Початок перебудови. Загострення соціально-економічної кризи

У першій половині 80-х рр. економічна і політична ситуація в Радянському Союзі продовжувала набувати гострих форм. Існуючу кризу намагалися подолати наступники Л. Брежнєва – Ю. Андропов та К. Черненко. Запроваджуючи суворі норми контролю щодо трудової дисципліни, інших сфер суспільного життя, вони сподівалися стабілізувати економічний розвиток. Однак результативність таких дій була мінімальною. На середину 80-х рр. необхідність проведення реформ стала беззаперечною.

До головних причин початку перебудови слід віднести:

· економічне відставання СРСР від передових капіталістичних країн світу;

· погіршення соціального забезпечення населення;

· старіння виробничих фондів та поглиблення кризи організації праці;

· продовження «холодної війни» та війни в Афганістані;

· узурпація значної частини законодавчих функцій виконавчою владою;

· ігнорування принципу розподілу влади;

· обмеження автономних прав республік, гласності, свободи слова та підміни принципів народовладдя формальним представництвом трудящих у радах;

· наростання дисидентського руху;

· ускладнення демографічної ситуації;

· екологічні катастрофи (аварія на Чорнобильській АЕС).

Враховуючи це, у квітні 1985 р. М. Горбачов проголошує новий політичний курс, названий перебудовою. На перших етапах його реалізації робиться спроба прискорити розвиток економіки СРСР за рахунок випереджувального розвитку машинобудування, активізації «людського фактора». Складовими чинниками цього стали інтенсифікація економіки, використання досягнень НТР, стимулювання праці робітників, удосконалення планування та зміцнення дисципліни, перебудова управління та планування, удосконалення структурної та інвестиційної політики. Однак результат не виправдав сподівань. Преважна частина капіталовкладень була витрачена у незавершеному будівництві та неефективних виробництвах, що закладало підвалини для додаткової інфляції. До цього додалося падіння світової ціни на нафту та непродумана кампанія у боротьбі з алкоголізмом.

На XXVII з’їзді КПРС (лютий 1986 р.) затверджується програма «Основні напрямки економічного і соціального розвитку СРСР на 1986-1990 рр. і на період до 2000 року». У ній передбачався подальший розвиток «прискорення» в економіці шляхом підвищення у 2-2,5 рази продуктивності праці та проведення технічного переозброєння і структурної перебудови економіки.

Більш детально ці наміри були викладені у Законі «Про державне підприємство», прийнятому ВР СРСР 30 червня 1987 р. Відповідно до нього, суб’єкти промисловості діставали самостійність у плануванні виробничої діяльності, укладанні договорів. З метою підвищення якості продукції створювалася система її державного приймання. Перебудова управління економікою призвела до скорочення управлінського апарату на 80 тис. осіб, що дало можливість зекономити 227 млн. крб. та передати окремі управлінські функції в економіці місцевим органам, посилити економічну самостійність республік. Як результат, з червня 1987 р. запроваджуються орендні та акціонерні форми господарювання, кооперативи у торгівлі та промисловості, сімейний підряд у сільському господарстві, малі підприємства, спільні підприємства з іноземними фірмами, затверджується закон про індивідуальну трудову діяльність. У сільському господарстві 1986 р. було створено новий контролюючий орган – Держагропром. У 1989 р. прийнято рішення про формування альтернативних організацій ведення сільського господарства (фермерство).

Такі зміни мали помітний ефект. У 1985-1986 рр. темпи приросту промислової продукції в Україні зросли з 3,5 % до 4,3 %, у сільському господарстві з 0,5 % (на початку 1980-х рр.) до 3,5 %. Однак, недовіра керівників підприємств до реформ, затяжні дискусії з приводу їх ефективності, а найголовніше, несумісність поєднання радянської економічної моделі з ринковою невдовзі призвели до погіршення ситуації.

У 1988 р. економічне зростання призупинилося, а з 1990 р. намітився різкий спад. На кінець 1980-х років 3/4 промислової продукції України не відповідало світовим стандартам, техніка, що вироблялася, була застарілою, близько половини підприємств нерентабельні. Постійно падав національний дохід на душу населення. Причому, якщо у 1990 р. він зменшився на 4 %, то у 1991 р. – на 13 %. Загальне погіршення економічної ситуації змусило республіканське керівництво запровадити з 1 листопада 1990 р. продаж продовольчих та промислових товарів за картками споживача і купонами.