Поняття та особливості договору про надання медичних послуг

Поняття договору про надання медичних послуг. Договір про надання медичних послуг є однією з найпоширеніших підстав виник­нення правовідносин з надання медичних послуг.

Цей правочин виконує роль основного правового механізму реаліза­ції прав і законних інтересів його учасників (фізичних осіб, медичних закладів, лікарів) і стимулювання економічної доцільності приватної медичної діяльності².

За договором про надання медичних послуг одна сторона (медична організація, лікар) зобов'язується надати, а інша сторона (пацієнт) — прийняти та оплатити оплатні послуги, спрямовані на покращення здоров'я пацієнта, відповідно до умов договору.

Вітчизняне цивільне законодавство не містить норм, які визначають правову модель для регулювання відносин щодо оплатного надання ме­дичних послуг.

До джерел договірного регулювання правовідносин щодо оплатного надання медичних послуг належить ЦК України, Основи законодавства України про охорону здоров'я, Закон України «Про захист прав спожи­вачів», оскільки предметом його регулювання є відносини між послуго-давцями та їх споживачами. Споживачем послуги у даному випадку виступає пацієнт клініки — фізична особа, а послугодавцем — медич­ний заклад, сам же лікар виступає уповноваженою особою, яка безпо­середньо надає послугу під час виконання своїх трудових обов'язків.

Визначальні особливості цих відносин знайшли відображення в оз­наках договору про надання медичних послуг і порядку укладення його.

За своїми ознаками цей договір є консенсуальним, оплатним, стро­ковим, двостороннім правочином з надання медичних послуг.

Цей договір є консенсуальним і вважається укладеним за умови до­сягнення сторонами згоди з усіх істотних умов.

Оплатний характер цього правочину полягає в наданні грошового еквівалента в обмін за надану медичну послугу.

Договір про надання медичних послуг укладається на визначений або невизначений строк, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Такий правочин є двостороннім, оскільки правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. За будь-яких умов лікар має право вимагати від пацієнта дотримання обов'язку сприяти лікареві при здій­сненні лікувального процесу, дотримуватися режиму лікування та реа­білітації.

За своїм предметом цей договір є договором про надання послуги (медичної послуги), яка споживається в процесі вчинення дій або здій­снення медичної діяльності.

До договору про надання медичних послуг застосовуються поло­ження глави 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення» (статті 901—907), якщо це не суперечить суті цього зобов'язання.

Отже, договір про надання медичних послуг є консенсуальним, оп­латним, двостороннім, строковим або безстроковим правочином з на­дання медичною організацією (лікарем) послуг, спрямованих на покра­щення здоров'я пацієнта, згідно з умовами договору.

Особливості договору про надання медичних послуг. Місце договору про надання медичних послуг у системі договірного права України виз­начається притаманними цьому договору особливостями щодо безпе­ки, якості та гарантованості досягнення результатів медичного втру­чання, обов'язку виконавця послуги щодо ініціативного надання необ­хідної інформації споживачу. Наявність цих особливостей відрізняє договір про надання медичних послуг від інших договорів про надання послуг.

Специфіка предмета цього договору знайшла відображення в тому, що цей правочин має гарантувати безпеку медичної послуги для пацієнта. Нерідко медичні послуги пов'язані з можливістю (а інколи й необ­хідністю) завдання шкоди здоров'ю пацієнту заради призупинення або запобігання патологічного впливу хвороби, який несе більшу шкоду. Водночас медичне втручання допускає вірогідність проявів супутніх, побічних шкідливих властивостей такого медичного впливу.

Якщо виконавець медичної послуги не матиме можливості завдання шкоди здоров'ю пацієнту, він не зможе здійснити належний медичний вплив. Усунути вірогідність проявів шкідливих властивостей медичного впливу виконавець медичної послуги також не в змозі, або ж він пови­нен відмовитися від цього впливу, завдаючи шкоди інтересам здоров'я пацієнта, загрозу яким несе патологічний процес хвороби, задля ліку­вання якого пацієнт звернувся до лікаря.

