Укладення, об'єкт і предмет договору про надання медичних послуг

Укладення договору про надання медичних послуг. Договір про надання медичних послуг має особливості набрання чинності і порядку його укладення.

Під час надання платної чи безоплатної медичної послуги договірні відносини виникають у той момент, коли пацієнт погоджується на на­дання медичної допомоги загалом у медичній установі, незалежно від того, підписаний письмовий договір чи ні. Прикладом укладення дого­вору в усній формі може бути лікарський запис в історії хвороби про погодження хворого на операцію. З цього моменту на відносини між медичною установою та пацієнтом поширюються всі правила, права та обов'язки, передбачені цивільним законодавством щодо договорів.

Договір про надання медичних послуг укладається відповідно до за­гальних правил вчинення правочинів, передбачених главою 53 ЦК Ук­раїни «Укладення, зміна і розірвання договору» (статті 638—649).

Об'єкт медичної діяльності. Договір про надання медичних послуг передбачає надання відповідних професійних послуг з боку професійно підготовленого послугонадавача — лікаря чи медичної організації — як суб'єктів господарської (підприємницької) діяльності.

Діяльність зі здійснення медичної практики належить до так званих вільних професій — професій, що посідають вільну економічну пози­цію, незалежну від вказівок держави, передбачає особливі довірливі від­носини між сторонами, високу міру відповідальності й самостійний ри­зик в економічних відносинах.

Професійний ризик при наданні медичних послуг спричинений іс­нуючою невизначеністю і суперечливістю факторів, пов'язаних з пра­вовідносинами надання медичних послуг, що виявляється в неможли­вості гарантування позитивного результату лікування через об'єктивні обставини (відсутність наукових розробок необхідної вакцини) або властивості організму (алергія на певні препарати, вплив інших захво­рювань).

Ризиковість наведеного виду діяльності зумовлена його пов'язаністю з такими особистими благами, як життя і здоров'я, оскільки стан здоров'я часто визначає працездатність людини, і тому відносини щодо здоров'я є предметом цивільно-правового регулювання та переважно «охороняються лише у вигляді відшкодування майнової шкоди, пов'язаної зі шкодою особистою». Тому надання медичних послуг пере­дбачає дотримання особистих немайнових прав пацієнта.

Ризиковий характер медичної діяльності (зокрема, на підставі дого­вору про надання медичних послуг), пояснюється особливістю об'єкта, на який спрямована діяльність з надання медичних послуг, — організ­мом людини, і, відповідно, особливою метою — відновлення та підтримання здоров'я людини. Особливість об'єкта полягає в тому, що при вчиненні лікарем усіх необхідних дій з лікування очікуваного ефекту можна й не досягнути через конструктивні або фізіологічні властивості організму, які лікар об'єктивно не міг виявити при проведенні якісного обслідування з використанням усіх знань сучасної науки (наприклад, підвищені алергічні реакції конкретної людини на певний медичний препарат).

Здоров'я — це стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів.

У результаті надання медичної послуги та фізичного виліковування пацієнта лікар тим самим створює основу для душевного спокою люди­ни і придбання нею звичайного соціального статусу, починаючи від суспільної адаптації і закінчуючи можливістю працювати й набувати певного добробуту. Отже, в результаті досягнення мети медичної послу­ги — відновлення і підтримання здоров'я, медична організація (лікар) прагне захистити здоров'я як нематеріальне благо. Водночас недосягнення поставленої мети, виходячи із суті послуги (негарантованість ре­зультату), лише в суворо визначених випадках може свідчити про пору­шення особистих немайнових прав пацієнта.

При цьому об'єктом правовідносин з надання медичних послуг є організм людини, а не особисті немайнові права. Умови застосування охоронюваних норм найчіткіше виявляють себе при покладенні на ме­дичну організацію (лікаря) відповідальності. Тут відбувається «розщеп­лення» на відповідальність із відносного правовідношення з надання послуг (тобто вчинення активних дій зобов'язаною особою) і відпові­дальність з відносного правовідношення охоронюваного характеру (за недотримання пасивного обов'язку утримуватися від порушення осо­бистих немайнових прав).

Предмет договору про надання медичних послуг. Предметом договору надання медичних послуг є надання медичної послуги, під якою ро­зуміють «дії або діяльність у сфері охорони здоров'я в інтересах фізич­ної особи»¹, а також «...право користування робочими здібностями ви­конавця, робочою силою, його талантами, оскільки надавані однією особою іншій послуги невіддільні від самої людини»².

