Поняття договору факторингу

Договір факторингу належить до цивільно-правових до­говорів, нових у ЦК. Оскільки в цьому договорі фінансу­вання здійснюється із залученням механізму передачі права вимоги кредитора, до цих відносин можуть субсидіарно за­стосовуватися норми глави 47 ЦК, що містять загальні по­ложення про заміну кредитора.

Поняття договору факторингу закріплено у ст. 1077 ЦК. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Варто зазначити, що договір факторингу є одним із цивільно-правових дого­ворів, за яким можуть передаватися права вимоги кредито­ра (здійснюватися заміна кредитора в обов'язанні).

На формування інституту факторингу в національній правовій системі значно вплинула сучасна міжнародна прак­тика і, як результат її узагальнення, Конвенція УНІДРУА з міжнародних факторних операцій (Оттава, 1988 р.)¹.

Щодо історії розвитку договору факторингу в літературі переважає точка зору про те, що історичне коріння цього ін­ституту сягає у далеке минуле. Наприклад, О. С. Комаров стверджує, що ще в Месопотамії в III тисячолітті до нашої ери існували відносини між діловими людьми — аналог одного з сучасних видів фінансування, яке в цивільному праві дістало назву «факторинг»² . Виникнення факторингу в сучасному вигляді відносять до XVTII ст. і пов'язують з торговельною практикою Англії та її американських колоній¹. Трохи іншої думки дотримується Л. О. Новосьолова, яка відносить виникнення факторингу до XII—XVI ст.² Розгляньмо основні елементи договору факторингу, до яких нале­жать предмет договору, його суб'єкти, зміст договору, основні обов'язки сторін, відповідальність за порушення договору.