Такі особливості безпеки надання медичної послуги обумовлюють її загальний правовий режим і співвідношення з безпекою товару чи ро­боти у вигляді нормативно закріпленої презумпції поширення на безпе­ку медичної послуги положень про безпеку товарів і робіт, якщо це не суперечить сутності медичної послуги або прямій вказівці закону. Закон України «Про захист прав споживачів» наголошує, що безпека будь-якої послуги має бути забезпечена так само, як і безпека товару чи ро­боти, з тією різницею, що для послуг не встановлюються строки забез­печення їхньої безпеки.

У зв'язку з цим безпека медичної послуги має забезпечуватися ви­конавцем у процесі її надання. При цьому відповідальність за шкоду може наступати незалежно від часу її виникнення.

Договір про надання медичних послуг має притаманні йому особли­вості вимог стосовно якості медичної послуги, вимоги щодо якої також суттєво відрізняються від умов якості договорів про надання інших видів послуг.

Якість медичної послуги розглядається як сукупність складових її впливу (медичної допомоги), що полягає у відповідності застосованих в умовах обґрунтованого ризику зусиль до тяжкості проявів патологічного процесу. У зв'язку з цим неправомірні звинувачення виконавця медич­ної послуги в недотриманні призначених заходів, оскільки його відпові­дальність визначається можливістю вийти за межі медичної послуги у разі потреби, якщо це викликано метою збереження життя та здоров'я пацієнта.

Тому в літературі слушно звертається увага на те, що договір про надання медичних послуг не може містити ініціативних умов, висуну­тих як обов'язкові пацієнтом, якщо вони об'єктивно нікчемні (супере­чать загальноприйнятим у медицині правилам, або загрожують негатив­ними наслідками, або ускладнюють медичний вплив тощо). Недотри­мання цих умов не тягне відповідальності виконавця. Однак з цього правила допускаються винятки, сформовані правозастосовною практикою окремих сфер медичних послуг. Зокрема, один із таких винятків стосується ситуції, коли виконавець медичної послуги пов'язаний ініціативними вказівками її споживача у косметології, інших подібних сферах медичних послуг.

Особливістю договору про надання медичних послуг є неможливість виконавця забезпечити стовідсоткову гарантію досягнення результатів медичного втручання. Лікар не може гарантувати майбутній медичний результат, оскільки корисний ефект медичної послуги міститься в само­му її наданні без відчутного матеріального результату. Неречовий харак­тер результату медичної послуги пояснює, чому встановлення строку служби чи гарантійного строку на таку послугу є нереальним, на відміну від результату робіт. Виконання будь-якої роботи передбачає отриман­ня результату в речовій формі, що робить можливим встановлення строку служби і гарантійного строку на результат роботи.

У зв'язку з цим до медичних послуг, що не мають матеріального результату (наприклад, консультація спеціаліста чи розкриття абсцесу), як правило, не застосовуються нормативні положення про строки вияв­лення недоліків, оскільки виконавець може нести відповідальність лише за недоліки, що були допущені в процесі їхнього надання, а не по за­вершенні. Водночас, до деяких послуг, що мають речовий результат (наприклад, накладення пломби чи виготовлення зубного протезу), мо­жуть бути застосовані або строки виявлення недоліків, або положення законодавства про гарантії, позаяк у цьому випадку споживацькі влас­тивості такого результату (тобто, речового) зберігають свою цінність уп­родовж значного терміну.

Ще одна особливість договору про надання медичних послуг пов'язана з підвищеними вимогами до виконавця послуги стосовно на­дання необхідної інформації. Цей договір передбачає обов'язок ініціа­тивного надання виконавцем (тобто, за своєю ініціативою, яка не пот­ребує попередньої згоди чи погодження з пацієнтом) споживачеві ін­формації. За змістом і в обсязі, який об'єктивно дозволяє прийняти свідоме рішення незалежно від медичної специфіки інформації, яка ха­рактеризує зобов'язання, що приймаються, і окреслює їх межі, така ін­формація має показово свідчити про те, що перебільшення цих меж недосяжне і неправомірне тій інформації, яка в доступній формі роз­криває небезпеки, що містить медичний вплив, його супутні чи подаль­ші наслідки.

Цей обов'язок про надання достатньої інформації споживачу знай­шов відображення у правозастосовній практиці формування відповід­них правил складання договорів про надання медичних послуг. Стан­дартом сучасної договірної практики є виділення інформації для па­цієнта в окремий блок (главу тощо) договору — інформаційний.