Наведене поняття є надто загальним і не відображає всіх особливих ознак цього виду послуг. Зазвичай виділяють три визначальні риси медич­ної послуги: 1) спрямованість діяльності послугодавця на особливе благо фізичної особи — здоров'я; 2) відсутність цілковитих гарантій з боку послугодавця в отриманні очікуваного результату діяльності; 3) немож­ливість стандартизації медичної послуги через існування непередбачу-ваних факторів, але одночасне висування підвищених вимог з боку дер­жави як до якості самої послуги, так і до суб'єкта їх надання.

Особливість предмета договору надання медичних послуг полягає в тому, що його неможливо звести до конкретно обмеженого кола дій. Жоден лікар повною мірою не може гарантувати не лише результат здійснюваного лікування, а й обсяг медичних дій. Вибір способів і ме­тодів лікування хворого зумовлений залежністю такого набору дій від стану здоров'я, анатомічних і фізіологічних особливостей хворого. Якщо в результаті медичної діяльності є речовий результат, але його досяг­нення пов'язане з вчиненням різних дій, які в сукупності становлять певну єдність, то потрібно говорити також про договір надання медич­них послуг, а не про змішаний договір підряду і послуг. Прикладом такого договору є зобов'язання доктора їхати з хворим на лікування, наприклад до Німеччини, як дія, що має неподільну цілісність, яку не можна розкласти на кілька окремих операцій. Такого роду договори вимагають спеціального регулювання і визнання їх sui generis (особли­вим видом) угодами.

Доктрина і правозастосовна практика не сформували однозначного підходу в питаннях співвідношення «медичної послуги» і «медичної до­помоги».

В юридичній літературі такі правові категорії нерідко розглядають як частину та ціле, як однопорядкові категорії або як загальне та частину.

Зокрема, заслуговує на увагу ідея про співвідношення таких понять, як загальне та частина. Прихильники цього підходу під медичною допо­могою розуміють «...правомірне втручання фахівця в галузі медицини у фізичну або/та психічну сферу існування людини, обумовлене станом її здоров'я, з метою рятування життя, поліпшення стану, поновлення здоров'я». При цьому змістом права на медичну допомогу визнається «...сукупність повноважень носія цього права у вигляді права на звер­нення за допомогою або на відмову від неї, права на вибір лікаря, на участь у власному лікуванні, на вибір методів лікування, права на само­лікування»¹.

У зв'язку з цим під медичною послугою слід розглядати тісно пов'язані з особистістю професійного послугонадавача — медичної ор­ганізації (лікаря) соціально значиму й не пов'язану створенням (покра­щенням) речі невизначену й неподільну цілісність дій (діяльність), спрямовану на докладання максимальних зусиль до покращення і під­тримання здоров'я пацієнта (а не отримання гарантованого результату) відповідно до вимог договору та/або закону і звичаїв.

Медичні послуги можуть бути об'єктом регулювання різних галузей права. Цивільне право регулює так звані істинні медичні послуги, що ґрунтуються на договорі, і не охоплює ті соціальні медичні послуги, що регулюються публічним правом і виникають на підставі зобов'язань не-договірних, які пов'язують між собою адресатів відповідного адміністративного (планового) акту (первинна і швидка медична допомога, спе­ціалізована медична допомога, що надається громадянам при захворю­ваннях, які вимагають спеціальних методів діагностики, лікування та використання складних медичних технологій, — туберкульоз, ВІЛ-інфекції тощо).

Мета договору щодо надання медичних послуг полягає не у спрямо­ваності зобов'язання на досягнення результату, а передбачає виключно докладання максимальних зусиль до його досягнення. У зв'язку з цим юридичною метою такого зобов'язання є вчинення медичних дій, спря­мованих на відновлення і підтримання здоров'я, тобто лікування па­цієнта. Отже, сам результат надання медичних послуг і відповідно вилі­ковування потрібно розглядати як мотив вчинення правочину, тобто «усвідомлену потребу, невиконання якої не призводить до недійсності правочину». Тому мотиви не входять до змісту правочину, не мають жодного впливу на силу і чинність останніх.

В окремих випадках договір надання медичних послуг може містити додаткову мету — наукове дослідження впливу на організм людини но­вого лікарського засобу, що вимагає встановлення ще більш жорстких заходів у регулюванні правовідносин у межах цього договору. У літера­турі, присвяченій медичному ризику, вказується на необхідність наяв­ності таких умов, як наукова обгрунтованість досліду, гласність, коле­гіальність рішення, що приймається, визначення категорій медичних закладів, в яких такі досліди можуть проводитися. Зазначені умови слушно пропонується доповнити й іншими обставинами: обов'язковість попередніх лабораторних досліджень; максимальний контроль за про­веденням експерименту; підвищена відповідальність за заподіяння здоров'ю шкоди; визначення категорій осіб, які можуть стати учасника­ми експерименту.