Відповідальність управителя
Цивільним кодексом України закріплено загальні підстави і порядок відповідальності управителя перед установником і вигодонабувачем у зв'язку з виконанням договору управління майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 1043 ЦК управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботи про інтереси установника управлін ня або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління заподіяні збитки, а вигодонабувачеві — упущену вигоду.
Управитель відповідає за збитки, якщо не доведе, що вони виникли внаслідок непереборної сили, винних дій установника управління або вигодонабувача.
Аналіз цієї норми ЦК України свідчить про характерну рису відповідальності управителя, яка полягає в тому, що управитель відповідає як за винно заподіяні, так і за випадково виниклі збитки і може звільнитися від відповідальності, якщо доведе, що збитки є результатом непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин («форс-мажор») або дій установника чи вигодонабувача.
У частині 1 зазначеної норми ЦК, по-перше, йдеться про відповідальність управителя при відсутності належної турботливості у його діях про інтереси вигодонабувача та установника управління; по-друге, встановлюється норма, згідно з якою управитель звільняється від відповідальності за наявності обставин непереборної сили або відповідних дій вигодонабувача чи установника управління, тобто передбачається відповідальність без вини.
З аналізу змісту ч. 1 ст. 1043 ЦК випливає, що управитель несе відповідальність без вини за будь-які збитки, крім збитків, винно заподіяних втратою або пошкодженням майна, з урахуванням нормального зносу, а також упущеної вигоди за час управління майном. Збитки відшкодовуються управителем, який не проявив при управлінні належної турботливості про інтереси вигодонабувача або установника управління. Вбачається, що під збитками, заподіяними втратою або пошкодженням майна, необхідно розуміти фізичне зменшення або погіршення споживчих якостей майна. До таких збитків не відносять витрати, проведені управителем у зв'язку з управлінням.
Отже, загальне правило відповідальності управителя стосується відповідальності без вини, за винятком винної відповідальності щодо збитків, заподіяних втратою або пошкодженням майна. Наведене правило є логічним, оскільки дає можливість розумно збалансувати відповідальність управителя з його зобов'язанням діяти виключно в чужому інтересі (вигодонабувача та/або установника) таким чином, як би це зробив сам власник. В іншому разі, управитель фактично перетворюється на гаранта прийнятих на себе зобов'язань. Однак правомірне (вибачувальне) невиконання цих зобов'язань не завжди пов'язане з непереборною силою або діями кредиторів (установника та вигодонабувача). Зокрема, управитель вправі довести, що збитки наступили не тільки внаслідок непереборної сили або дій установника управління та/або вигодонабувача, а й без його вини в частині втраченого чи пошкодженого майна. Реалізація наведеного правила щодо відповідальності управителя ускладнюється тим, що в ЦК не визначено критеріїв «належної турботливості».
У зв'язку з цим доцільно вважати, що управитель проявив належну дбайливість про інтереси вигодонабувача та установника управління, якщо управитель не мав особистого інтересу (тобто, не отримав особистих вигод від дій, пов'язаних із заподіянням збитків), був належним чином інформованим щодо проблеми, яку той намагався вирішити і провів для цього розумний збір інформації перед прийняттям рішень, був добросовісним. Якщо в результаті «збиткового» управління майном було задіяно кілька управителів, суд має дослідити питання щодо припустимості залучення їх до солідарної відповідальності перед вигодона-бувачем (установником).
Винна відповідальність управителя передбачає порушення ним договірних зобов'язань. Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання вважається невиконання його або неналежне виконання. При здійсненні управління можуть виникати два основні види порушень договірних зобов'язань з боку управителя. По-перше, управитель може не забезпечити досягнення мети управління. Якщо вона носить підприємницький характер, то порушення полягатиме у відсутності виплат вигодонабувачу. У договорах управління грошовими коштами договори можуть містити умову про виплату доходу у вигляді визначеного відсотка на вкладений капітал. Відсутність виплат є підставою для стягнення доходу за позовом вигодонабувача. По-друге, управитель може не забезпечити фізичну схоронність майна, переданого в управління. У цьому випадку він відповідає за втрату, нестачу або пошкодження майна.
