Подальший розвиток Болонського процесу та формування Європейського простору вищої освіти.

Наступний етап Болонського процесу відбувся у Празі 19 травня 2001 року. Міністри освіти вже 33 країн Європи вирішили створити Групу супроводження Болонського процесу – Bologna follow-up group (BFUG), до якої увійшли всі країни-учасниці та Європейська комісія. В якості консультативних членів BFUG визначалися Рада Європи, Європейська асоціація університетів (EUA), Європейська асоціація вищих навчальних закладів (EURASHE), Асоціація національних спілок студентів у Європі (ESIB; у 2007 р. перейменоване в Європейській союз студентів – ESU)[13]. У Празькому комюніке було виділено три важливих елементи Болонського процесу:

1) навчання протягом усього життя (Lifelong learning);

2) залучення до формування Європейського простору вищої освіти вищих навчальних закладів та студентів (було наголошено на тому, що студенти мають брати участь і впливати на організацію і зміст освіти в університетах та інших вищих навчальних закладах);

3) сприяння забезпеченню привабливості та конкурентоспроможності Європейського простору вищої освіти для інших регіонів світу.

Третій етап Болонського процесу відбувся в Берліні 18–19 вересня 2003 року, де було підписано Берлінське комюніке. На берлінський конференції до Болонської співдружності було прийнято 7 нових країн (у тому числі Росію – усього стало 40). Принципово нові рішення Берлінського саміту:

1) зазначено, що Європейський простір вищої освіти (ЄПВО, англійська абревіатура – EHEA) та Європейський простір наукових досліджень (ERA) – це дві взаємопов’язані частини спільноти знань.

2) поширення загальноєвропейських вимог і стандартів уже й на докторські ступені. Установлено, що в країнах – учасницях Болонського процесу має бути один докторський ступінь – «доктор філософії» у відповідних сферах знань (природничі науки, соціогуманітарні, економічні та ін.). Була запропонована формула триступеневої освіти (3–5–8), згідно з якою не менше трьох років відводиться для отримання рівня «бакалавр», не менше 5 років – для отримання рівня «магістр» і не менше 8 років для отримання вченого ступеня «доктор філософії». Важливо, що освітньо-кваліфікаційні рівні і вчений ступінь розглядаються як складові цілісної системи освіти людини.

3) також було приділено особливу увагу важливості контролю і дотримання європейських стандартів якості освіти. Ці стандарти в Європі на той момент розробляла і підтримувала створена в 2000 р. міжнародна організація, що мала назву Європейська мережа із забезпечення якості вищої освіти (European Network Quality Assurance – ENQA)[14]. Їй, у співпраці з ЕUА, ЕURАSНЕ та ЕSIВ, було доручено розробити узгоджені стандарти, процедури та рекомендації з питань гарантії якості;

4) передбачено, щоб кожний студент, який закінчить університет після 2005 року, автоматично і безкоштовно отримував Додаток до диплому з метою використання переваг прозорості та гнучкості системи ступенів вищої освіти для сприяння працевлаштуванню та продовженню освіти;

Четвертий саміт Болонського процесу відбувся 19–20 травня 2005 року в Бергені (Норвегія). У Бергенському комюніке було відзначено певний прогрес у вирішенні поставлених раніше завдань, а також сконцентровано увагу на наступних питаннях:

1) було прийнято підготовлену робочою групою рамку кваліфікацій для трьох академічних рівнів Болонського процесу («Болонську рамку кваліфікацій»), а також прийнято зобов’язання до 2010 року розробити національні рамки кваліфікацій;

2) було прийнято підготовлені ENQA, ЕUА, ЕURАSНЕ та ЕSIВ (яка стала відома як «група Е4») стандарти і принципи забезпечення якості в ЄПВО;

3) підкреслено значення вищої освіти в розвитку наукових досліджень та значення досліджень як фундаменту в реалізації ролі вищої освіти в економічному та культурному розвитку суспільства і його соціальної згуртованості; у цьому зв’язку звернена увага на подальший розвиток основних принципів реалізації докторських програм;

4) наголошено, що соціальний вимір є складовою частиною загальноєвропейського простору вищої освіти і необхідною умовою підвищення його привабливості та конкурентоспроможності – йдеться про забезпечення доступності вищої освіти для всіх і необхідність створення відповідних умов для студентів з тим, щоб вони могли завершувати навчання без перешкод, пов’язаних із соціальними та економічними обставинами;

5) підтверджено, що мобільність студентів та викладачів залишається одним з ключових завдань Болонського процесу, а це потребує нових зусиль з подолання перешкод до мобільності через спрощення візових процедур та процедур з отримання дозволів на роботу, а також сприяння участі в програмах мобільності;

6) підкреслено, що загальноєвропейський простір вищої освіти повинен бути відкритим і привабливим для всіх частин світу.

Під час Бергенського саміту було прийнято 5 нових членів (загалом стало 45), у тому числі відбувся офіційний вступ України до Болонського процесу.

