, знаходиться десь у моїй голові». «Так що ж, це там, зовні? Або все це в моїй голові? Або ні те, ні інше?»

Посидьте так деякий час, не думаючи ні про що.

Запитайте себе:

«А де це знаходиться по-справжньому? Яке моє правдиве, безпосереднє сприйняття?»

«Ви виявите, дивлячись на предмет і намагаючись відповісти на це запитання, що всередині вас виникає безліч думок і тлумачень – звичних шаблонів мислення, що ви нав’язуєте собі. Ваше переживання даного моменту починає визначатися цими шаблонами, тому що ви бачите тільки їх, і більш нічого.

Продовжуйте дивитися на предмет. «Здається, наче там, зовні, щось все-таки є. Воно має визначену форму, колір і розмір. І я, таке враження, знаходжуся навпроти того, на що зараз дивлюсь.»

Якби ви були цим предметом і подивилися на себе, ви б побачили обличчя – ваше обличчя. Але коли ви, будучи на місці предмета, почнете досліджувати це обличчя, то виявиться, що ваше обличчя – це начебто смутний екран. Ви – не ваше власне обличчя як таке. Ви дивитесь через своє обличчя. Ви – те щось, що знаходиться за вашим обличчям і дивиться на предмет.

4. Чи можете ви відчути те, що знаходиться за вашим обличчям? Почніть поступово занурюватися в ці відчуття.

5. Почекайте якийсь час, посидьте так, а потім задайте собі питання:

«Те, що знаходиться навпроти мене, має форму, визначений колір, визначені розміри, але чи має форму, колір, розміри те, що знаходиться за моїм обличчям?» (Подивіться, щоб побачити це, не обговорюйте це питання у своїй голові.) Помістіть своє знання в те місце, звідки ви дивитеся. Чи є там що-небудь таке, що має форму, колір, розміри?

Чи існує яке-небудь слово або поняття, яке ви можете використати, щоб описати те, що находиться за вашим обличчям у тій точці, звідки ви дивитеся на предмет? І чи займає ця точка яке-небудь місце при правдивому, безпосередньому сприйнятті?

6. А тепер, якщо йти далі, чи зможете ви хоч що-небудь знайти в цьому місці? Чи є там слова? Пустота? Тиша? Протяжність? Повна відсутність чого-небудь?

В цей момент ви повинні бути дуже уважні, інакше знову повернетеся до думок і слів і виявите (можна сказати, створите) відчуття, сприйняття, бажання і свідомість. Всі ці думки і концепції мають значення в царстві міркувань, але самі по собі вони являють собою лише визначення, назви і більш нічого.

Щось дуже дивне відбувається в момент, коли слова бачаться як імена і назви. Коли ви подивитеся на місце, де повинні бути ці імена і назви, ви не знайдете їх там як таких, ви лише відчуєте їхню примарність.

Тому, стверджуючи, що розум порожній, ви не маєте на увазі, що там нічого немає. Він порожній від усього того, що може, на вашу думку, знаходитися там, які б визначення і назви ви не придумали цьому. Отже, будь-які назви не є ЦЕ.

А тепер вашій увазі пропонується ще декілька валеогенних вправ, які також допоможуть вам наблизитися до стану мудрості і цілісності – самості.

Першу вправу ми назвемо: «Реальне-нереальне».

Суть цієї вправи полягає в тому, щоб завжди усвідомлювати: те, що ви бачите перед собою в даний момент – не завжди є тим, що є насправді. Щоб побачити те, що є насправді, потрібно зупинити розум і вийти за його межі. Тому завжди, «зіткнувшись» із будь-ким / будь-чим, запитуйте себе: «А чи те я бачу? А чи те я чую?».