Наступна особливість відповідальності управителя зумовлена його одночасним виступом як боржника установника і вигодонабувача, які мають право вимагати відшкодування збитків. Збитками вважаються втрати, яких установник або вигодонабувач зазнали у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням майна, що знаходиться в управлінні, а також витрати, які наведені особи зробили або мусять зробити для відновлення свого порушеного права. Упущена вигода — це доходи, які вигодонабувач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено. Установник управління не має права на відшкодування упущеної вигоди, якщо за умовами договору всі вигоди від майна, котре знаходиться в управлінні, отримує інша особа (вигодонабувач), а не установник. Установник має право на відшкодування упущеної вигоди, якщо він є єдиним або одним із вигодонабувачів.
Управитель відповідає за порушення зобов'язання третіми особами (замісниками), на яких було покладено його виконання. Відповідно до ст. 1041 ЦК управитель несе відповідальність за дії обраного ним замісника як за власні. У разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, що випливає з договору управління, будь-якою третьою особою (повірений тощо), обов'язок виконати зобов'язання покладається на управителя; в разі невиконання ним зобов'язань по управлінню він відповідає перед установником та вигодонабувачем за порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 636 ЦК третя особа (вигодонабувач) у разі небезпеки втратити своє право на майно, що знаходиться в управлінні, внаслідок звернення кредитора на це майно може задовольнити вимогу кредиторів без згоди управителя (боржника). У цьому разі третя особа стає на місце кредиторів за зобов'язаннями і застосовуються правила статей 512—519 ЦК (перехід прав кредиторів третіх осіб і переведення боргу).
Управитель відшкодовує нанесені ним збитки (установнику та вигодонабувачеві) у повному обсязі, якщо законом або договором не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо управитель, що порушив зобов'язання з управління, одержав завдяки цьому доходи, то розмір збитків, які відшкодовуються вигодонабувачеві через неодержання ним доходів, не може бути меншим від тих доходів, що їх одержав порушник прав (управитель).
Управитель відшкодовує реальні збитки й упущену вигоду, заподіяні ним при простроченні виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 612 ЦК управитель, який прострочив виконання, відповідає перед установником за заподіяні простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення. Якщо внаслідок прострочення довірчого управителя виконання втратило інтерес для установника, він може відмовитися від виконання договору довірчим управителем і вимагати відшкодування збитків.
Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання за договором управління майном встановлено неустойку (штраф, пеню), то її стягуватимуть в повному розмірі понад відшкодування збитків відповідно до ст. 624 ЦК. Неустойкою (штрафом, пенею) є визначена законом або договором управління майном грошова сума, яку боржник (управитель) повинен сплатити кредиторові (установникові управління) в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання (зокрема, у разі прострочення).
Відповідно до ст. 622 ЦК сплата неустойки не позбавляє управителя від виконання зобов'язання в натурі або відшкодування збитків за виконання зобов'язання. Кредитори (установник і вигодонабувач) мають право на свій розсуд зажадати замість сплати неустойки і відшкодування заподіяних довірчим управителем збитків, тільки виконання ним зобов'язання в натурі, якщо це відповідає їх (кредиторів) інтересам. Угодою сторін договору управління може бути передбачено стягнення тільки неустойки без відшкодування збитків (виключна неустойка) або можливість стягнення за вибором установника неустойки чи збитків (альтернативна неустойка) або неустойку, стягувану в залік відшкодування збитків (залікова неустойка).
Таким чином, відповідальність за договором управління майном є договірною (за характером зобов'язання) та підвищеною (за способом відповідальності).
За суб'єктним складом відповідальність за договором управління майном є різновидом відповідальності за множинності осіб.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 1043 ЦК управитель несе субсидіарну відповідальність за боргами, що виникли у зв'язку із здійсненням ним управління, якщо вартості майна, яке перебуває в управлінні, недостатньо для задоволення вимог кредиторів. На управителя поширюються загальні положення про субсидіарну відповідальність. За змістом ст. 619 ЦК субсидіарна відповідальність передбачає, що договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи — управителя. До пред'явлення вимоги управителю кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника — установника управління. Якщо установник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до управителя — особи, яка несе субсидіарну відповідальність. Кредитор не може вимагати задоволення своєї вимоги від управителя, якщо ця вимога може бути задоволена зарахуванням зустрічної вимоги до установника як основного боржника. Управитель повинен до задоволення вимоги, пред'явленої йому кредитором, повідомити про це установника, а в разі пред'явлення позову — подати клопотання про залучення установника (як основного боржника) до участі у справі. У разі недотримання цих вимог довірчим управителем установник (як основний боржник) має право висунути проти регресної вимоги управителя заперечення, які він мав проти кредитора.