Наступна Конференція міністрів європейських країн, відповідальних за сферу вищої освіти, відбулась 16–19 травня 2007 р. в Лондоні. Лондонське комюніке актуалізувало наступні питання:

1) розпочато створення Реєстру агенцій із забезпечення якості європейської вищої освіти (EQAR) з метою надати відкритий доступ до достовірних даних про агенції забезпечення якості, які працюють відповідно до вимог Європейських стандартів та рекомендацій (розроблених групою Е4), усім зацікавленим особам, а також широкій громадськості;

2) позначено прогрес у досягненні соціального виміру – розвиток національних планів дій і проведення моніторингу їх впровадження;

3) впроваджено стратегію «Європейського простору вищої освіти в глобальному вимірі», яка передбачає подальшу роботу за такими основними стратегічними напрямами: покращення інформування про ЄПВО, сприяння покращенню привабливості та конкурентоспроможності ЄПВО; посилення співробітництва на основі партнерства; інтенсифікація стратегічного діалогу; покращення процедури визнання.

Шостий Болонський саміт відбувся 28–29 квітня 2009 р. в бельгійських містах Льовен та Лувен-ла-Ньов. У Льовенському комюніке фактично підводяться підсумки десятирічного розвитку Болонського процесу і вперше формулюються конкретні цілі на наступне десятиріччя – до 2020 року. Комюніке констатує, що за 10 років було сформовано Європейський простір вищої освіти, хоча одночасно визнає, що не всі цілі були досягнуті, а тому стратегії, намічені в Болонській декларації та наступних документах залишаються в силі з тим, щоб в наступне десятиліття європейська вища освіта зробила суттєвий внесок у розвиток «Європи знань» як творчого та інноваційного процесу. Серед пріоритетів наступного етапу виділені такі:

1) якість вищої освіти, яка б забезпечувала підготовку, що дозволяє випускникам реагувати на змінні потреби суспільства, що швидко розвивається;

2) соціальний вимір: рівноправ’я у доступі до вищої освіти і по її завершенні;

3) освіта протягом усього життя. Зокрема, відзначено роль такого документа, як Хартія європейських університетів про освіту протягом усього життя (підготовлена EUA). Також наголошено на необхідності підготувати і впровадити до 2012 року Національні рамки кваліфікацій;

4) працевлаштування – посилення зв’язку між освітою та ринком робочої сили;

5) студентоцентроване навчання, тобто розширення прав та можливостей тих, хто навчається;

6) поєднання освіти, досліджень та інновацій;

7) міжнародна відкритість – інтернаціоналізація та глобалізація;

8) мобільність – зокрема, у 2020 році вже 20 % випускників в ЄПВО мають пройти період навчання або наукових досліджень за кордоном.

11–12 березня 2010 року в Будапешті та Відні була проведена ювілейна зустріч міністрів, відповідальних за вищу освіту країн Європи (47-м учасником став Казахстан), на якій було прийнято Декларацію про створення Європейського простору вищої освіти. Таким чином, незважаючи на те, що далеко не всі цілі Болонської декларації були вже досягнуті, формально було заявлено про виконання основного плану – створення ЄПВО до 2010 року.

Більш докладний розгляд і формулювання чергових завдань розвитку Європейського простору вищої освіти (втім, термін «Болонський процес» не втратив і надалі своєї актуальності) відбувся вже 26–27 квітня 2012 року на зустрічі в Бухаресті (подальші зустрічі міністрів в межах Болонського процесу було вирішено проводити раз на три роки). У Бухарестському комюніке, зокрема, зазначено:

1) наголошено, що економічна та фінансова криза, яку переживає Європа, впливає як на доступність вищої освіти, так і на майбутнє випускників. У той же час, «вища освіта має бути головною метою наших зусиль з подолання кризи – тепер більше, ніж коли-небудь», а тому необхідно забезпечити «найбільшу можливу міру фінансування вищої освіти» як інвестиції в майбутнє;

2) залишаються в якості основних напрямків подальшого розвитку ЄПВО: завершення переходу до трьохрівневої системи; використання кредитів ECTS; випуск Додатків до диплому; підвищення гарантій якості; впровадження кваліфікаційних рамок, включаючи визначення та оцінку результатів навчання;

3) основними цілями залишаються забезпечення якості вищої освіти для всіх з метою збільшення працевлаштування випускників та збільшення мобільності як способу покращення навчання;

4) підтверджено прагнення до особистоцентрованого навчання, тобто включення студентів у процес навчання в якості активних учасників;

5) групі Е4 разом з Education International, BUSINESSEUROPE и Європейським реєстром агенцій із забезпечення якості європейської вищої освіти (EQAR) доручено підготувати пропозиції з перегляду Європейських стандартів і керівних принципів із забезпечення якості.

Наступний етап Болонського процесу і розвитку Європейського простору вищої освіти має відбутись на конференції в Єревані у 2015 р.

Тема 4
Основні завдання, принципи та етапи
формування Європейського простору вищої освіти (EHEA)

План

1. Якість вищої освіти.

2. Мобільність. Програми обміну.

3. Освіта протягом усього життя.

4. Рамки кваліфікацій.

5. EHEA та ERA.

Як було зазначено в попередній лекції, створення Європейського простору вищої освіти (European Higher Education Area) було проголошено Будапештсько-Віденською декларацією 2010 року, а конкретні завдання його розвитку сформульовані у Бухарестській декларації 2012 року. Далі ми зупинимось на основних завданнях і напрямках формування ЄПВО.