Загальнотеоретична характеристика договору управління майном

Поняття договору управління майном.Уперше в історії української цивілістики вітчизняний законодавець закріпив договір управління майном як самостійний договірний тип і спосіб здійснення прав на чуже або власне майно з визна­ченою метою і в чужому інтересі. Передбачена вітчизняним законодавством конструкція договору управління майном не має аналогів у попередніх актах вітчизняної цивільної кодифікації (зокрема, ЦК УРСР 1922 та 1963 p.). Відносини довірчого управління майном регулюються ЦК України, Законами України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» від 19 червня 2003 p. № 978-IV¹, «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» від 19 червня 2003 p. № 979-IV², «Про іпотечні облігації» від 22 грудня 2005 p. № 3273-IV³, «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 р. № 3480-1V, іншими законодавчими і підзаконними норма­тивно-правовими актами.

Цивільний кодекс України містить загальні положення про договір управління майном: поняття, істотні умови, відповідальність сторін, підстави і наслідки припинення цього договору тощо. У цьому кодексі договору управління майном присвячена гл. 70 «Управління майном» (статті 1029— 1045), а також норми про довірчу власність (п. 2 ст. 316) та

Договір управління майном управління майном, яке використовується в підприємницькій діяль­ності, органом опіки та піклування (ст. 54).

Поняття договору управління майном закріплено ст. 1029 ЦК Украї­ни, якою передбачена можливість виникнення на підставі зазначеного договору двох видів прав управителя на отримане в управління майно: права управителя на чуже майно (власником майна, що перебуває в уп­равлінні, залишається установник) або права довірчої власності (право власності на довірене майно переходить від установника до управителя).

Відповідно до ч. 1 ст. 1029 ЦК за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управи­телеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобо­в'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодона-бувача).

Договір управління майном є реальним або консенсуальним (у виз­начених законом випадках), двостороннім, оплатним, строковим право-чином. Предмет договору управління становить не лише майно, переда­не в управління, а й вчинення управителем від свого імені будь-яких допустимих юридичних і фактичних дій, необхідних для управління май­ном в інтересах установника або визначеної ним третьої особи, з ураху­ванням обмежень, визначених договором і законом.

Цей договір є реальним правочином, оскільки установник управлін­ня передає, а не зобов'язується передати управителеві майно в управ­ління. Тому для набрання чинності договором управління майном, як і будь-яким іншим реальним договором, недостатньо однієї зустрічної згоди сторін (оферти та акцепту). Обов'язковою умовою укладення цьо­го договору буде вчинення фактичних дій у вигляді передачі майна уп­равителеві. Обіцянка передати майно в управління не тягне у даному випадку правових наслідків. Згода потенційного управителя і потенцій­ного установника управління до моменту передачі майна, коли один передасть його, а інший прийме і відокремить від іншого майна, що знаходиться в управлінні, може вважатися лише попереднім договором, тобто домовленістю сторін у майбутньому укласти договір.

Моментом укладення договору управління майном вважається вру­чення установником майна управителеві. Оскільки цей договір вва­жається реальним, то установнику надається право односторонньої від­мови від виконання договору в ситуації, коли договір за будь-яких при­чин укладений до передачі майна в управління. Умови договорів, за якими при укладенні такої угоди потенційний управитель наполягає на оформленні його як консенсуального, намагаючись отримати юридичні важелі для примушення контрагента реально виконати зобов'язання, а у випадку відмови установника управління від передачі майна управи­тель передбачає також можливість притягнення власника до матеріаль­ної відповідальності у формі відшкодування збитків, мають визнаватися недійсними. Однак в окремих випадках договір управління може роз­глядатись як консенсуальний. Зокрема, управління державними корпо­ративними правами здійснюють управителі, визначені на конкурентних засадах за результатами конкурсів на право управління відповідним дер­жавним майном.

Договори управління державними корпоративними правами (паке­тами акцій, частками, паями) вважаються укладеними від дати їх підпи­сання. Договір управління нерухомим майном також розглядається як консенсуальний, враховуючи спеціальні правила, які пред'являються законодавством до його форми. Договір управління нерухомим майном не може бути реальним, оскільки згідно із ЦК України правочини з нерухомим майном вважаються укладеними з моменту державної реєст­рації, проведеної у встановленому порядку. Тому договір управління нерухомим майном вважається укладеним з моменту державної реєст­рації. Отже, договір управління майном є реальним, якщо інше не пе­редбачено законом або не випливає із суті цих відносин.

За кількістю зобов'язаних сторін договір управління майном нале­жить до двосторонніх договорів, оскільки права і обов'язки щодо цього договору виникають як з однієї, так і з іншої сторони зобов'язання. У договорі управління майном відсутній єдиний боржник і єдиний креди­тор. Кожна із сторін виступає як кредитор і як боржник.

Після укладення договору установник зобов'язується передати час­тину свого майна в управління управителеві, не вчиняти ніяких угод з цим майном, що перешкоджатимуть здійсненню управління, і водночас набуває право здійснювати контроль за виконанням умов договору, от­римувати вигоди від управління майном. Управитель повинен викону­вати свої обов'язки виключно в інтересах установника (вигодонабувача) і звітувати про свою діяльність, а за здійснення управління майном от­римувати винагороду.

