Велика хартія університетів

Університетська форма освіти, започаткована в Європі в добу Середньовіччя, завжди відрізнялася корпоративним духом і прагненням автономії від будь-якої влади та академічної свободи.

У 1986 році один з найстаріших університетів Європи у місті Болонья (Італія) звернувся до провідних університетів з пропозицією скласти та підписати документ, в якому були б сформульовані основні цінності та принципи університетської освіти. Цю ідею підтримала наукова, освітянська та політична еліта Європи. На зустрічі в Болоньї (червень 1987 року) делегати з 80 європейських університетів обрали раду з восьми членів – керівників провідних європейських університетів та представників Ради Європи – для розробки проекту Хартії. 18 вересня 1988 року під час урочистостей, присвячених 900-річчю Болонського університету, 388 ректорів провідних університетів (серед них було і два українських – Харківський ім. В. Н. Каразіна та Дніпропетровський державні університети) в урочистій обстановці у присутності багатьох представників громадськості, урядовців і духовенства підписали Magna Charta Universitatum [8]. Цей документ окреслює фундаментальні принципи, якими мають керуватись університети, щоб забезпечити розвиток освіти та інноваційний рух у світі, який швидко змінюється. Метою хартії стало відзначення найважливіших цінностей університетських традицій і сприяння тісним зв’язкам між університетами Європи.

Зокрема, у Хартії наголошується, що університет – це самостійна установа в суспільствах із різною організацією, яка створює, вивчає, оцінює та передає культуру за допомогою досліджень і навчання. Проголошуються принципи неподільності викладання та дослідницької роботи в університетах, свободи в дослідницькій і викладацькій діяльності. Наголошується, що університет є ідеальним місцем зустрічі викладачів, які здатні передавати свої знання і володіють необхідними засобами для їхнього удосконалення за допомогою досліджень та інновацій, та студентів, які мають право, здатність і бажання збагатити свій розум цими знаннями. Згідно Хартії, університет є хранителем традицій європейського гуманізму, а тому він постійно прагне до досягнення універсального знання, перетинає географічні та політичні кордони, затверджує нагальну потребу взаємного пізнання і взаємодії різних культур.

Через більш ніж десять років після підписання Хартії Болонський університет і Конфедерація спілок ректорів ЄС заявили про намір заснувати Наглядову раду (Observatory) Великої хартії університетів, що мала б відстежувати виконання цих принципів у глобалізованому суспільстві, яке характеризується ринково зумовленою економікою. Цю організацію було створено згідно із законами Італії, і у вересні 2001 року відбулася її урочиста інавгурація. Наглядова рада має допомогти університетам посісти центральне місце в суспільстві та виявити їх відповідальність щодо інших закладів, які формують майбутнє Європи, урядів, компаній та багатьох громадських організацій. На основі цього оновленого розуміння академічних функцій університету Наглядова рада також слідкує за дотриманням принципів Великої хартії в суспільстві, щоб надати університетам реальну можливість для проведення досліджень, внесення пропозицій та інновацій у розвиток і передачу знань та пошуки істини.

Наглядова рада щороку (у вересні) проводить конференції в Болоньї з питань утілення принципів Хартії університетами Європи. Тоді ж відбуваються церемонії приєднання нових університетів. Зокрема, у вересні 2011 року серед інших до Хартії приєднався і Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка. Станом на 2014 рік учасниками Хартії є 776 університетів з 81 країн, у тому числі 68 українських університетів. Слід зазначити, що, оскільки цей документ має універсальну спрямованість, його можуть підписувати не тільки європейські, але й університети з інших регіонів світу.

У тісному контакті з Наглядовою радою Великої хартії університетів працює також Європейська асоціація університетів (European University Association, EUA), що об’єднує 850 вищих навчальних закладів та їх об’єднань із 47 європейських країн, у тому числі 34 українських (EUA має різні форми членства – індивідуальне, колективне, повне або афілійоване). Європейська асоціація університетів була утворена на конференції в Саламанці (Іспанія) 31 березня 2001 року [9]. У Саламанкському комюніке, прийнятому представниками більш ніж 300 вищих навчальних закладів Європи, яке можна вважати конкретизацією Великої хартії, були визначені такі наріжні принципи реформування європейської вищої освіти:

1) Поєднання автономії з відповідальністю у діяльності університетів. Університети повинні мати право формувати свою стратегію, вибирати свої пріоритети в навчанні й провадженні наукових досліджень, витрачати свої ресурси, профілювати свої програми й встановлювати свої критерії для прийому професорів і студентів. Європейські вищі навчальні заклади готові до конкуренції вдома, у Європі й у світі, але для цього вони мають потребу в необхідній організаційній свободі, ясних і доброзичливих рамках регулювання й достатньому фінансуванні. Але конкуренція, що підтримує якість вищої освіти, не відкидає співробітництва і не може бути зведена до концепції комерції.

2) Освіта як відповідальність перед суспільством: зона європейської вищої освіти повинна будуватися на європейських традиціях відповідальності освіти перед суспільством; на широкому й відкритому доступі як до доступеневого, так і післяступеневого навчання; на освіті для розвитку особистості й навчанні протягом усього життя; на громадянстві як короткострокової, так і довгострокової соціальної доцільності.

3) Вища освіта заснована на наукових досягненнях: оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищої освіти, то й створення Зони європейської вищої освіти має відбуватися одночасно й паралельно зі створенням Зони європейських наукових досліджень.

4) Організація диверсифікації: європейська вища освіта завжди була різноманітною у частині мов, національних систем, типів інститутів, орієнтації профілів підготовки та навчальних планів. У той же час її майбутнє залежить від спроможності організувати те цінне розмаїття так ефективно, щоб одержати позитивні результати, а не труднощі; гнучкість, а не непрозорість.