Зростання соціальної та національної активності українського суспільства наприкінці 1980-х рр.

Економічна трансформація 1985-1987 рр. показала неможливість кардинальних змін без реформування суспільних відносин. Враховуючи це, у лютому 1986 p. XXVII з’їзд КПРС вирішує відійти від завдання побудови комунізму та зосередити увагу на удосконаленні соціалізму. Ця мета була покладена в основу нової редакції програми партії. Нововведеннями стало поширення «гласності» і «широкої демократії». Відкриття для обговорення раніше заборонених проблем мало позитивне значення. Із історичного забуття було повернуто багато імен, творів, подій (голодомор, репресії, УПА). Водночас розголошення раніше засекреченої інформації зумовило посилення опозиційного руху, політизацію та ідеологічну поляризацію населення, появу вимог до поглиблення змін.

Погоджуючись із цим, влада на січневому Пленумі ЦК КПРС 1987 р. приймає рішення про необхідність розширення соціальної бази перебудови, оновлення кадрів та допуску народу до важелів керування. Першочерговим завданням ставало відновлення ролі рад як органів політичної влади; розвиток внутріпартійної демократії; демократизації економічного управління; забезпечення міцної законності, захисту суспільства від зловживань влади; підвищення соціальної активності народу та рівня участі громадян у житті суспільства та ін.

На ХІХ Всесоюзній конференції КПРС у 1988 р. цей курс було доповнено положеннями про необхідність створення правової держави, парламентаризму, розподілу гілок влади. Виборцям уперше за роки радянської влади надавалася свобода вибору. Хоч ці процеси і проходили під пильним наглядом влади, були стабільними та контрольованими, поступово вони все ж таки розхитували маятник реформ, який з кожною хвилиною ставало все важче зупинити.

Як наслідок, в Україні виникають неформальні групи та об’єднання. Найбільшими з них були Український культурологічний клуб (УКК), що виник у серпні 1987 р., «Товариство Лева» (Львів, 1987 р.), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса), «Комітет підтримки перебудови» та ін. У 1988 р. поновлює роботу правозахисна організація Українська гельсинська спілка (очолив Л. Лук’яненко). Почали виникати такі нові форми організацій, як політклуби. У лютому 1989 р. відбувся установчий з’їзд Товариства української мови ім. Т. Шевченка, у травні 1989 р. виникло історичне товариство «Меморіал». У їхніх лавах було чимало дисидентів і колишніх політв’язнів, які рішуче засуджували існуючий режим, критикували безгосподарність, організовували мітинги, демонстрації.

Поглиблення політичного плюралізму сприяло появі і перших партій. У жовтні 1989 р. у Львові було створено Українську національну партію (УНП) на чолі з колишнім політв’язнем Г. Приходьком. 8-10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України. У прийнятій програмі висувалася ідея перетворення СРСР на «союз дійсно суверенних держав» на основі нового союзного договору. Однак, під впливом радикалізації мас відбулася і радикалізація руху. На своєму ІІ з’їзді (жовтень 1990 р.) він висунув гасло: «Від народного руху за перебудову – до народного руху за відродження суверенітету України». На цьому з’їзді була чітко сформульована мета: вихід України з СРСР, усунення КПРС від влади. Були визначені найближчі завдання: створення умов для проведення виборів до рад усіх рівнів на багатопартійній основі, всенародних виборів президента України, формування коаліційного уряду народної довіри.

Прискорювачем розвитку політичних партій та організацій стали економічні проблеми кінця 80-х рр. Вони ще більше ускладнили соціально-економічне становище робітників, особливо гірничої галузі. Вибух невдоволення був неминучим. Першими в Україні застрайкували 15 липня 1989 р. гірники шахти «Ясинуватська-Глибока» в Макіївці. Потім події перекинулись у Донецьк. Страйк підтримали 182 шахти. Робітники вимагали надання економічної самостійності шахтам, підвищення заробітної плати, вирішення в шахтарських містах і селищах соціальних та житлово-побутових проблем. У серпні 1989 р. на конференції представників страйкових комітетів було утворено Регіональну спілку страйкових комітетів Донецького вугільного басейну.