Згідно з ч. З ст. 1043 ЦК субсидіарна відповідальність управителя настає також у разі вчинення правочинів з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень за умови, що треті особи, які беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не могли знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. У цьому разі установник управління може вимагати від управителя відшкодування заподіяних ним збитків.
Таким чином, вчинені управителем правочини з перевищенням наданих йому повноважень або встановлених обмежень визнаються укладеними в інтересах установника, за умови відсутності вини третіх осіб, які беруть участь в укладенні таких правочинів.
Вина третьої особи, яка бере участь у правочині, презумується, якщо перевищення наданих повноважень або встановлених обмежень управителя є або має бути очевидним для контрагента, виходячи з поведінки сторін, змісту правочину, усталеної практики укладення подібних правочинів, звичаїв ділового обороту та інших обставин, що мають істотне значення. Наприклад, для третьої особи має бути очевидним перевищення управителем установлених обмежень у разі укладення без згоди установника договору застави майна, переданого в управління, оскільки наявність такої згоди прямо передбачена положеннями ЦК про управління майном.
Відповідно до ч. З ст. 1038 ЦК у правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто.
Положення ЦК України про управління не містять норм про зобов'язання з правочинів, вчинених управителем з перевищенням наданих йому повноважень і встановлених для нього обмежень, на які поширюються загальні положення ЦК про вчинення правочинів з перевищенням повноважень. ЦК України містить положення про вчинення правочинів представником з перевищенням повноважень і відступлення вказівок комітента, згідно з якими правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою (ст. 232 ЦК) або якщо цього вимагають інтереси комітента і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит (ст. 1017 ЦК).
Закріплені в ЦК України терміни «перевищення наданих повноважень» і «перевищення встановлених обмежень» вимагають їх визначення та відмежування. Управителеві надаються невизначено широкі повноваження, з урахуванням мети управління та особливостей майна, переданого в управління, визначені договором і законом. Тому перевищенням наданих управителеві повноважень вважатиметься здійснення цих повноважень всупереч мети та цільового призначення майна, яке знаходиться в управлінні. Перевищення встановлених управителеві обмежень передбачає виникнення останніх на підставі договору або за законом і вчинення вправочинів за відсутності в управителя достатніх повноважень.
Юридичне значення відмежування встановлених обмежень і наданих повноважень полягає в різних підставах правочинності їх перевищення. Для визнання правочинним правочину, вчиненого з перевищенням встановлених обмежень, необхідне схвалення такого правочину довірителем. Довірена особа має право перевищувати надані їй повноваження, якщо цього вимагають інтереси довірителя і довірена особа не могла попередньо запитати довірителя або не одержала в розумний строк відповіді на свій запит. Таким чином, зобов'язання з правочинів, вчинених управителем з перевищенням наданих йому повноважень і встановлених для нього обмежень, несе управитель особисто, крім випадків наступного схвалення установником правочину або якщо перевищення наданих йому повноважень вимагають інтереси установника та вигодонабувача і довірчий управитель не міг попередньо запитати установника або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит, або коли треті особи, що беруть участь у правочині, доведуть, що вони не знали і не повинні були знати про перевищення управителем повноважень або встановлених обмежень. Отже, управитель, який є ніби гарантом доходів від майна, переданого в управління, несе відповідальність за неналежну дбайливість стосовно майна, а отже, і за інтересами установника управління (вигодонабувача). Якщо управитель забув покласти цінні папери до сейфу, де вони повинні зберігатися, або, наприклад, отримати відсотки за облігаціями, то він повинен відповідати за це. Однак, якщо, наприклад, управитель вклав розумну частку довіреного майна в цінні папери, які вважалися на той момент доброю інвестицією, а через кілька років ці цінні папери несподівано втратили цінність, довірчий управитель не буде відповідати. Якщо він мав свободу дій і знав нарівні з іншими, що дана інвестиція невдала, але не намагався це виправити, він буде нести відповідальність. У випадку заподіяння збитків установник управління (вигодонабувач) має право вимагати від нього відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду за час управління. Тобто власник майна (вигодонабувач) отримує те, що мав би, якщо б управитель виконав свої обов'язки.
Крім невиконання або неналежного виконання своїх обов'язків підставою для відповідальності може бути порушення управителем норм закону: обман (наприклад, неправильне використання основного майна або доходу в інтересах інших осіб, а не установника чи вигодонабувача, що тягне за собою відшкодування збитків і кримінальне покарання), несплата податків, несанкціоноване використання коштів зі шкодою для доходу довіреного майна тощо.
Дата добавления: 2015-10-05; просмотров: 878;