Інформована згода пацієнта на медичне втручання

Правова підстава лікування захворювання у пацієнта (якщо воно, згідно із законом, не є обов'язковим або примусовим) полягає у наданні ним добровільної згоди на це лікування.

Одним із принципів прав пацієнта та правовою передумовою надан­ня медичних послуг є інформована згода пацієнта на будь-яке медичне втручання, під яким розуміються «...будь-які засоби медицини, які вчи­няють на людину медичний вплив (профілактика, діагностика, лікуван­ня, реабілітація, донорство, наукові дослідження)»².

Формально, за вимогою чинного законодавства пацієнт у всіх ви­падках має право на інформовану згоду або відмову від конкретного медичного втручання. У зв'язку з цим лікар перед виконанням будь-якої медичної процедури зобов'язаний таку згоду отримати.

В юридичній літературі інформовану згоду в медичній діяльності розглядають як «...добровільне, компетентне та усвідомлене прийняття пацієнтом запропонованого варіанта лікування, діагностики або іншої медичної процедури, засноване на отриманні ним досить повної, об'єктивної та всебічної інформації щодо медичного втручання, його можливих ускладнень, альтернативних методів медичної допомоги та негативних наслідків відмови»¹.

За своєю юридичною природою інформована згода на медичне втручання може визнаватися як акцепт пацієнтом оферти надавача ме­дичних послуг або як попередній договір.

У цьому зв'язку інформовану згоду на медичне втручання в юридич­ній літературі небезпідставно пропонується розглядати як «...підставу виникнення цивільних правовідносин з надання медичних послуг ... та необхідну умову надання медичних послуг»².

Вважається, що вимога отримання інформованої згоди пацієнта сто­сується як лікувальних заходів, так і діагностичних маніпуляцій. Взяття крові з судин пальця, а тим більше, з кубітальної вени для проведення аналізу, діагностична чи лікувальна пункція, ... рентгенологічний огляд — застосування цих методів потребує обов'язкової згоди пацієнта³.

Вітчизняне законодавство не містить чітких положень щодо форми та змісту інформаційної згоди на медичне втручання. Для більшості ме­дичних втручань, які мають статистично малий або мінімальний відсо­ток ускладнень, згоду на медичне втручання може бути отримано в ус­ній формі, як відповідь на попередню роз'яснювальну інформацію. Од­нак в окремих випадках втручань (які загрожують життю пацієнта або наявний значний ризик інших ускладнень) доцільне нормативне вста­новлення обов'язкової письмової форми. При цьому форма такого до­кумента (тобто інформованої згоди) може бути різною залежно від ха­рактеру медичного втручання і відповідно від величини ризику його застосування.

Незважаючи на відсутність чіткого нормативного закріплення зміс­ту такої інформаційної згоди, остання фактично передбачає певний фіксований для кожного захворювання «мінімальний» обсяг інформу­вання пацієнта про стан його здоров'я, особливості перебігу захворю­вання та можливі ризики подальшого медичного втручання.

У медичній практиці нерідко виникають ситуації, коли пацієнт не призначає свого законного представника, який має право надавати зго­ду на медичне втручання, що не завжди сприяє охороні та захисту прав пацієнта.

У зв'язку з цим заслуговує на увагу обґрунтована в літературі ідея щодо доцільності введення до законодавства положення про «...застосу­вання у разі непризначення пацієнтом свого законного представника, який має право надавати згоду на медичне втручання, певної послідов­ності його представників, з кола осіб, які перебувають з пацієнтом у родинному зв'язку: 1) батьки для дітей до 15 років (або особи, які їх заміняють за призначенням суду); 2) дієздатна споріднена (близька) осо­ба, яка веде з пацієнтом спільне господарство: а) чоловік або дружина, що перебувають у зареєстрованому чи незареєстрованому шлюбі; б) пов­нолітні та дієздатні діти; в) батьки; г) брати, сестри; ґ) дід, баба; д) ону­ки; 3) за відсутності перерахованих у попередньому пункті родичів — дієздатна споріднена особа, що не веде з пацієнтом спільного госпо­дарства: а) повнолітні та дієздатні діти; б) батьки; в) брати, сестри; г) дід, баба; ґ) онуки»¹.