Започаткування Болонського процесу. Болонська декларація та її основні принципи

Передумовою започаткування Болонського процесу стало відставання європейських університетів у конкурентній боротьбі (зокрема, із залучення іноземних студентів, професорів, а також у наукових здобутках) із університетами США та деяких інших країн. Отже, головною метою цього процесу стала консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі, а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях.

У 1997 р. Радою Європи та ЮНЕСКО була розроблена та підписана Лісабонська конвенція про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти в європейському регіоні [10]. Україна була серед перших 27 країн, що підписали цю Конвенцію, і вже наприкінці 1999 р. ратифікувала її [11]. На виконання положень Лісабонської конвенції в Україні в 2003 р. було затверджено Положення про визнання іноземних документів про освіту, яке в 2011 році замінив інший документ – Порядок визнання і встановлення еквівалентності в Україні документів про освіту, виданих навчальними закладами інших держав [12]. Слід зазначити, що згідно Ташкентській угоді про співробітництво в галузі освіти між країнами Співдружності незалежних держав (1992 р.) документи про освіту та наукові ступені, отримані в Радянському Союзі, не потребують додаткового визнання.

Важливою ініціативою стала Сорбонська декларація міністрів освіти Великої Британії, Німеччини, Франції та Італії (Париж, 1998 р.), в якій була проголошена мета узгодження структури системи вищої освіти в Європі і створення «Європи знань» (Europe of knowledge) та європейського вільного простору вищої освіти. Сорбонська декларація фактично вже містила всі основні ідеї Болонського процесу.

Сам же Болонський процес на рівні держав було започатковано 19 червня 1999 року в Болоньї (Італія) підписанням міністрами освіти 29 країн документа, який назвали Болонська декларація. Цим актом країни-учасниці узгодили спільні вимоги, критерії та стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього та наукового простору до 2010 року.

Зміст декларації зводиться до таких практичних кроків:

– уведення системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура); доступ до другого етапу потребує завершення першого. Ступінь, що надається після закінчення першого етапу, визначається на європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації;

– уведення системи кредитних одиниць (наприклад, ECTS) як засобу підвищення мобільності студентів. Кредитні одиниці можуть діяти на всіх рівнях вищої освіти, включаючи неперервну освіту, за умови їх визнання навчальними закладами на основі принципу добровільності;

– з метою забезпечення працевлаштування випускників університетів на європейському ринку праці та підвищення конкурентоспроможності системи вищої освіти видаватимуться взаємоузгоджені й уніфіковані додатки до дипломів для введених рівнів вищої освіти, які зрозумілі, прозорі та зіставні між собою на всьому європейському (Болонському) просторі;

– стимулювання мобільності і створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, менеджерів освіти в межах Болонського простору;

– розвиток європейської співпраці у сфері контролю якості вищої освіти з метою напрацювання зіставних критеріїв і методологій;

– підсилення європейського виміру вищої освіти, перш за все у сферах наукових досліджень, і проектування нових, конкурентоспроможних освітніх програм.

Відомі європейські аналітики в галузі вищої освіти Гай Хог і Крістейн Таух у своєму аналізі Болонського процесу зазначили, що майбутнє цього процесу визначається двома фундаментальними принципами:

– студенти Європи повинні мати право на отримання таких освітньо-професійних рівнів, які будуть ефективно використовуватися не лише в тих країнах, де вони їх отримали, а й у всій Європі;

– головний обов’язок університетів і урядів країн Європи – вжити всіх необхідних заходів для забезпечення студентів відповідними до загальних вимог кваліфікаціями.

Отже, згідно принципам Болонського процесу, у межах європейського простору вищої освіти мають діяти єдині вимоги до визнання дипломів про освіту, працевлаштування та мобільності громадян, що істотно підвищить конкурентоспроможність європейського ринку праці й освітніх послуг. Власне, Болонською декларацією було проголошено прийняття загальної системи порівняльних освітньо-кваліфікаційних рівнів, зокрема через затвердження додатка до диплома; запровадження в усіх країнах двох циклів навчання за формулою 3 + 2, при цьому перший, бакалаврський цикл має тривати не менше трьох років, а другий, магістерський – не менше двох років, і вони мають сприйматися на європейському ринку праці як освітні і кваліфікаційні рівні; створення систем кредитів відповідно до європейської системи трансферу оцінок, включно з постійним навчанням; сприяння європейській співпраці щодо забезпечення якості освіти, розробка порівняльних критеріїв і методів оцінки якості; усунення перешкод на шляху мобільності студентів і викладачів у межах визначеного простору.

Отже, Болонський процес було започатковано як процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм і потрібних інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою було проголошено створення до 2010 року європейського наукового та освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи. Для досягнення цієї мети було запропоновано прийняти зручні та зрозумілі градації дипломів, ступенів і кваліфікацій; увести двоступеневу у своїй основі структуру вищої освіти; увести взаємовизнаний на європейському просторі вчений ступінь доктора філософії; використати єдину систему кредитних одиниць (систему ECTS – European Community Course Credit Transfer System); увести уніфіковані і взаємно визнані на європейському просторі додатки до диплома; напрацьовувати, підтримувати і розвивати європейські стандарти якості із застосуванням порівняльних критеріїв, механізмів і методів їх оцінки; усунути наявні перепони для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи. Ключовими питаннями Болонського процесу є забезпечення якості освіти, формування довіри до існуючих відмінностей, забезпечення сумісності з європейським ринком праці.