Договір управління майном залишається двостороннім також у ви­падку призначення вигодонабувачем третьої особи. Коли в даному до­говорі з'являється третій учасник — вигодонабувач, договір не перетво­рюється на тристоронній, а лише набуває властивостей договору на користь третьої особи. Договір між установником управління та управи­телем не породжує для вигодонабувача ніяких обов'язків, а лише права. Боржником за цим договором визнається управитель, який має викона­ти те, до чого його зобов'язує договір, а кредитором — установник уп­равління.

За суб'єктною направленістю виконання зобов'язань договір управ­ління майном може бути договором на користь сторін договору (уста­новник назначає вигодонабувачем самого себе) і договором на користь третіх осіб (вигодонабувачів).

На договір управління майном, укладений в інтересах вигодонабу­вача, поширюються загальні положення про договір на користь третьої особи. Зокрема, за таким договором управитель зобов'язується перед установником виконати певні дії не установнику, а іншій особі (вигодо-набувачу) і, виконавши такі дії, управитель погашає свої зобов'язання перед установником. Суб'єктний склад договору управління майном на користь вигодонабувача не збігається із суб'єктним складом правовід­носин, які ним породжуються. Як учасник правовідносин вигодонабу-вач не стає стороною за договором, однак його виконання можуть ви­магати як установник, так і вигодонабувач.

Договір управління майном є особливим правочином, якому прита­манні: висока ступінь довіри та особливе значення особистості його учасників, що знайшло відображення у предметі договору, наданні уп­равителеві надмірних повноважень, встановленні з метою недопущення безпідставного збагачення обов'язку їх здійснення виключно в чужому інтересі — вигодонабувача та (або) установника, а також підвищених вимогах до відповідальності управителя та підставах припинення дого­вору у зв'язку з втратою довіри.

Надмірність повноважень управителя полягає в наділенні його не-визначено широким колом повноважень здійснення права власності на чуже майно, обмежене законом і волею власника. Тривалий, пролонго­ваний характер відносин з управління майном зумовив особливість предмета договору управління майном, яка полягає у здійсненні упра­вителем від свого імені не однієї чи кількох юридичних або фактичних дій, а невизначеної їх кількості, що необхідні для управління майном. У зв'язку з цим договір управління не може укладатися для вчинення будь-якої разової угоди. Зокрема, не визнається договором управління правочин, за яким управитель зобов'язався перед установником реалі­зувати на фондовому ринку належний останньому вексель, оскільки предметом такого договору є надання посередницької послуги разового характеру, а не діяльність з управління чужим майном.

Управління майном є специфічним способом здійснення права власності у чужому інтересі, що полягає в зобов'язанні управителя діяти в інтересах вигодонабувача та/або установника. Під діями в інтересах вигодонабувача або установника необхідно розуміти вчинені з належ­ною дбайливістю дії, що не суперечать закону і мають своєю метою зберігання та примноження вартості переданого в управління майна, вчинені без невиправданого ризику можливих втрат так, як вчинив би на місці управителя сам установник за аналогічних обставин.

Право довірчої власності.Частина 2 ст. 1029 ЦК містить правило, згідно з яким договір управління майном може засвідчувати виникнен­ня в управителя права довірчої власності на отримане в управління май­но. Законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

У ЦК України договір управління майном міститься серед договорів про надання послуг (гл. 63), для яких надання послуг невідривне від діяльності особи послугонадавача (управителя), оскільки корисний ефект такої діяльності не виступає у вигляді певного осяжного ма­теріального результату, як це має місце у договорах на виконання робіт, а полягає в самому процесі надання послуги. Цим було зроблено акцент на тих видах послуг, які установник одержує від управителя як вчинен­ня юридичних і фактичних дій з управління майном. Водночас за дого­вором управління до управителя переходить право довірчої власності чи право на чужу річ, близьке до речового, обтяжене зобов'язальними від­носинами з надання послуг і передачі майна в чужому інтересі, що наближає цей договір до договорів про встановлення нових абсолютних прав на речі та інше майно (договори оренди, застави, встановлення сервітуту, поділу спільного майна, фрахтування, концесії) і пояснює до­цільність його вміщення відразу за договором довічного утримання (гл. 57) і перед договором майнового найму (глава 58).

Договір управління майном є самостійним договірним способом (ти­пом) цільового здійснення права власності в чужому інтересі, якому притаманні підвищена довірливість та особливе значення особистості його учасників. Він належить до правових інститутів змішаного типу, який сформувався на стику речових і зобов'язальних прав, а тому одно­часно володіє ознаками, характерними для різних груп прав. Мається на увазі, що відносини між управителем і його контрагентом-установником управління носять відносний характер. Проте завдяки тому, що управи­тель здійнює щодо переданого майна делеговані його власником повно­важення, відповідні правовідносини набувають рис абсолютного.